Визнають сільчани свого голову
Якщо взяти за відлік часу, приміром, неповне минуле десятиліття, то з тих пір для сільського голови Лозянського Івана Петровича Сопка, його сім’ї, близьких, друзів і знайомих щорічне сьоме грудня вже традиційно стало подвійним празником.
І немає тут ніяких секретів, а просто за збігом непередбачуваних обставин так склалося, що народився у цьому чарівному і мальовничому селі 7 грудня і такого ж дня доводиться відзначати ще й державне свято, до якого як керівник села причетний безпосередньо — День місцевого самоврядування. Само собою, змирився та звик до збігу обставин, бо хіба підеш наперекір життєвій долі, яка наперед визначила життєву дорогу…
Народився Іван Сопко у звичайній сільській родині, де у батьків Петра Васильовича та Василини Василівни після старших Христини та Василя був третім.
Як годиться, закінчив спочатку Лозянську восьмирічну, а потім Міжгірську середню школи. Коли настав час, відслужив армійську строкову службу в Чехословаччині. Після звільнення у 1984 році в запас повернувся додому і здобув професію водія і протягом тринадцяти років трудився за спеціальністю у автоколоні Міжгірської райспоживспілки. За цей час заочно закінчив Мукачівський кооперативний технікум. За сумлінну працю керівництво підприємства завжди відзначало водія в числі кращих працівників, а фотографія його красувалась на дошці пошани.
Коли у райспоживспілківській автоколоні пройшла реорганізація, влаштувався працювати у Міжгірський держлісгосп лісником. Тут теж протягом усіх шести років завжди відзначався сумлінністю та завзяттям у роботі: довірений йому обхід регулярно визначався кращим серед інших, на якому акуратно були облаштовані місця для відпочинку людей, облаштовані водяні перепади, обгороджені мурашники та зроблено багато інших корисних, привабливих і потрібних справ.
Все це було на виду в його лозянських земляків, де й знаходився лісогосподарський обхід, які помічали та цінували його ініціативу, сумлінність у праці і старання. А тому й не дивно, що коли навесні 2002 року проходили вибори до місцевих рад, з-поміж інших кандидатур на посаду сільського голови перевагу віддали йому.
— Починати роботу на відповідальній посаді було нелегко, — зізнається нині Іван Петрович. — Тоді оновився депутатський корпус Лозянського, на відповідальні посади секретаря сільради та землевпорядника теж прийшли нові люди — Ірина Болехан та Василина Цар. Не мала великого досвіду роботи й бухгалтер Надія Капуш, яка до виборів пропрацювала на цій посаді з півроку. Зовсім нові люди стали членами виконавчого комітету, яких запропонував особисто. А це авторитетні і ділові сільчани Микола Пилипчинець — колишній голова сільради, Василь Радовецький — відповідальний працівник райдержадміністрації, поважні громадяни села Федір Грабівчак та Ілля Сопко. З усіма цими згаданими людьми та депутатами і стали єдиною командою однодумців.
— А які практичні перші кроки робили у плані соціально-економічного розвитку села? — питаю в голови.
— Починали з вирішення проблеми адмінбудинку сільського органу місцевого самоврядування. Наявний був у аварійному стані і в ньому працювати вже було неможливо, а поруч знаходилась двоповерхова будівля колишнього колгоспного магазину, яка використовувалась не за призначенням. Ось і вдалося перенести нам туди сільраду, що, звичайно, коштувало багато клопотів та коштів, аби оформити відповідні документи та провести капітальний ремонт. І того ж року, коли відбулися вибори, у жовтні було освячено приміщення греко-католицьким та православним священиками. Одноразово того дня ми започаткували традицію відзначення Дня села, яка продовжується й надалі.
До речі, тоді, у 2002 році, було телефонізовано село, де абонентами стали 270 громадян.
— Іване Петровичу, Ви вже керуєте селом друге скликання, а чим можете похвалитися взагалі у плані соціально-економічного розвитку свого населеного пункту?
— За цей період зроблено чимало. Так, за сприяння тодішнього депутата Верховної Ради України Михайла Сятині та колишнього і теперішнього депутата обласної ради, нашого сільчанина, головлікаря райлікарні Василя Царя в Лозянському побудовано стадіон, який чи не найкращий у районі. Також проведено капітальний ремонт моста через Ріку, при в’їзді в село біля вчительського двоповерхового житлового будинку зроблено берегоукріплення, ремонтувались дороги у Прохідниці, урочищах Лужки, Кошути і в цілому у верхньому кінці населеного пункту, маємо кабельне телебачення.
Немаловажним є й те, що за сприяння тодішніх губернатора області Віктора Балоги та голови райдержадміністрації Василя Дерича повністю завершено газифікацію верхнього кінця села.
Зараз на завершальному етапі газифікація присілка Сопки, де прокладено 2,5 км газопроводу, але для повного завершення робіт не вистачає 70 тисяч гривень. Виготовлено проектно-кошторисну документацію на будівництво ФАПу в цьому ж присілку.
Поточного року наша сільська рада виграла конкурс проекту ООН “Сприяння розвитку громади” і за дані кошти плануємо провести селом вуличне освітлення.
У стадії завершення робота з приватизації землі і в цьому плані у нас проблемних питань немає, як це відчувається у деяких інших населених пунктах району.
— Кількома словами, будь ласка, Іване Петровичу, про сільські традиції?
— Одна з них, як я вже говорив, щорічне святкування у жовтні Дня села. У 2002 році за такої події ми започаткували також присвоєння достойним людям звання “Почесний житель села Лозянський” і тоді його удостоїлись всі вісім наших ветеранів війни, котрі на той час ще жили. А всього вже маємо 14 шанованих громадян з високим званням, до речі, нещодавно таким став член виконкому сільської ради, перший заступник голови райдержадміністрації Василь Степанович Радовецький.
Та немаловажним, на мою думку, є те, що ми зуміли відродити давні футбольні традиції села, адже колись даний вид спорту в нас був дуже популярним, навіть основний кістяк районної команди складали футболісти з Лозянського, але, на жаль, протягом останніх 16 років чомусь про все це було забуто. Зараз маємо свій футбольний клуб “Лозянський” та успішну команду молодих гравців, яка вже протягом трьох останніх років на районних чемпіонатах виборює призові місця. Футбольним клубом опікуюсь особисто разом з патріотами спорту, земляками Петром Петрищем та Валерієм Царем. Зуміли забезпечити гравців футбольною формою, організовуємо для них транспорт для поїздок на змагання у різні населені пункти району тощо.
— Отже, загалом на території сільради справи виглядають досить непогано, за що, як відомо, і Ви особисто заслужили визнання. А кого з числа депутатів можете назвати найактивнішими в роботі?
— Вони всі достойно виконують свої громадські обов’язки. Та все ж до найактивніших сільчани відносять Юрія Стецюнича, Василя Леня, Івана Пилипчинця, Тимофія Мушку, Василину Пилипчинець та інших.
— Іване Петровичу, в День місцевого самоврядування Вам виповнилося 45 років з дня народження. Тож від імені редакційного колективу газети “Верховина” щиро вітаю Вас із цим чудовим ювілеєм і бажаю Вам і Вашій сім’ї міцного здоров’я, щастя і благополуччя та здійснення всіх Ваших задумів!
— Спасибі за повагу до мене і старатимуся також у майбутньому з честю і гідністю, вірою і правдою служити своїм землякам на відповідальному посту.
Іван ПЕТРУЛЯК.
"Верховина" для mizgir.com.ua
До цієї новини немає коментарів