На Міжгірщині кажуть: «хочеш здоров’я мати – варто козу тримати!»

У тямці, на жаль, уже покійний, міжгірець Юрій Гренджа, який до свого столітнього віку не дотягнув лише лічені роки. Це був вівчар з солідним стажем. Навіть пастушив з ранньої весни до пізньої осені, коли перейшов рубіж дев’ятого десятку років. На старості в його отарі були одні кози. Вибагливо вишукуючи на пасовиськах найсоковитішу пашу, турботливо доглядав як власні тварини, так і худібку земляків-газдів. І за символічну плату. Безтямно любив кіз. Взимку, коли надворі тріщали морози, молодняк тримав у хаті – загороді біля тріскучої печі. Своє довголіття впевнено пояснював тим, що систематично споживав запашне козяче молоко та смачну бринзу.

Думку, що цей вид молока як делікатесний, так і панацея від багатьох захворювань, підтверджує багато хто. Переконливо аргументують свій доказ тим, що коза випасає на толоках цінні лікарські рослини. Цілющу силу білої рідини горяни пізнали ще з сивої минувшини, коли не було медиків. Виразно простежується зараз і таке явище. Козами почали обзаводитися на обійстях під старість, коли, як правило, починає дошкуляти букет хвороб. Дехто так і каже, що ліпше пізно, ніж ніколи. І не шкодує за припізнілим заняттям, бо недуги за вживання молока поволі починають відступати. Водночас є нагода ним частувати чадо, запобігаючи захворюванням і зміцнюючи імунітет у підростаючого покоління.

Про зростання поголів’я кіз можна судити з такого очевидного факту. На невеличкій вулиці в райцентрі, де проживаю, п’ять сімей утримують худобину. У хліві подружжя сусідів-пенсіонерів Івана та Ганни Мушок їх мекає аж три. «Не тільки молоко, але й сир постійно у нас на столі», - гордо заявляють господарі про вишуканий продукт, з яким радо можуть поділитися з родичами та гостями. Сестра Калина з чоловіком Михайлом Рущаком доглядає й поготів - цілий козячий марадик, що налічує аж 63 голови. І їхня кума – ветеран освіти Марія Скринник - також захопилася справою, у якій у підмозі син з невісткою. Довгу низку прізвищ можна назвати як прихильників тваринництва у верховинській «столиці» – Міжгір’ї: Василь Цендра, Петро Петрище, Михайло Лазір, Михайло Маркович, Іван Магдич, Ганна Кий... Як-не-як, а у селищі міського типу подібне явище викликає як здивування, так і схвалення.

Утримувати кіз не таке вже й складне діло. На відмінну від корів вони потребують набагато менше сіна й зерна. До речі, у смерековому краї їх підгодовують ще чатиною –гілками смереки. Хвойне гілля особливо до смаку тваринам і служить за вітамінний корм.

Василь Пилипчинець для Ужгород.net

смт Міжгір’я

На знімку: «Це моя парадна коза. Звуть її Костринка, бо маленькою привезли її родичі із села Кострино Великоберезнягнського району».

 

15 лютого 2014р.