На Великдень квітучий яблуневий сад відкриває таємницю пізнання добра і зла

У бабусі і дідуся, які живуть поблизу Ужгорода, є сад, в якому ростуть яблуні. Коли приїжджаю до них в гості, першим ділом провідую яблуневий сад. Цим деревам вже майже півстоліття. У різні пори року, чи взимку, чи пізньої осені - всі дерева майже однакові. Але сьогодні, на самий Великдень, весна чарівною паличкою вдягла білосніжну кралю і зробила об’єктом невідривного споглядання та естетичної насолоди.

Найбільше мені подобається яблуневий сад у весняну пору року. Адже краса ніжних, тендітних блідо-рожевих і білих квітів яблуні, їх чарівний аромат приваблює і причаровує. А якщо стати під яблуню, на якій трудиться сотня бджіл, то через їх дзижчання думаєш, що опинилася у самому вулику, так калатає серце! До речі, ці яблуні – прекрасні медоноси, що дають до 20 кг меду з одного гектара.

Зверху яблуневий сад виглядає як чагарник, радуючи своїми сніжно-білими квітами. А от восени ці яблуні обдаровують своїх господарів соковитим урожаєм.

Улюблена спрадавна, оспівана у фольклорі, яблуня давно перетворилася на символ мудрості і знання. Але непотрібно забувати, що яблуня вважається древом життя, яке жило колись у райському саду, зберігаючи в собі таємницю пізнання добра і зла. Його плоди допомагають вилікувати багато хвороб і повернути втрачене здоров'я...

Як я люблю яблуневий сад на Великдень!

Валерія Громицька для Ужгород.net