Із піснею – у гості до земляків: і друзів побачити, і пончиків скуштувати!

Власник кав‘ярні – самодіяльний артист Іван Чегіль, чудовий голос якого давно звучить на різного роду заходах та сценах у рідному місті та за його межами. Зі столичним співаком, народним артистом України Іваном Поповичем співати та звеличувати рідне Закарпаття зачали ще у далеких 70-их. Разом працювали на теренах іршавської культури. Вони – ровесники, земляки, обидва голосисті й щиро закохані в українську пісню.

«Закарпатський соловейко» народився у квітні 1949 року в Осої, а берегівчанин – у травні того ж далекого сорок дев‘ятого. І теж на Іршавщині. Товаришують, один одному телефонують, вітають з добрими новинами, діляться спогадами про ту віддалену вже в часі пору, згадують, як парубкували, як працювалося, яким було «клубне, співоче та бібліотечне» життя майже півстолітньої минувшини.

Буваючи в Києві, Іван Чегіль намагається зустрітися зі своїм тезкою, побувати на його концертах тощо. Натомість співак Іван Попович не оминає берегівчанина Івана Чегіля, який у Берегові є власником ошатного кафе «Едельвейс» із вишневим садом. Ця місцина вабить у травні-червні, коли тут низько до землі «лягають» червоненькі вишневі плоди. Друзі Чегіля досхочу ласують сонячними ягодами. А нещодавно, перебуваючи у приватних справах у нашому місті, співак наніс "пісенний" візит своєму земляку. Каже, що тут випікають дуже смачні пампухи (пончики), яких не скуштувати навіть у столичних фешенебельних київських ресторанах. «Такі добрі пекла колись моя мамка», – ділився своїми думками високоповажний гість. Газда кафе додає: «Пончики бувають сухі та з повидлом, картоплею, капустою тощо». А вимочені у свіжому молоці, вони мають неперевершену смакоту. Їх випіканням займається красуня Світлана Локовці – мати трьох дітей.

– Того дня, коли нашим гостем був співак зі столиці Іван Попович, – мовить його тезка Чегіль, – якраз працювала зміна цієї кухарки. Руки має золоті, за лічені хвилини і заміс учинить, і пательню підготує, і все розкладе настільки доладно, що аж залюбуєшся. Жариться-випікається усе швидко, тож цілий піднос смачних пончиків для співака був готовий умить!

Не поскупився на похвалу народний артист України, бо й насправді все було чудово. Аби втамувати голод, не знадобилося ані престижних ресторанів, ані сучасних кафетеріїв – на столі парувала запашна берегівська кава й до неї на додачу ще й пончики. Вони смакували всім, хто був із "двома Йванами-іршавчанами" у цьому дружньому колі й не такому аж дорогому харчовому закладі. Приїзду Поповича вельми раді друзі та прихильники його таланту, тож і прийшли у «Едельвейс», аби побачити народного артиста у всій його величі-красі. І послухати кілька «живих» пісень, які цього вечора зазвучали з вуст найвідомішого співака нашої незалежної України. Багато його ровесників вже давно зійшли з пісенної сцени-арени, а Іван і далі, слава Богу, співає. Голос у нього так само дзвінкий і мелодійний, як у молодості.

Співав Іван Попович небагато. Це був не концерт, не вечірка, а така собі зустріч приятелів. Одну пісню присвятив господарю, другу чарівній поварисі, а відтак власну співанку «Війна», до якої і сам музику написав, на такій ноті затягнув, що воложилися очі. Це була найактуальніша співанка того лютневого вечора за кавою зі свіженькими та гаряченькими берегівськими пончиками. А хтось навіть порадив артисту написати пісню «До цімборика, до Івана на пончики спішу!». Оце був би справжній хіт Поповича-артиста. А берегівський аматор Чегіль мав би славу, адже саме до нього на пампухи спішить-біжить наш легендарний земляк, улюбленець публіки від заходу до сходу – «закарпатський соловейко»! Та й гарна куховарка Світлана Локовці умить стала б популярною, адже її пончики в пісні увіковічнив би найвизначніший артист України!

Михайло ПАПІШ, м. Берегове, журналіст

  Надіслати другу