Олександр Зубковський мріє побудувати на Закарпатті баскетбольну піраміду!

Про це він розповів прес-службі ФБУ після матчу ВЮБЛ у Києві.

- Зрозуміло, хотілося виграти у Києва. Ми тричі поступилися  у попередніх турах ВЮБЛ. І у цьому турі нам потрібно було здобути три перемоги, аби зберегти шанси для подальшої боротьби за медалі. Відтак, ще не готові для потрапляння до чільної 12-ки. Будемо грати за нижчі місця. А так, звичайно, кожна гра – це позитивний досвід для хлопців, навіть незважаючи на результат матчу.

- Чотирнадцятирічні підлітки перебувають на піку перехідного віку, як вдається їх направляти у баскетбольну колію?

- З кожним віком працювати непросто. Це моя точка зору. У нас так склалося – мало тренерів працює, ми удвох працюємо з Василем Товтином. У нас хлопці з 8 років і до 19, а це вже фактично, дорослі люди. З кожним підлітком непросто, у кожного є якісь свої заморочки. Проводимо індивідуальну роботу. Намагаємося до всіх знайти свій ключик. Радіємо, коли це виходить. А у тренувальному процесі це простіше зробити.

- Скільки років ви працюєте з дітьми?

- Коли я прийшов до Закарпатської обласною ДЮСШ-2, в Ужгороді взагалі не було відділеня баскетболу. Це було 10 років тому. Стали до роботи. Тим більше вона улюблена. Поступово розвиваємо гру. Деякі наші команди вже у фінали потрапляють. Наведу приклад колективу хлопців 2000-го р.н., ми вийшли до фіналу ВЮБЛ дев'яти з третього місця, також у 2004 року зараз непогані шанси пробитися у фінал. Для Ужгорода це вже результат. Хотілося б звичайно, краще, але не усе одразу. Будемо боротися, розвиватися.

- Як ви шукаєте здібних дітей у свою баскетбольну секцію?

- Якщо у футболі в Ужгороді існує відбір, то у нас відбір як такий відсутній. Займаються баскетболом усі, хто мають бажання. Ми нікого не виганяємо. Я розумію, що можливо це не зовсім вірний шлях, якби ми перебували у гонитві за результатами і місцями. Але у цьому є і свої переваги. Часто буває – приходить дитина у секцію, даних особливих немає, думали, що з неї нічого не буде. Але вона своєю працездатністю доводить звортнє. І таких прикладів – мільйон. Працюємо з усіма, хто бажає.

- У вас займаються діти зі звичних шкіл, чи зі спортивним ухилом?

- Вони усі зі звичайних шкіл. У нас немає спортивного ліцею, інтернату. Усі вчаться у загальноосвітніх школах. Ми тренуємося на базі спорткомплексу Юність міської гімназії. Гімназія – та сама школа, але у неї є перевага – гарний зал. Там проводимо тренування.

- У вас є баскетбольне минуле? Бачу – зріст у вас баскетбольний.

- Та так. Як такого, баскетбольного минулого немає. Я до цих пір ще граючий тренер у баскетбольній команді першої ліги в Ужгороді. Вона так і зветься БК Ужгород. Спочатку ми заявилися у Західний регіон. Є у нас не те, щоб завдання, а бажання – просуватися вище, може вже цього року гратимемо у вищій лізі. Минулого року не усе зійшлося з фінансами, але у найближчому майбутньому вже точно постараємося заявитися.

- А мета роботи з дітьми – створити конкурентноспроможну команду?

- Хочеться підготувати хлопців, які згодом виступатимуть у старшій команді. Хочемо вибудувати піраміду, яка зводитиметься до команди майстрів. В принципі, усі хочуть таке вибудувати. Але не кожному вдається.