Він залишився в пам’яті народній

Отець Георгій (у миру Юрій Михайлович Добра) належав до тих священиків, які за потреби простягали руку помочі всім потребуючим, незалежно від віросповідання. Він залишився у нашій пам’яті з лагідною усмішкою на устах, тихою і спокійною мовою, довірливим і шанобливим ставленням до всіх людей.

Народився Георгій Добра 17 лютого 1940 року в с. Імстичево Іршавського району в простій селянській родині. Батьки жили за законами Божими, чому навчали і своїх дітей. З раннього віку божественні літургії Юрій сприймав по-особливому. Любов до Христа з дитячих років укріпилася в хлопчикові, він жив вірою в Бога. Вже тоді батьки помітили, що сам промисел Божий вів цю дитину до духовного життя. Проповіді священика під час богослужінь укріпляли його віру, вселяли в дитяче серце надію стати душпастирем. Коли хлопчик досяг шкільного віку, батьки, невагаючись, віддали сина до Свято-Троїцького Городилівського монастиря, де він відзначався успіхами в навчанні та благочестивою поведінкою. Оволодівши першою сходинкою духовної науки, юнак продовжує вдосконалювати свої знання в духовній семінарії м.Луцьк та через рік його призвали на військову службу.
Однак і армійське життя не змінило в його душі духовних прагнень, він далі шукав шлях до Бога і після демобілізації поступає на 2 курс Московської духовної семінарії. І вже в 1964 році, після завершення навчання, у сані священика повертається на Іршавщину, згодом проповідує слово Боже в с. Майдан Міжгірського району, а з 1965 року до останніх днів свого земного життя був на чолі пастви в Петро-Павлівському православному храмі в райцентрі. Він вірно служив церкві, сповідував християнську любов та патріотизм, був постійно у пошуках тієї стежини, котра веде до людських душ.
Його благочестивість, глибока віра були помічені єпархіальним керівництвом, бо вже, досягши 28-річного віку, стає благочинним Міжгірського благочиння. З роками прийшли повага і авторитет не тільки як священика, а й людини. За рішенням сесії селищної ради о. Георгій стає почесним громадянином селища. До цього його кілька разів жителі райцентру обирали депутатом селищної та районної рад.
Ставши до престолу Божого храму в Міжгір’ї, о. Георгій за підтримки своїх прихожан оновлює храм. За його задумом зроблено першу розпись Божої обителі, а згодом міжгірська церква друга в області переходить на парове опалення. Люди тягнулися до свого пастиря, вірили у нього. Перші роки душпастирської діяльності на Верховині, як і для всіх на той час священнослужителів, видалися для о. Георгія нелегкими. Адже за комуністичних часів, тоталітарним режимом жорстко переслідувалася церква. Але верховинський народ, вихований предками за законами Божими, завжди зберігав віру і жив з нею. Боячись втратити роботу, люди потай йшли до о. Георгія в будь-яку годину дня і ночі для проведення обрядів хрещення дітей, вінчання молодих пар, навіть поховання батьків та рідних тих, хто перебував у рядах комуністичної партії чи займав посаду державного службовця. До нього йшли, аби через молитву отримали зцілення від різних недуг душі і тіла, йшли з вірою і молитвою за допомогою в найважчих обставинах.
Одним із перших священиків у районі о. Георгій пішов на співпрацю з ДРБ ім. В.С. Гренджі-Донського, бо розумів, що спілкування з підростаючим поколінням на духовну тематику допоможе дитині краще зрозуміти життя, знайти дорогу до Бога. Вперше 18 років тому разом з о.Михайлом Данилашем, настоятелем греко-католицького храму в Міжгір’ї, допоміг завідуючій дитячою бібліотекою Єві Горовій у складанні сценарію дитячого ранку, присвяченого дню Святого Миколая, а згодом Дню Матері, які увійшли в історію дитячого закладу. З того часу о. Георгій був постійним учасником дитячих заходів, надавав спонсорську підтримку в їх проведенні, особливо опікувався дітьми-сиротами. Перша біблія поповнила книжковий фонд ДРБ з благословення о. Георгія.
Життя о. Георгія пройшло в оточенні людей. У невеличкому будинку біля храму, де жив з дружиною та трьома дітьми, завжди було людно. Сюди приходили прихожани, чернецтво, керівники єпархії та району. В спілкуванні з ним кожен черпав позитивні емоції та життєдайну силу, віру в Бога. До останнього подиху, поки хвороба не знесилила остаточно, священик стояв біля престолу Божого, до нього, вже знесиленого і важкохворого, йшли за благословлінням люди, бо вірили в його чесноти, в те, що дасть їм сили і мужності протистояти гріхам і спокусам.
13 січня 2005 року протоієрей Георгій Добра мирно спочив у Бозі. Оспівували блаженну кончину пастиря представники єпархії, духовенство краю, черниці монастирів та багато мирян з усього району та із-за його меж, які прийшли провести в останню дорогу свого наставника.
Отець Георгій не залишив людей. І після своєї блаженної кончини він продовжує зціляти від недуг душі і тіла, допомагає тим, хто звертається до нього з вірою і молитвою. Щонеділі та за святкових богослужінь прихожани згадують протоієрея Георгія у своїх молитвах, просять йому в Бога блаженства душі і вічної пам’яті.
Щороку в день його смерті в Петро-Павлівському православному храмі правиться заупокійна божественна літургія. Вчора виповнилося 5 років з дня смерті о. Георгія. Вшанували пам’ять колишнього настоятеля храму сотні прихожан, преосвященнійші владики Марк та Мефодій, представники єпархії та влади, керівники державних установ, всі ті, хто щиро шанував його, хто вірив у нього.
За 5 років без о. Георгія преобразився храм Божий. Те, що не зумів зробити він, втілив у реальність його син — протоієрей Євгеній Добра. Святиня набула чудового вигляду, стала джерелом живильності душевного спокою прихожан, архітектурною окрасою селища. А постать о. Георгія у мармурі благословляє сина на добрі мирські справи і милується небаченою красою Божої обителі, якій він віддав 40 років земного життя.

Не гаснуть свічки пам’яті і не в’януть квіти біля гроба о. Георгія Добри.

Вічна йому пам’ять.


Марія РУБЕЦЬ. "Верховина"

 

15 січня 2010р.