Василь Брензович: «Художники не бронзовіють, вони — романтики» (ФОТО)

Служіння музам, як сказав хтось із великих, не терпить суєтності. Тож суєтності й не було, а було велике свято, влаштоване в Ужгороді на початку минулого тижня, у вівторок,  Закарпатською обласною спілкою професійних художників. Великомасштабною, вражаючою виставкою вона відзвітувала про 25 років своєї діяльності.

“Ювілейна” експозиція зайняла центральний і всю праву частину виставкових залів Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая. Знайшлося місце митцям з різних куточків Закарпаття – майже трьом десяткам , як і роботам, котрих налічувалося понад сотню, різних жанрів, тематик, видів образотворчого мистецтва -- живопис, графіка, кераміка, різьба з дерева….

Ювілярів прийшли привітати голова обласної організації Національної Спілки художників України Борис Кузьма, начальник обласного управління культури Юрій Глеба, заступник голови обласної ради Михайло Попович та інші.

—    Ви своєю працею підтверджуєте вірність рідному краю, отримуєте від неї величезне задоволення і водночас даруєте всім нам радість від спілкування з прекрасним. Окремі знакові фігури, які стояли біля витоків спілки професійних художників, як, приміром. Іван Манайло, Марія Біланін, Степан Усик уже пішли з життя і їхній внесок у закарпатське мистецтво досі по-справжньому не оцінений. Але час усе розставить на місця. Впевнена, що попереду ще багато висот, які вам підкоряться, — сказала мистецтвознавець Людмила Біксей.

Почесними грамотами обласної ради і облдержадміністрації відзначено багатьох художників, в тому числі Василя Шиндру з Синевира за вагомий внесок у розвиток образотворчого мистецтва та з нагоди  ювілею  творчого товариства,  а окремих — і грошовими преміями. Кожен також отримав товстенний альбом із репродукціями їхніх творів, біографічними довідками,  який ще пахнув друкарською фарбою. Назва ошатного ґатунку книги –“ Художники Закарпаття”.

На вернісажі в Ужгороді не випадково приділено чималу увагу митцям із зеленоокої Міжгірщини, адже з року в рік вони дають про себе знати своїми вагомими здобутками.

Зокрема, виставлено три роботи голови громадського об’єднання спілки художників “Карпатські кольори”  Василя Шиндри. Дві з них – “Веселий вечір” та “Мої букети”зустрічають глядачів у найбільшому презентаційному залі художнього музею імені Йосипа Бокшая. У цьому ж залі на най почесному центральному місці —  захоплююча зір глядача робота “Маленька гуцулочка” сподвижниці малярської закарпатської школи, на жаль, вже покійної Ганни Біланін. Вона, теж родом із Верховини, а саме – с. Синевирська Поляна, своїм талантом і працею виросла в зрілого майстра живопису. Її творчість теж чекає повного розкриття, бо її роботи, без всяких сумнівів. є культурною спадщиною Срібної землі. Декілька біографічних слів про Марію Миколаївну: народилася 29 червня 1927 року, навчалася в Ужгородському училищі  декоративно-прикладного мистецтва, а відтак закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Її любимим жанром вважається станковий портрет.  Свою обдарованість у цьому напрямку уродженка Міжгірщини яскраво засвідчила такими картинами, як, наприклад, “Дівчина з Синевира”, “Олена”, “Дівчина біля струмка”, “Першокласниця”, “Вітя”, а також, присвяченими невтомним трудівникам різних галузей, зокрема, майстру машинного доїння В. Гііді, машиністу електровоза Г. Щобак. З великим мистецьким хистом синполянка змалювала портрет учасниці Сталінградської битви М. Фролової. Окремі полотна авторки стали власністю саме музею, де тепер відбувається публічний показ творів. Саме цього року виповнються сумна дата – 20 літ як нема серед нас Марії Біланин, котра похована в Ужгороді.

Презентував свої чудові роботи ще один сучасник-верховинець – майстер виробничого навчання Міжгірського профліцею Володимир Глеба, які викликали схвальні відгуки вже з уст перших відвідувачів виставки. Прикро, що майстер пензля з гірського рацентру не зумів стати учасником її урочистого відкриття із-за підступної хвороби. З цього приводу всі прихильники його творчості щиро бажають Володимиру Васильовичу швидшого видужання і стати за мольберт, аби й надалі вагомо творити і радувати своїми мистецькими працями інших.           

Від імені обласної організації Спілки архітекторів України мав слово і її голова В’ячеслав Ганзел. “У складі нашої спілки є аж 70 членів, і більшість із них реалізовують свої потуги в образотворчому мистецтві, чимало входять і до творчої організації професійних художників, — сказав В’ячеслав Йосипович. — Передаю вітання і тим чудовим людям, які приймали на пленерах, допомагали всім, чим могли. Завдяки і їм створені ці полотна”.

—    Загалом за ці роки ми провели понад 140 пленерних зібрань, — підхопив тему голова  спілки ювілянтів Василь Брензович. — Малювання на живій природі стало основним гаслом нашої організації. Таки чином доносимо до глядачів своє розуміння краси, величі нашого краю. Будемо робити це й надалі. Дякую колегам за багаторічне  творче побратимство, а всім нашим шанувальникам — за віру в нас і підтримку.

Жартуючи, запитали Василя Брензовича: “Пане Василю, від таких почестей ви ще не “забронзовіли”?. На  каламбур Василь Васильович відреагував спокійно: “Художники не “бронзовіють”. Слугуючи музам, вони повинні залишатися романтиками, а фарба на полотнах — так, може бути кольору бронзи”.

Василь БЕДЗІР, власкор газети “Урядовий кур’єр”,

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, редактор газети “Верховина”.

Фото Василя Бедзіра.

Ужгород – Міжгір’я.

Опубліковано в газеті «Верховина»

 

10 серпня 2015р.