Колись «українська Бразилія» поставляла футболістів у найкращі клуби Чехословаччини та Радянського Союзу (ФОТО)

Адже тоді футбольні команди засновувалися за національним принципом. Зокрема, німці та угорці були представлені в Чехословаччині великими національними меншинами і мали велику кількість команд. Прагнення виокремитися хоча б у футболі показали й русини – корінні мешканці Закарпаття.

«Літаючі вчителі»

У 1936 році спортивний клуб «Русь» досягнув помітного результату. Вигравши першість східнословацької та підкарпатської зони, і завдавши поразки переможцю західнословацької зони, команда здобула титул чемпіона Словаччини і право боротися за путівку до національної ліги Чехословаччини. Це вже була друга спроба закарпатців потрапити до вищої ліги: але у 1933 році вони поступилися німецькому «Дойче футбол клубу» з Праги (ДФК).

На цей раз головна боротьба точилася зі спортивним клубом «Батя» з чеського міста Зліна, який утримував відомий взуттєвий мільйонерТомаш Батя. Він особисто приїхав до Ужгорода, аби підтримати на стадіоні свою команду. Та «Русь» під шалені оплески трибун перемогла з рахунком 4:1 і здобула прописку в національній лізі.

Варто зазначити, що основу СК «Русь» складали аматори, здебільшого вчителі, які займалися футболом у вільний від роботи час. Історії про гравців СК «Русь» до цього часу переповідають у футбольному середовищі. Наприклад, знаменитий воротар клубу Олекса Бокшай був відомий тим, що на футбольні тренування їздив на старенькому велосипеді. Його маршрут розпочинався із рідного села Худльово та закінчувався в Ужгороді, а це – 60 кілометрів!

В історію футболу СК «Русь» увійшли під назвою «літаючі вчителі», адже на ігри першості в межах Чехословацької республіки, команда літала літаком.

Розквіт закарпатського футболу після возз’єднання з Україною

Справжнього розквіту закарпатський футбол досяг у повоєнні роки, після утворення Закарпатської області в складі України.

Першим чемпіоном радянської України у 1946 році став саме ужгородський клуб «Спартак», який був створений із футболістів різних місцевих команд. Адже крім збережених кадрів та ігрових навичок, закарпатські спортсмени мали доволі хороший вишкіл у чехословацький та угорський лізі.

Відомий знавець шкіряного м’яча Закарпаття Степан Селменський стверджує, що угорський футбол базувався на техніці, у той час як чеський був більш силовим і жорстким. Закарпатцям вдалося перейняти як одну, так й іншу риси.

У цей час Закарпаття стало справжнім футбольним Клондайком для цілого Радянського Союзу. З 1947 по 1960 рік у клубах вищої ліги СРСР грали понад сто закарпатців! Тренери робили паломництва на Закарпаття у пошуках талановитих футболістів по селах та містечках. Чимало клубів приїжджало сюди на перші весняні збори. Проводячи контрольні матчі з місцевими командами, пильне тренерське око обов’язково вихоплювало кілька здібних юнаків, яких відразу забирали з собою.

Саме тоді народився вислів про «українську Бразилію», мовляв, футболістами тут не стають, а народжуються. У цей час Закарпаття дало Україні з десяток найвідоміших футболістів, які виступали за збірну Радянського Союзу: Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Йосип Беца, Федір Медвідь, Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук, Віктор Пасулько, Іван Гецко. Грали закарпатці і за збірні Чехословаччини, Угорщини й України.

Протягом півстоліття не можна було уявити київське «Динамо» хоча би без одного закарпатця на полі. Завойовували вони найпочесніші трофеї – в тому числі Кубок кубків (Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук) та Суперкубок УЕФА (Стефан Решко), ставали олімпійськими чемпіонами (Йосип Беца) та срібними призерами першості Європи (Василь Рац, Іван Яремчук) . Показово, що в 1953 році у молодіжному складі «Динамо» на гру виходило 9 закарпатців.

Найвище досягнення єдиної професійної команди краю – «Говерли» (вона ж «Спартак», «Верховина», тепер – «Закарпаття») – друге місце у 1972 році на чемпіонаті України (друга ліга першості СРСР).

Жива легенда «Верховини» - Юрій Куля

20 січня 2016 року – свій 76 день народження відсвяткував знаменитий нападник ФК «Верховина», легендарний автор 500 голу за команду Юрій Куля.

М’яч хитромудрою траєкторією пролетів через високу «стінку», вимурувану з міцних гравців і, торкнувшись перекладини, влетів у сітку воріт. Відчайдушний стрибок Євгена Рудакова команді не допоміг. Ущент заповнений ужгородський стадіон «Авангард» здійнявся на ноги в єдиному пориві: «Гол!!!»…

Ось так написав про нападника ужгородської «Верховини» Юрія Кулю його земляк, журналіст Федір Тидір із районної газети «Вісті Свалявщини».

У 1963 році Юрій став кращим бомбардиром команди, провівши у ворота суперників 23 голи. Юрій грав разом із Федором Медвідьом, Ернестом Юстом, Іваном Диковцем, Вільгельмом Пфайфером. У 1964 році отримав запрошення у «Динамо» (Київ), але вибрав навчання. Після завершення навчання ще рік грав у «Верховині», потім у жданівській «Азовці», чернівецькій «Буковині», луцькому «Торпедо». Юрій Куля був чудовим нападником, про якого мріяли кращі команди України, а його голи викликали захоплення у найбільш прискіпливих уболівальників.

Довідка:

Юрій Юрійович Куля народився 20 січня 1940 року у Сваляві. Форвард. Перший тренер – Заслужений тренер України Корчі Сабо.

1959 рік – навчання у Львівському лісотехнічному інституті. Паралельно виступав за свалявський футбольний клуб «Авангард».

1961 рік – головний тренер ужгородської команди «Верховина», ЗМС СРСР Михайло Михалина запросив Юрія Кулю грати за головну команду краю. За цей футбольний колектив він відіграв чотири футбольні сезони.

У 1962 та 1963 рр. свалявець став кращим бомбардиром ужгородської «Верховини», провівши у ворота суперників 7 (Степан Сабо теж забив 7 голів) та 9 голів.

1963 рік – автор ювілейного 500 голу за ужгородську команду «Верховину» («Спартак»).

Він також став автором голів у Кубку колишнього СРСР: «Верховина» (Ужгород)» – Нафтовик» (Дрогобич) та «Спартак» (Івано-Франківськ).

У товариському матчі «Верховина» (Ужгород) – «Динамо» (Київ) Юрій Куля відзначився забитим гарним м’ячем. І головне кому – самому ЗМС СРСР, голкіперу національної збірної Євгену Рудакову.

Того ж року тренер-селекціонер киян, наш земляк Михайло Михайлович Коман, запрошував Юрія Кулю до столичного футбольного клубу. Та через певні обставини, особливо сімейного характеру, свалявець відхилив заманливу пропозицію. Як згодом сам зізнався, що потім довго шкодував, а було з чого, адже не кожного футболіста столичні фахівці запрошували в найтитулованіший клуб України….

1965 рік – Юрій Куля виступає за команду «Старт» (Дзержинськ) (першість СРСР, клас «Б»).

1967 рік – почав виступати за «дубль» жданівського «Азовця» (нині – «Іллічівець» Маріуполь) – ІІ група класу «А» (перша зона). Через рік він уже грає в «основі» цієї команди. А головним тренером був МС СРСР В, Сальков, а начальником команди О

1968 рік – у складі збірної команди клубів І ліги колишнього Союзу зіграв товариський матч із національною збірною Кореї. Цей поєдинок завершився бойовою нічиєю – 1:1.. Парахін.

1971 рік – грав за чернівецьку «Буковину» разом із закарпатцем Іваном Диковцем. У той період головним тренером буковинців був ужгородець, ЗМС СРСР Михайло Михалина.

Повернувшись до рідної Сваляви він свою футбольну біографію продовжив писати у місцевих командах, зокрема, «Авангард», яка у майбутньому шість разів поспіль стане чемпіоном Срібної землі й поб’є рекорд мукачівської футбольної дружини «Динамо», яка теж поспіль шість футбольних сезонів (1946–1951 рр.) здобувала золоті медалі чемпіонату Закарпаття.

Сім футбольних сезонів (1974–1980 рр.) працював головним тренером рідного свалявського «Авангарду», який у той період виступав у першості та чемпіонаті Закарпаття.

Після закінчення футбольної та тренерської роботи працював інженером-механіком на Свалявському лісохімкомбінаті. Звичайно, з футболом ніколи не розлучався. Які б не були на свалявському стадіоні календарні ігри чи то турніри з футболу неодмінно на ньому зустрінете шанованого Юрія Юрійовича Кулю – людину, яка знає толк у футболі, інформує ФФЗ.

Закарпаття сучане пише свою футбольну історію орендованими гравцями колись легендарної "Говерли", яка є приватним клубом та, на жаль, не користується підтримкою місцевих вболівальників.

  Надіслати другу