У вас, у Карпатах, є висока радіація, але ви про неї практично нічого не знаєте, – професор Вертелецький

З 1999 року професор В.Вертелецький очолює Українсько-американську програму запобігання вродженим вадам розвитку, на основі якої розроблено і впроваджено в декількох областях України реєстри всіх новонароджених та дітей з вродженими вадами розвитку. Науковець створив комп'ютерну міжнародну інформаційну систему з питань тератології і спадкової патології. На цьому тижні професор В.Вертелецький прочитав в УжНУ лекції англійською та українською мовами студентам медичних факультетів, зустрівся з ректором В. Смоланкою та дав інтерв’ю для ІВЦ.

Наша розмова - про мотивацію до науки та професії, перспективи розвитку медичної генетики, зокрема й в Україні. Особливий резонанс ці дослідження мають в контексті наслідків Чорнобильської катастрофи, які ще довго даватимуть нам знати про себе.

Пане Володимире, більша частина вашого життя пройшла в Америці, але народились ви в Україні…

Мої батьки були з Києва та Рівного.  З України ми переїхали спочатку до Чехословаччини, потім – Німеччини, Швейцарії і лише згодом – до Аргентини. Цей шлях був довгим і непростим. Коли Друга світова війна закінчилася мені вже було майже 10 років. В Аргентині я вступив до школи, потім до університету.

Чому Ви обрали фах лікаря?

По-перше, медицина є універсальною. Вона торкається людини у всіх аспектах. Медицина має великий спектр можливостей: ви можете в ній вибрати чим займатися – від філософії до мікробіології. Кожен може себе в ній реалізувати.

Медицину я почав студіювати в Аргентині. На той час там була дуже добра медична освіта, одна з кращих у світі. Крім того, я мав добрі досягнення, працював з Нобелівським лауреатом, він мене дуже підтримував, так що я за три роки навчання вже був у Гарварді, а повірте - це не так просто.  

У США я розпочав навчатися на резидентурі з педіатрії, після чого вивчав три роки генетику у Гарварді. Потім  став керівником кафедри, це все відбувалося дуже швидко. Я не йшов довгою кар’єрою, адже нормально то є так: ви стаєте професором-асистентом, асоційованим професором, проходить 18 літ, і якщо все добре, то ви стаєте шефом кафедри. Я цим шляхом не йшов, я просто став шефом кафедри. Америка дає відкриті двері, якщо маєш талант. Я не хочу казати, що я маю талант, але я  створив першу в Америці кафедру генетичної медицини в Південній Алабамі. Це був новий медичний університет і вони з самого початку заснування хотіли включити до його складу кафедру медичної генетики. До сьогоднішнього дня більшість університетів не мають кафедри генетичної медицини.

В чому ж секрет успіху?

Мені йшов тільки 21  рік,  був світовий з’їзд  з фізіології, де зібралися вчені зі цілої планети. І я був там координатором сесії. Я займався з Президентом Академії наук СРСР, будучи студентом другого року навчання.

Студент мусить вибиватися з самого початку, а не сидіти і «нюні» пускати. Амбітний студент знайде собі шлях завжди. Але сам він нікуди не зможе пробитися, мусить мати доброго вчителя, який його «усиновлює», є його ментором. Студент потребує наукового батька, який буде його рухати по життю, адже самоуком дуже трудно бути. Це, до речі, дуже важлива обставина, чи університет приймає талановитих студентів, цінує їх, вміє їх «зловити». Студент має бути амбітний, наполегливий, має мати певні риси характеру.

Американська система вищої школи є дуже жорстка. Там практика йде спереду, потім теорія. Спочатку йде «show me», «покажи, що ти зможеш». Там все є практичним, часом аж занадто. Тому український студент там знайде диспропорцію у системі навчання, і для нього це буде шоком. Є й винятки. Я привіз до США 10 українських студентів, і вони там дуже успішні, вони дістали гранти, кращі ніж інші, навіть американські студенти. Але проходить рік-два, грант закінчується і ти - без роботи. Це жорстока система.

Де наразі реалізовуються найновіші досягнення клінічної генетики?

Сфер використання насправді дуже багато. Якщо торкнутися нейрохірургії, то тут першим пріоритетом є наразі є створення нейронів, і монополію в цій сфері хоче мати Японія.

Чи не йдуть у цій справі наукові дослідження в розріз з етикою?

Цей напрямок є одним з пріоритетних, наука буде йти, хочеш чи не хочеш. А як воно реалізовуватиметься, чи вони експериментуватимуть над життям людей у бідних країнах, чи якось інакше – я не знаю. Скажу так, що й тут набереться достатньо людей, які за умовних 5 доларів продадуть пацієнтів для експерименту. Тому в Україні ця етика є однозначно небезпечною.

Якщо ж торкатися в невропатологічному сенсі, для невиліковних хворих, що мають, наприклад, перерізаний хребет, паралізованих – це їхня надія. Уявіть собі: ви людині даєте клітинки, вони знаходять своє місце і людина відновлюється. Це революція, вибух у медицині.

Технологія направду йде дуже швидкими темпами. Коли ми в Україні розпочинали нашу програму, то не було мобільних телефонів, цифрових камер, майже не було інтернету, а зараз ми маємо програмування клітин.

Сьогодні генетика дуже пов’язана з епігенетикою, яка досліджує, зокрема й екологічні фактори, які можуть впливати на генетичному рівні.

Розкажіть про діяльність «ОМНІ-Мережі для дітей», та українсько-американської програми запобігання вродженим вадам розвитку.

Фундаментальне питання є в тому, чи Чорнобиль зробив генетичний вплив на людей, які отримали радіацію. Ніхто на це не хоче звернути увагу, бо в разі позитивної відповіді буде великий скандал.

У Радянському Союзі «замазали» справу. Наприклад всі знають, що Рівне було засипане дощем з радіоактивними речовинами. Але в СРСР не включили Рівне у програми щодо Чорнобиля, зупинилися на Житомирі. І то виходить, нібито магія зробила так, що чорнобильський дощ впав там, перескочив через Рівне і Волинь, і впав раптом на Польщу. Наразі в Рівному є більше радіації, ніж у Житомирі.

У ході реалізації у 1999–2005 рр. Українсько-Американської Програми запобігання вродженим вадам розвитку під егідою USAID в 5 областях України ми створили потужну команду фахівців (неонатологів, генетиків, педіатрів, інформаційних спеціалістів), ґрунтовно підготовлених у діагностиці вроджених вад, ранньому виявленні затримки розумового та фізичного розвитку, зборі та аналізі даних за міжнародними стандартами.

ОМНІ-мережа, яка діє в Україні, щорічно здійснює моніторинг понад 65000 новонароджених. Виявляється щонайменше 5% дітей з особливими потребами (вроджені вади розвитку, затримка розвитку), що вимагають стимуляції розвитку за допомогою програм раннього втручання. Це дослідження ведеться на території Рівненської, Волинської та Хмельницької областей

Також ми бачимо, що зміни на генетичному рівні робить не тільки радіація, але й алкоголь. Тому ми вже маємо проект, який триває 9 років, це найдовша студія, яка фінансується американськими інститутами здоров’я в цілому світі.

Вся радіація йде через дощ. Гори є своєрідною губкою, яка притягує дощі. Найбільшим місцем, де спостерігається радіація в Європі, є місто Грац та австрійські Альпи. То ж якщо вона там є, то у вас теж є! Чорнобильська радіація не йшла вибірково. У вас, у Карпатах, є висока радіація, але ви про неї практично нічого не  знаєте. Це дуже великий простір для ваших дослідників, які хочуть досягнути успіху в своїй сфері. З іншого боку, ці дослідження є дуже важливими для здоров’я майбутніх поколінь цілої нації.

Розмовляли Василь Ільницький та Олексій Шафраньош

 Інформаційно-видавничий центр УжНУ

  Надіслати другу