Дизайнерка з Тячева дивує своїми роботами

Дизайнерка з Тячева дивує своїми роботами
Ім’я Наталії Алечко з Тячева пов’язане з цілим рядом  святкових заходів, які проводилися в райцентрі, – благодійними ярмарками, флеш-мобами, Днем міста.

 

Та коли з міжнародного фестивалю у Вільнюсі повернулася переможницею наша юна землячка Анастасія Ілько, яка виступала у фантастичних сценічних костюмах від пані Наталії, стало зрозуміло: створила їх людина рідкісного дару, в якому поєднується і щедра уява, й ідеальний смак, і віртуозна майстерність трудолюбивої кравчині.

У безпосередній розмові з нею з’ясувалось, що на її рахунку є вже немало інших перемог й міжнародного рівня також. Проте природна скромність й поглинутість улюбленою справою аж ніяк не сприяли її виходу на орбіту широкої популярності. Правда, після успіху колекції її робіт на показі мод в Ужгороді наприкінці минулого року, Наталія Алечко отримала запрошення для участі в телепередачі на одному з телеканалів. Та, напевно, і цей телевізійний дебют, і все досягнуте донині – лишень вдалий початок блискучої дизайнерської кар’єри, яка чекає на неї попереду. Адже, судячи з усього, цій талановитій жінці на диво багато дано, і цей потенціал не може зостатися нереалізованим.

А починалося все, каже вона, із маленької швейної машинки, яку ще дошкільням попросила їй купити. Виконавши це прохання, батьки були цілком готовими до того, що невдовзі донечка втратить інтерес до нової іграшки. Проте вона терпеливо просиджувала за шиттям довгими годинами, майструючи нехитрі наряди для своїх ляльок. А вже в середньому шкільному віці замислилася над оновленням власного гардероба й почала перешивати мамині речі, перелицьовувати, перекроювати сукні на шорти, кофтинки на безрукавки тощо. Дівчина дорослішала, здобувала освіту й довго та наполегливо шукала своє призначення (нині має аж п’ять дипломів!), проте із своїм давнім захопленням не розставалася. Коли ж з’явилася власна сім’я, діти, воно неабияк згодилося, бо не доводилося бігати по різних ательє, аби поремонтувати одяг чи підігнати куплену річ. А вже на дитсадівських ранках і шкільних карнавальних святах її Юліанка і Тарасик завжди вирізнялися феєрично-казковими нарядами. Тож посипалися замовлення й від матусь їхніх ровесників. Так намітилася в її, поки що домашньому моделюванні, оця «карнавальна» лінія, яка, відчувала, абсолютно не сковує загальноприйнятими рамками польоту її уяви.

Наступним етапом творчого самоствердження був «ужгородський» період життя, коли  задля відродження народних звичаїв і традицій було започатковано фестивалі в різних куточках краю. І вона, в складі творчої групи, готувала експозиції власноруч пошитого сучасного одягу, оздобленого народною вишивкою.

А по якомусь часі Н.Алечко вже трудилася над ексклюзивними сукнями для тячівських випускниць, у яких вони легко завойовували титули  неперевершених королев шкільного балу.

Якось знайомі порекомендували її своїм знайомим для створення сценічного образу «Феї квіткової планети» їхній донечці, котра готувалася до участі в міжнародному дитячому конкурсі в м.Анталія (Туреччина). Це була перша серйозна робота, яка коштувала пані Наталії багатьох недоспаних ночей. Проте вона увінчалася запаморочливим успіхом: переможниці Крістіні Михальчич з Тячева, яка вийшла на сцену в розкішному платті з довгим шлейфом і з літнім, закосиченим зонтом у руках, журі аплодувало стоячи. До речі, до його складу входили представники 15 країн, яких дуже непросто було чимось здивувати.

А участь у конкурсі «Міні-міс киянка» стала можливою завдяки співпраці з ужгородською школою моделей «А-старт». Її вихованки представили в столиці п’ять робіт Наталії Алечко з колекції «Карнавал і містерія». Змагалися вони, до речі, на подіумі з ровесницями із відомого «Театру мод», котрі, однак, явно поступалися їм вишуканістю й ефектністю своїх нарядів. Найбільше суддівство було вражене об’ємністю елементів вбрання, їх драпіруванням, барвистими квітковими аплікаціями, матовим мерехтінням перлин серед шовкових хвиль… В усякому разі, подібних собі дівчата в столиці не побачили й повернулися до рідного Ужгорода, «прихопивши» «Гран-прі».

Листопад минулого року виявився для Наталії Алечко особливо напруженим – готувала аж 12 робіт для показу мод в Ужгороді на тему «Міні-міс-«Перлинка». Завдання було не з легких – належало представити костюми не із тканини. Проте Наталія успішно презентувала свої роботи, взявши за основу… поліетиленові кульки, губки для ванн і звичайний дріт. І виглядало все настільки добротно, що багато хто не одразу й повірив у «третьосортність» матеріалу.

І знову її колекція вивела юних грацій на лідерські позиції. Можливо, й тому, що в їхнього дизайнера – оригінальний, ні в кого не запозичений стиль, який не сплутати з жодним іншим, й для якого характерні акценти на деталях та аксесуарах, що додають привабливості й завершеності романтичному образу. «Фішкою» може бути літня заквітчана парасолька, симпатичний капелюшок з шумовинням мережив, ажурні рукавички, мініатюрні сумочки...

– До речі, каже Наталія, – коли працюю над якимось задумом, мимоволі помічаю все, що пасуватиме до нового образу. Навіть буває, різко зупиняю машину, якщо побачу у вітрині якусь привабливу цікавинку.

Найбільше ж любить працювати з органзою.

– Іноді, – ділиться, – візьму її в руки, спробую зібгати, покрутити, надати якоїсь химерної форми – і враз народжується щось, що стає важливим елементом нового костюму, – жабо, рукав-ліхтарик, легка пелеринка… Повторюватися ж, «тиражувати» свої вироби п. Наталія не любить. Тому, каже, п’ять «червоних шапочок», які замовили їй під Новий рік, по-справжньому втомили.

Як і в будь-якій творчості, в дизайнерських пошуках є свої особливості.

– Трапляється, лежить матерія місяцями й роками на прилавку і нічиєї уваги не привертає. Мені ж варто іноді глянути, і в уяві вже – цілісна картина. Так було з тканиною із намальованим на сітчастому тлі пір’ячком – вона ідеально підійшла для вбрання Курочки-ряби – кумедного карнавального персонажу.

Здавалося б, втілення дизайнерського задуму – вкрай копітка робота, що вимагає величезної терпеливості, послідовності, вивіреності кожного стібка, лінії крою, вдалого вибору і поєднання деталей. Проте для Наталії Миколаївни – це суцільна насолода, справжнє свято творчості, особливий стан душі, який матеріалізується в її талановитих шедеврах. І найбільшою нагородою для неї навіть не премії і дипломи, а непідробна дитяча радість, сяючі очі юних персонажів її рукотворної казки.

Найближчі їй люди – чоловік і діти – прекрасно розуміють, що значить для неї ця робота, й усіляко підтримують її та навіть дарують час для творчості, беручи на себе частину домашніх клопотів. 11-літній Тарасик уроки намагається вчити тихенько, не відволікаючи маму від важливого заняття. А донечка Юліана, студентка, часто безпосередньо включається в дизайнерський процес та залюбки готує дітей до виходу на подіум. І вони, й чоловік неабияк радіють її успіхам, пишаються нею і спонукають до участі в нових захопливих проектах. Вона ж щаслива з того, що має таку надійну «групу підтримки» й що може дарувати іншим гарний настрій, відчуття піднесеності й неповторності святкових, знакових миттєвостей. Тому кожен, хто навідується із замовленням до тячівської крамнички «Цитринова скринька», неодмінно знаходить в її особі хорошого порадника й помічника, справжню майстриню, чимось схожу на добру чарівницю...

Ганна МАКАРЕНКО.

Тячівський район

 

27 березня 2016р.

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*