Духовні скарби Верховини, які були невід’ємними в житті горян

На одне й друге мастаки у Міжгірському професійному ліцеї. Адже нове – то, як правило,  добре забуте старе. Дотримуючись також істини, що минувшина живить майбутнє, - музичну й духовну  старожитність  не лише бережуть, а й примножують юні майстри з Верховини і їхні мудрі наставники.

З три роки тому з ініціативи директора “кузні кадрів” закарпатської глибинки Василя Маринця був впроваджений інноваційний проект “Відродження народних художніх промислів, традицій, звичаїв, старовинної верховинської кухні в умовах інтенсивного розвитку туристично-рекреакційного комплексу Міжгірщини”. Задум мав глибокий смисл, бо в ліцеї готують і спеціалісти, які безпосередньо повинні у своїй діяльності задовольняти попит відпочиваючих, зокрема, - кухарі, офіціанти, адміністратори, чергові поверху готелів, котеджів, пансіонатів, покоївки, різьбярі по дереву, вишивальниці, столярі... Як правило, звідусіль мандрівників, які відвідують казковий своєю природою гірський край, - у будь-яку пору року, щораз більшає, за дозвілля їх особливо цікавить духовне життя місцевого населення, в тому числі історичні й побутові цінності, фольклорні перли, збагачені віками. Результативність втілення задуму не забарилася. За короткий час під керівництвом майстрів виробничого навчання учні навчилися майструвати дерев’яний посуд, яким користувалися предки, опанували секрети приготування призабутих смачних страв, які колись були невід’ємними в меню горян, радувати тутешніми орнаментами  вишиванок – сорочками, рушниками, скатертями... Здогадалися і про виготовлення оригінальних різного виду верховинських топірців, що у великій пригоді слугували прадідам і прабабусям. До речі, сувенірного типу побутові знаряддя, виготовлені руками ліцеїстів, замовники прямо-таки розхапують.

Невдовзі у закладі залунали і чарівні мелодії народних музичних інструментів, які поволі з ужитку списує сучасна глобалізація. У майстернях активно взялися за лагодження сопілок-пищалок, дримб і трембіт. Якщо перші два інструменти зробити не так вже й складно, бо вони невеликого розміру,  то останній інструмент для сурми – мудра штука, для свого “народження” потребує чимало зусиль і знань. Аж у підполонському селі Тюшка ліцеїсти розшукали старожила-умільця Івана Мицу, в якого запозичували ази і нюанси творення рідкісної речі. Від “а” до “я” зараз займаються виробництвом трембіти. Навіть самотужки заготовляють сировину, яка з розряду унікальних. Як правило, музична дерев’яна труба виготовляється зі скалистої смереки, в яку вцілила громовиця. За цієї обставини у пригоді учні, котрі вчаться на єгерів та лісників. Саме вони під час виробничої практики на лісових обходах знаходять пошкоджені блискавками дерева. Як каже методист ліцею Василь Фурдь, технологія виготовлення надто трудомістка – з місяць необхідно поратися у навчальній робітні, аби продукція була готова. За цього процесу насамперед вимагається  вміло розколоти “тіло” смереки на дві частини, а ще – спецзнаряддям, яке йменується на місцевій говірці шкріблем, вправно вибрати її «нутрощі». Триметровий довгий порожнистий предмет відтак скріплюють 18 ясеновими обручами, вставляючи у сопло, до якого  туляться губи при трембітанні, пищик з бузини. До речі, на одному кінці діаметр отвору сягає 4 см, а на іншому – 15-18 см. Перейнявши прадідівські методи, міжгірські ліцеїсти за чергового виробітку сигнального інструменту – саме така колись його була основна функція за випасу золоторунних отар на шовкових полонинах – застосовують вже й свої, так би мовити, прогресивні методи, зокрема, використовують електрофрезер, водостійкий клей…

Одне діло інструмент виготовляти, інша справа – на ньому трембітати. Відверто кажучи, це мистецтво не кожному під силу, але бажаючих сурмити повно у “робітничій академії”. Один з перших, хто на відмінно засвоїв цю справу, третьокурсник Сергій Гереч, родом із сусіднього Воловецького району. Хоча хлопчина навчається професіям муляра, штукатура та лицювальника-плиточника, душею захопився трембітанням, зараз у художній студії у післяурочний час охоче вчить інших бажаючих ровесників, в тому числі й дівчат. З-поміж них, приміром, напрочуд віртуозно може зіграти мелодію Яна Форос – майбутня випускниця-майстриня художніх виробів з дерева.

Василь Фурдь розповів, що на їхні трембіти - неабиякий попит. Замовлення надходять не тільки від місцевих туркомплексів. Нещодавно заявка надійшла, для прикладу, і від голови Долинської міськради (Івано-Франківщина), який прагне інструмент подарувати їхній музшколі. Зацікавився трембітарським ділом ліцеїстів також директор туристичної агенції “Відвідай Львів” Ігор Губіліт, який часто-густо зі столиці Галичини навідується у верховинський навчальний заклад з мандрівниками, щоб їх ознайомити з предковічним ремеслом виготовлення трембіт та грі на ній. Не кажучи, що художню самодіяльність профосвітян, на чолі якої трембітарі, регулярно запрошують на різні святкові урочистості як районного, так і вищого масштабу. Значить – популярні. Щодо визнання, то варто згадати і такий факт. Знятий навчальний відеофільм про трембітарську справу у Міжгірському профліцеї департамент освіти, молоді і спорту Закарпатської ОДА визнав одним з кращих і його рекомендовано на участь у Всеукраїнському конкурсі навчальних кінострічок системи профтехосвіти.

Василь Пилипчинець для Uzhgorod.net.ua

На знімках:

         трембітарів завжди видно й чути на всіх святах;

         молоді верховинські трембітарі;

         під час виготовлення трембіти у профліцеї - наставник Василь Фурдь і його учні можуть себе вважати справжніми продовжувачами справи древнього карпатського мистецтва сурмачів-предків.

Фото автора і з архіву Василя Нитки.