Міняю опЕМОЦІЮ - на оПОЗИЦІЮ

Побачив, хто туди прийшов, крім групи підтримки ЮВТ - Ульянченко,
Матвієнко, Жебрівський, Заєць, Парубій...

Побачив, хто не прийшов - Яценюк, Кириленко, Ющенко, Кличко,
Костенко, Стецьків, Мартиненко, Кріль, Каськів...

Із відомих непартійних діячів був лише Попович, не побачив я там
Дзюби, Сверстюка, Возняка, Андруховича, Мироновича, багатьох інших.

Послухав виступи. Були щирі, стривожені, об’єднавчі. Були абсолютно
неприйнятні, зокрема різали слух печерні заклики до <<чистоти
української раси>>, <<притягнення до кримінальної відповідальності тих,
хто впровадив в Україні приватну власність>>, вимоги звільнити залу від
тих, хто не підтримав Тимошенко на виборах і тим самим не дозволив їй
стати Президентом.

Виступив сам. Запропонував провести спокійну і відверту розмову у
робочому форматі. Бо коли у невеликій залі за спинами учасників стоять
більше сотні людей і десятки журналістів з камерами, то це не розмова,
а балаган. Мабуть, це і влаштовувало тих, хто був зарані зорієнтований
на швидкий <<одобрямс>>...

Здавалося, почули, навіть аплодували. Але не дослухалися.

Що маємо сьогодні в стані опозиції? Попри декларації про консолідацію,
відмову від лідерських амбіцій, протягом попередніх тижнів з боку ЮВТ
мало місце інше, абсолютно протилежне. Тимошенко усюди оголошує себе
<<лідером об’єднаної опозиції>>, починаючи з персонального сайту;
самочинно, не радячись із партнерами, закликає людей до проведення
акцій протесту, оголошує їх час і мету. А потім не знає, що з тим
робити. Приклад: на мітингу 27 квітня Тимошенко закликала людей прийти
до стін Ради для безстрокового пікетування з метою дострокових
парламентських виборів. Сьогодні, за день до акції, вона вже орієнтує
людей на інше - вимагати звіту Азарова і міністрів про підготовку угод
з Росією. Питання: а для чого тоді скликати десятки тисяч людей до
Києва, якщо ця (друга) мета досягається просто - опозиція, за законом,
формує порядок денний ВР у середу, включай собі звіти Азарова і Co без
жодних обмежень...

Очевидно, що на цьому етапі в опозиції не може бути одного лідера.
Сподіваюся, Ви розумієте, що йдеться не про булаву.

По-перше, немає довіри між самими лідерами. І небезпідставно.
Підкилимні домовленості окремих <<опозиційних сил>> з Партією Регіонів
укладалися, укладаються і укладатимуться надалі. Каменюка за пазухою
не сприяє щирості і довірі.

По-друге, кроки нової влади, що збурюють суспільство, на жаль, значною
мірою зумовлені діями (або бездіяльністю, протистоянням) попереднього
прем’єра і Президента. Хіба не так? Методи, якими діє Уряд
Януковича-Азарова мало чим відрізняються від методів попереднього
Уряду: ручне управління бюджетом; податковий тиск на підприємництво;
внутрішні і зовнішні запозичення - не для розвитку, а проїдання;
посадові хабарі; олігархічні фаворити; пріоритетно-галузева
невизначеність; відсутність реформ. Критикуючи Азарова, Тимошенко
наражається на критику за те саме.

По-третє, для того, щоб претендувати на лідерство в опозиції сьогодні
- коли народ тотально зневірений - недостатньо мати велику фракцію,
найбільші ресурси чи найчисельніші оргструктури на місцях. Треба мати
на лідерство моральне право! А для цього - принаймні пройти шлях
критичного самоаналізу, самоочищення та покаяння. Починаючи з
правдивої декларації про доходи і статки, закінчуючи виключенням з
партії і фракції тих, хто безсоромно наживався на тендерах, ліцензіях
і ПДВ, на газових схемах і земельних оборудках, хто на підставі
<<політичної доцільності>> руйнував суди, більшість у місцевих Радах... Я
говорив про це Тимошенко особисто і неодноразово, але дотепер усі ці
ділки залишаються поряд з нею. Ніякого очищення і покаяння не
відбулося! То де ж те лідерство, моральне і відповідальне перед
людьми? Як тоді стати поряд і не втратити при цьому власну гідність?
Як не зрадити принципам, на яких створювалася <<Громадянська позиція>>?

...Сьогодні ще раз переконався, що цей скороспілий і непродуманий навіть
у загальних рисах Комітет - це проект під одну особу. Завтра, 11
травня, <<лідер об’єднаної опозиції>> оголосить людям, яких збирає біля
Ради (не порадившись з іншими), що Комітет уже утворений! Ура? Скоріше
сумно. Бо сьогодні ми не наблизилися до об’єднання, це як мінімум.
Залишиться Комітет таким, як сьогодні - нехай він рятує Тимошенко.
Зробить вона серйозні висновки і головне - серйозні і відповідальні
крокі - буде інша розмова.

Якими мали би бути відповідальні кроки по об’єднанню опозиції? Забути
про вибори, рейтинги, відкинути персональні амбіції лідерства (не на
словах). Утворити Комітет - лідери парламентських опозиційних сил,
позапарламентських партій і громадських організацій, які усвідомлюють
реальну загрозу суверенітету і національній безпеці України. Робочий
орган - Секретаріат, близько 10 осіб, обраний Комітетом. Збирається на
засідання раз на 10 днів, а в разі потреби - негайно. Рішення
приймаються консенсусом. Головування - почергове, як у ЄС чи ОБСЄ.
Узгоджені з Комітетом дії фракцій БЮТ і НУ-НС, Опозиційного уряду у
Верховній Раді, депутатських фракцій у місцевих Радах. Спільні акції.
Узгоджена інформаційна політика. Координація діяльності в регіонах,
роз’яснювальної роботи серед людей, яких треба об’єднувати і захищати
- і це найголовніше. Ці та інші, більш детальні, пропозиції було
напрацьовано ще 27 квітня. Але вони не зацікавили тих, кому потрібен
швидкий <<одобрямс>>. Але швидких рішень у опозиції сьогодні немає - це
треба усвідомити. І тоді вже будувати надійну платформу порозуміння
для спільних дій на роки наперед.

P.S. Після мого виступу у Спілці письменників на сайті Тимошенко
замість <<лідера об’єднаної опозиції>> Юлію Володимирівну почали
називати лідером БЮТ, або лідером партії <<Батьківщина>>. Це невеличкий,
але вірний крок. Попереду - шлях...

 

12 травня 2010р. -->