Пішки у Словаччину - чи дочекаються ужгородці?

Україна у багатьох словаків асоціюється з поганим, причому цей стереотип сягає сумних 90-х. Тим часом дуже мало словаків мали змогу на власні очі подивитися, якою є Україна насправді. Що цікаво, ті словаки, котрі відвідали Україну, зазвичай змінюють своє ставлення у позитивний бік. Найкращі ліки на негативний стереотип — це відвідини прикордонного Ужгорода, що, попри всі свої недоліки, справляє на приїжджих дуже позитивне враження. Прибуваючи сюди, словаки очікують побачити картинки, наче з російської глибинки, а потрапляють до справді європейського міста, яке дуже нагадує їхнє Кошице. За багатьма ж візуальними ознаками, Ужгород навіть більш "цивілізований", ніж чимало міст у Східній Словаччині.

Пункт пропуску Ужгород — Вишнє Нємецьке — один із небагатьох переходів на кордоні ЄС — Україна (а може, і єдиний), пройшовши який і опинившись на українській землі, європейський турист не відчуває культурного шоку. До 2007 р. тут усе чудово функціонувало. Хоча на пункті пропуску не було створено окремої інфраструктури для пішоходів, піший перетин кордону був можливий, більше того — він був дуже популярний. Пішоходи йшли узбіччям, а їхній паспортний та митний контроль здійснювали в тих самих приміщеннях, у яких обслуговували й водіїв. І жодних проблем не виникало. На відміну від польського кордону, тут не було "човникової" контрабанди цигарок. Ще один важливий нюанс: водії та пасажири автобусів як правило чекають (і завжди чекали) на цьому переході в довгих чергах: менших, ніж на польському кордоні, однак 2—3 години (інколи й більше) вистоювати доводиться. Натомість, коли ще була така можливість, пішки тут вдавалося перетнути кордон буквально за 10—15 хв., мало коли це забирало більше часу.

У зв'язку зі вступом Словаччини до Шенгену посилилися вимоги до словацької частини пункту пропуску, — між іншим, пропуск пішоходів можливий тільки там, де визначено окремі пішохідні коридори, відмежовані від автомобільного руху. У зв'язку з цим у 2007—2008 рр. тимчасово закрили на реконструкцію два автомобільні переходи — в Ужгороді і Малому Березному. Всього на півроку, на час проведення дрібної реконструкції — облаштування окремих пішохідних смуг. У Малому Березному реконструкцію провели як слід, і пішохідний рух відкрили вже у 2008 р. В Ужгороді ця "реконструкція з тимчасовими незручностями" триває досі. У 2008 р. реконструкцію відклали з простої причини — розпочалася економічна криза, і забракнуло грошей. А в наступні роки про реконструкцію забули. Українці кивали на словаків (мовляв, це вони закрили пішохідний рух), словаки — на українців.

Справа зрушила з місця аж у 2014 р. Тоді сторони домовилися таки побудувати інфраструктуру для пропуску пішоходів і велосипедистів. Словаки свою частину роботи виконали швидко і без застережень. Уже в 2015 р. закінчили будівництво сучасного пішохідного терміналу. "На сьогодні інфраструктура кордонного переходу Вишнє Нємецке — Ужгород на словацькому боці побудована так, щоб цей перехід виконував умови пропуску пішоходів та велосипедистів. 

Питання, можливо, тягнулося б ще місяці й роки. Процес зрушив з місця завдяки втручанню групи народних депутатів України, які подали у цій справі депутатські звернення. Відповідь Міністерства закордонних справ України вселяє надію на те, що в 2017 р. справу вдасться нарешті позитивно завершити.

Як повідомляє МЗС України, у серпні розроблено проект Протоколу між Кабінетом міністрів України та Урядом Словацької Республіки про внесення змін до Угоди про пункти пропуску через спільний державний кордон, яким передбачено пропуск пішоходів та велосипедистів. 1 вересня з вербальною нотою посольства України в Братиславі проект було передано словацькій стороні. Тим часом сторони домовилися, що пішохідний рух буде відновлено після завершення реконструкції української частини пункту пропуску. Реконструкція української частини розпочалася у 2015 р. і не завершилася досі через проблеми з підрядником проекту.

Мета на сьогодні — відновити пішохідний рух у 2017 р., після завершення реконструкції української частини пункту пропуску. Якщо, звісно, не виникнуть нові проблеми з підрядником проекту, та якщо чиновники не забудуть погодити всі питання й документи: чимало їх незрозуміло чому чекають на підпис півроку і більше, хоча могли б бути погоджені впродовж одного або кількох днів. Чиновники ж мають час, їм спішити нікуди. Саме тому відновлення пішохідного руху на переході Ужгород — Вишнє Нємецьке триває вже дев'ятий рік, хоча планувалося на 2008-й. Приклад облаштування пішохідного коридору в сусідньому пункті пропуску Малий Березний — Убля в тому ж 2008 р. свідчить, що це таки було можливо зробити.

При цьому не слід забувати, що наразі на 97 км україно-словацького кордону працюють усього три дорожніх пункти пропуску. Востаннє новий пункт відкрили тут у далекому 2005 р. (Малі Сельменці — Велке Слеменце). Тим часом, згідно з європейськими правилами, пункти пропуску мають бути розміщені не рідше, ніж через кожні 12 км, включно з малими пішохідними переходами в горах суто туристичного характеру.  Для прикладу: перед вступом Польщі і Словаччини до Шенгенської зони на довгому польсько-словацькому кордоні (541 км) функціонувало 52 дорожніх і пішохідних пункти пропуску, тобто 1 пункт пропуску на кожні 10 км. Не важко порахувати, що українсько-словацький кордон зможемо назвати цивілізованим лише тоді, коли не тільки буде забезпечений пішохідний рух на ПП Ужгород — Вишнє Нємецьке, а й функціонуватимуть принаймні 8 пунктів пропуску, з яких деякі можуть бути просто пішохідно-велосипедними — на туристичних шляхах у горах. Нині є всього три, тож доведеться побудувати ще принаймні 5.

Без відновлення пішохідного руху на ПП в Ужгороді та без відкриття нових пунктів пропуску Україна залишатиметься для словаків віддаленою державою, куди важко доїхати. З огляду на невщухаючий військовий конфлікт на Сході України та інформаційну війну, офіційний Київ повинен зробити все можливе, аби боротися з негативними стереотипами про Україну у словацькому суспільстві. Найдійовіший і найдешевший спосіб — це заохочувати словаків приїжджати в Закарпаття і на власні очі переконуватися, що не така Україна страшна, як її малює російська пропаганда, а навпаки — цілком цивілізована, симпатична та приязна. Але без інвестицій у кордон і прискорення облаштування пунктів пропуску це завдання виконати неможливо.

  Надіслати другу