Як живеться переселенцям зі Сходу на Закарпатті?

Переселенці зі Сходу облаштовуються на Закарпатті! Родини з Донецька, Краматорська, Слов’янська та Луганська покинули свої домівки у східних регіонах та разом з дітьми приїхали в обласний центр. Тут біженців   прийняли та допомогли їм влаштуватися представники громадської організації «Неємія».

 

Відтак переселенців забезпечили житлом, харчами та необхідними речами. Протягом трьох місяців громадські активісти допомогли п’ятнадцятьом сім’ям зі Сходу. Наразі  на базі закладу проживають шість родин.

У рідному місті Анастасії Руденко - Краматорську, залишились одні чоловіки та літні люди. Почувши перші постріли більшість жінок забрали своїх дітей та покинули  будинки. Серед них Анастасія, мама двох дітей. Жінка розповідає: «Всі, хто має маленьких дітей виїхали звідти. Коли було бомбардування, моя мама ховалася у підвалі. Мені розповідала, що серед тих, хто сховався, було двісті людей літнього віку та лишень двоє дітей. Тобто залишились одні пенсіонери, яким нікуди їхати та котрі нічого вже не бояться»

         Анастасія,  як і більшість переселенців приїхала в Ужгород кілька місяців тому. Представники громадської організації «Неємія» забезпечили їх житлом,продуктами харчування, одягом та необхідними речами. А ще організували безкоштовне перебування дітей біженців у літньому таборі та  розвиваючому  центрі.  Ганна, переселенка із Донецька,  зізнається:« Дитині краще у безпечних умовах.  Тут для дітей створили якнайкращі умови : свіже повітря, дитячий садок та чудові вихователі. Я помітила що у цьому садочку донька почала швидше розвиватись».

Педагоги ж кажуть, що діти легко  призвичаїлися до нових умов та знайшли тут друзів. Вихователь Лілія Суханич розповідає: «Дітки зі Сходу швидко знайшли спільну мову із закарпатською малечею. Дуже тішить, що дітки подружилися між собою та швидко влилися у колектив. У садочку в нас цікава методика, відтак діти щодня щось нове пізнають та розвиваються. А ще ми тут розмовляємо англійською, українською та російською мовами. Жодних бар’єрів у спілкуванні нема» .

         Протягом останніх місяців ужгородські волонтери допомогли п’ятнадцятьом сім’ям зі Сходу. Зараз на базі центру громадської організації проживає шість родин, котрі поки що не можуть повернутися додому, а тут,  на місці потребують допомоги. Тетяна  Мачабелі,  директор  ГО  «Неємія» наголошує: «Самі ужгородці щодня привозять до нас одяг, їжу, кошти  і досі  пропонують різну допомогу. Добре було б, якщо б і надалі допомагали, адже події ще не закінчились. Близькі та родичі сімей, котрі проживають тут у нас -  телефонують їм і просять, аби ці родини поки що не поверталися туди, адже там все зруйновано. Шкіл немає, діти як підуть до школи-ніхто не знає. Матері дуже хвилюються»

Дорослі сподіваються, якщо ситуація покращиться, то найближчим часом повернуться додому. 6-річний Андрійко, переселенець із Краматорська зізнається, поїде лише тоді, коли почуватиметься там у повній безпеці. Хлопець каже: «Мені дуже хочеться побачити тата, бабусю та друзів. Але тільки у тому випадку повернуся із мамою додому, коли війна закінчиться. Тут мені весело, щодня відвідую літній табір, де відпочивають не лише діти зі Сходу, а й малеча з Ужгорода».  

Протягом зміни, яка триває два тижні, Андрійко як і решта відпочивальників  удосконалює іноземну мову,  а також  відвідує творчі та пізнавальні гуртки. Крім того, під час перебування у таборі хлопці та дівчата  мають можливість проявити свої фізичні та творчі здібності.

Ілля Іванов разом із батьками теж переїхав зі Слов’янська на  Закарпаття два місяці тому. Хлопець зізнається – сумує за тими, хто залишився удома. Утім, у таборі відпочинку швидко знайшов друзів серед дітей та дорослих.  

Сім’я дев’ятирічної Світлани Москаленко залишила рідне місто Слов’янськ  ще на початку літа.  В Ужгороді родині допомогли із житлом волонтери. Дітям забезпечили відпочинок  у літньому таборі, дорослим  - допомогли працевлаштуватися. Старшій сестрі Світлани – Олені, представники громадської організації знайшли роботу кухаря. Відтепер  дівчина планує готувати не на Сході а саме в Ужгороді. Олена розповідає: «Мене взяли сюди на роботу й  більше місяця працюю тут кухарем. Туди, у Слов’янськ - повертатися не хочу. Мене там вже нічого не тримає. А на Закарпатті - безпечно, більше того,  мені надзвичайно тут подобається!».

Представники громадської організації «Неємія» наразі чекають ще кілька родин-біженців. П’ять закарпатських сімей вже висловили бажання взяти їх до себе.

Від себе лише додам: у кожному суспільстві є різні люди, з яких кілька відсотків таких, які намагаються заробити на якійсь проблемі чи поводити себе нахабно. Але серед переселенців зі Сходу на Закарпатті більша частка це адекватні, приємні, цікаві та порядні люди, і ми маємо про це говорити. Інакше, годуючи російські міфи про те, що вони невдячні, приїхали і кажуть, що війна почалася через бандерівців і тому подібне, то тоді ми лише будемо допомагати Путіну розколювати Україну.

Мирослава Куруц для Ужгород.net

 

 

20 липня 2014р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*