Всесвітньовідомий майстер, який посадив дівчинку з парасолькою на ніс комара, причетний до Закарпаття

Всесвітньовідомий майстер, який посадив дівчинку з парасолькою на ніс комара, причетний до Закарпаття
І в Україні, і в світі добре знають це ім'я — Микола Сядристий. Його унікальна виставка, яку вже давно в народі називають Музеєм мікромініатюр М.Сядристого, ось уже 40 років діє в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику.

 

За визначенням авторитетного туристичного інтернет-ресурсу ТripAdvisor, який визначає найкращі й найцікавіші в світі місця за відгуками самих туристів, ця виставка тривалий час посідає перші місця серед музеїв та інших визначних культурних пам'яток нашої столиці. Водночас творчість українського митця представлена і за кордоном — музеями його робіт у Князівстві Андорра і в угорському місті художників Сентендре. І повсюдно глядачі залишають, як і багато років тому, захоплені відгуки на зразок: "Перед цим українським Майстром хочеться стати на коліна", "Микола Сядристий — митець з майбутнього", "Це художник, який обігнав свій час"...

Нещодавно Микола Сергійович показав мені знімок, який віднайшов у сімейному архіві. Зроблено його в пам'ятному 1943-му, коли радянські війська звільнили Куп'янський район на Харківщині — батьківщину М.Сядристого. На ньому, поруч із матір'ю Лукією Василівною і старшим братом Іваном, — малий Микола. Той самий, який у майбутньому підкує натуральну блоху, "увігнавши" в кожну з золотих підківок по три ухналики. Але це буде згодом. А тоді, ще зовсім малий, тримаючи в руках іграшку у вигляді земної кулі, він ні сном ні духом не відав, що, ставши дорослим, разом із виставками своїх робіт кілька разів об'їде всю планету і зачарує її своїм мистецтвом.

У вересні 2017-го народному художникові України, незалежному історику, філософу, поетові, журналісту-публіцисту Миколі Сергійовичу Сядристому виповнилося 80 років. Але, дивлячись на його спортивну поставу цього не скажеш. Можливо тому, що замолоду він чотири рази був абсолютним чемпіоном України з підводного спорту і як майстер спорту навіть входив до збірної колишнього Союзу.

Свого часу він, як і чимало сільських дітей з його рідної Харківщини, після закінчення середньої школи й художнього училища несподівано вступив на агрономічний факультет Харківського сільськогосподарського інституту імені В.Докучаєва, що аж ніяк не вписувалося у парадигму мистецтва, а тим паче мікромистецтва. Але саме цей крок і став його долею. Тут він відкрив у собі незвичайний дар мікромініатюриста, дивуючи ним усіх студентів, професорів і академіків. Закінчивши інститут, отримав направлення на Закарпаття, де обіймав посаду головного агронома державної інспекції при обласному управлінні сільського господарства. Трудився добре, бо інакше тодішній міністр сільського господарства республіки не рекомендував би його на посаду головного агронома Держінспекції України. Але потяг до творення ювелірних мистецьких мікромініатюр узяв гору над агрономією. І коли навчався в інституті, і коли працював, поряд з основною справою знаходив сили і час на виготовлення "невидимок", кожну з яких і справді можна розгледіти тільки під мікроскопом. Уже в ті роки народилися такі його знакові роботи, як гілка троянди, вміщена у... відполірованій до прозорості волосині; ноти "Полонезу" Огінського, виписані на стилізованому листочку "квітки прощання" — хризантеми розміром 2х3 мм; портрет-барельєф Тараса Шевченка (3х3 мм), виготовлений з тернової кісточки; знаменитий "Кобзар" з обкладинкою з безсмертника, портретом поета, відомою передмовою І.Франка й кількома поезіями — це найменша в світі книжечка; шахова дошка з розставленими на ній фігурками, прилаштована на голівці голки; акварелі на зрізах зерен...

Але то були ще тільки "квіточки". Згодом з'явилися надскладні художні композиції. Розповідати про них — марна річ, їх варто бодай раз у житті побачити й осягнути душею. Але осягнути не так-то й просто. Спробуйте лишень уявити таку фантастичну роботу, як золотий фрегат "Пам'яті Олександра Гріна". Його довжина — 3,5 міліметра. Модель складається з 337 деталей. У цій роботі витримано об'ємний монтаж, рівень якого не досяжний для сучасних технологій. А уявіть собі виготовленого з золота комара в натуральну величину. На носі комарика сидить дівчинка під парасолькою. На одній з ніжок ледь видно, як звисає туфелька... Так і хочеться вигукнути: "Неймовірно! Фантастично! Бравісимо, Маестро!".

Цікавлюся в творця мікромініатюр, куди закидала його доля із цими мистецькими шедеврами.

— Уперше, ще в 1967 році, — каже він, — виставлявся в Канаді — на найбільшій повоєнній міжнародній виставці "ЕКСПО-67". Відтоді побував у щонайменше 50 країнах: США, Мексиці, Чилі, Аргентині, Індії, Японії, Ізраїлі, ОАЕ, Австралії та ін.; відвідав, подеколи й не раз, майже всі європейські країни.

— Чи могли б назвати бодай приблизну кількість людей, що побували на ваших виставках?

— Мої роботи бачили мільйони глядачів. Як правило, до них завжди вилаштовувались довжелезні черги.

— Певно ж, не обходили вас увагою й відвідувачі імениті?

— Буду відвертим — мені більше імпонують люди прості. Від них черпаєш надзвичайно багато цікавої інформації про світ і його проблеми, спілкування з ними живить душу. А щодо "великих", то на моїх виставках у різні часи побували Хрущов, Шелест, Горбачов, Лех Валенса, Ярузельський, Джиммі Картер, Ердоган, Демірель, Абдул Калам, Йоганнес Рау, Мохаммад Хатамі, генеральні секретарі ООН Перес де Куельяр, Пан Гі Мун і багато-багато інших. До речі, мою київську експозицію ніхто з президентів незалежної України не відвідав. Це, звичайно, наша українська історична закономірність.

— Якось чув від вас, що з великих світу цього на вас дивне враження справив радянський лідер Хрущов. Відомо, що Микита Сергійович ушанував вас своєю увагою ще в пору вашої студентської юності.

— Моя зустріч із ним відбувалась у Харківському обкомі партії. Ішов на неї в позиченому піджачку, бо власний не мав "представницького" вигляду — жилося бідно. Мене готували до цієї зустрічі довго й ретельно, наставляли нічого "від себе" не казати, а тільки зачитати заготовлений "нагорі" текст. Замість передбачуваних 15 хвилин Хрущов проговорив зі мною понад годину. 

Більше я Хрущова не бачив. Через багато років зустрівся з його дочкою Радою. Найперше поцікавився, чи не знає вона про долю портрета, який я подарував Микиті Сергійовичу. Рада Микитівна сказала, що він, вочевидь, згорів разом з архівом під час пожежі на дачі Хрущова, яка сталася з невідомих причин.

— А що то був за портрет?

— Я намалював Хрущова шрифтографією, з допомогою літер різної товщини. На портрет лягло понад сто двадцять тисяч букв. Якщо подивитися в лупу, то можна прочитати всі тексти його промов під час візиту радянського лідера до Америки. Портрет Микиті Сергійовичу сподобався, він мені за нього подякував, а відтак сам у себе запитав: "Неужели я там так много наболтал?". Прощаючись, він сказав: "Великі зміни в сучасному суспільстві можуть зробити лише генії або ідіоти". Я хотів запитати, ким він вважає себе, але його охоронець наступив мені на ногу, і я промовчав.

— Відомо, що на виставці в Мінську, присвяченій Дням української культури, до вас дуже прихильно поставився тодішній партійний лідер Білорусії Петро Машеров. Пригадую, в одній зі своїх книжок він навіть присвятив вам кілька захоплених абзаців.

— Машеров мені допоміг якось краще усвідомити себе. Він казав, що я маю звикнутися з думкою, що моє мистецтво нове. І що я не завжди матиму підтримку в майбутньому, тому повинен покладатися тільки на себе. У Білорусії й справді прийняли мене за свого — з ініціативи Машерова перевидали мою книжку "Таємниці мікротехніки", нагородили за виставку Почесною грамотою Президії Верховної Ради цієї республіки (подібну українську відзнаку я отримав пізніше). Машеров мені запропонував: "Переїжджайте до нас, Миколо. Матимете простору квартиру, майстерню, дачу. Дамо вам звання академіка". Аналогічні пропозиції я згодом мав і в кількох "капіталістичних" країнах, але на переїзд не погодився.

сядр_7

— Свого часу мені пощастило придбати ваші "Таємниці мікротехніки". Цікаво, як вони з'явилися?

— Моєю творчістю, серед інших, зацікавилися академіки М.Басов і Л.Ландау, обидва — лауреати Нобелівської премії, а також академік І.Артоболевський. Вони й порекомендували мені взятися за цю книжку. Я послухався їхньої поради. "Таємниці..." побачили світ чотирма виданнями, накладом сто й більше тисяч примірників кожне. На Всесоюзному конкурсі товариства "Знання" видання було визнане найкращою науково-популярною книжкою в тодішньому Союзі. За неї я удостоївся Першої премії і Диплома першого ступеня.

— Чи не збираєтеся підготувати доповнене видання, адже відтоді у вас з'явилося багато інших робіт, до того ж значно складніших?

— Хотілося б, однак не вистачає часу. Якщо чесно, то виготовлення мікромініатюр у моєму житті займало порівняно небагато часу. Основні зусилля спрямовував і зараз спрямовую на вивчення нашої драматичної історії — історії тоталітарних режимів. Займаюся цим уже понад п'ятдесят років. І хочу підсумувати цю свою роботу.

— Звідки у вас такий загострений інтерес до цієї теми?

— Родом я з села Колісниківка, що в Куп'янському районі на Харківщині. Ще в дитинстві чув від односельців, а особливо від матері, яка була простою колгоспницею і дивовижно мудрою жінкою, про ленінсько-сталінський терор в окремо взятому селі. А ще розпалили в мені вогонь численні зустрічі з представниками зарубіжної культури, вченими різних поколінь, з нашою еміграцією. Були серед цих людей доньки Івана Франка, гетьмана Скоропадського, діти російських дворян... Атмосфера такого середовища сприяла поглибленому вивченню витоків більшовицького терору. Не для похвальби скажу: саме я першим висловив думку про потребу створити в Україні Інститут народної пам'яті, що, між іншим, конкретно задокументовано в пресі. Я володію величезним секретним архівним матеріалом з історії каральних спецслужб СРСР, історії концтаборів — про їхнє походження, кадровий склад тощо, а також документами про депортації різних народів за всю історію радянської влади, матеріалами про винищення української та російської інтелігенції. У 2005 році мені вдалося підготувати велику виставку про Голодомор, яка була розгорнута в Українському домі в Києві. Відкривав її тодішній президент України Віктор Ющенко. Згодом вона обійшла всі обласні центри України, побувала в Угорщині й Греції.

Мені разом з іншими митцями випало взяти участь і в створенні Меморіалу пам'яті жертв Голодоморів в Україні. Зокрема, там розміщено підготовлені мною політичні тексти, які пояснюють історичні витоки цієї величезної людської трагедії. Більшість із них — викарбувана на гранітних плитах, а також відтворена на стендах музею.

сядр_1Цьогоріч сталася значуща подія не тільки для Миколи Сергійовича, а й для української дослідної справи загалом. Величезними зусиллями незалежного історика вийшла друком третя книжка "Близнецы-братья" з підзаголовком "Ленин, Гитлер, Муссолини...". Вона є результатом його ретельних усебічних досліджень природи трагічних і переломних подій в історії людства в ХХ столітті, коли комуністичні режими знищили 100 мільйонів людей, а фашистські — 50 мільйонів. При цьому зазначимо: всі фашистські вожді відкрито заявляли, що для захоплення й утримання своєї влади вони вчилися у маніячного марксиста Леніна, старанно аналізуючи його методику терору. А Беніто Муссоліні навіть носив на шиї медальйон із зображенням Маркса.

У новій, третій книжці, автор у своєму унікальному стилі викладає результати досліджень, які розпочав у попередніх книжках — "Коммуно-мраксизм: ловушка дьявола для рабов" і "Молох ленинизма. Идеология государственного террора". Написані вони російською, в них використано тисячі цитат з творів Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, Гітлера, Муссоліні та інших комуно-фашистських вождів.

Як зазначає автор, його дослідження не є самоціллю. Він з мікроскопічною точністю і хірургічною послідовністю вивчає психологічні джерела і першопричинну природу вчиненого зла, щоб читач навчився розпізнавати його в будь-якій, навіть зародковій формі, ні в чому його не підтримував і боровся з ним нині і в майбутньому. Адже історія, як відомо, повторюється.

У своїх книжках автор нічого не вигадує. Він масштабно й системно цитує вождів — комуністичної, нацистської, фашистської тиранії, доводячи, що вони за своєю злочинною суттю нічим не різняться між собою. Щоб такі книжки підготувати й видати, незалежний історик мусив ретельно вивчити близько ста тисяч сторінок творів комуно-фашистських диктаторів. Безумовно, що книжки подвижника М.Сядристого цілеспрямовано й документально працюють на незалежність України, супроти її ворогів — зовнішніх і внутрішніх.

— Чим дужче я заглиблююсь у злочинну суть псевдотеорій та облудного вождівства, — каже Микола Сядристий, — тим більшу рятівну силу має для мене поезія — і світова, й українська, й власна. Вона оберігає душу і розум від вічної політичної брехні. Поезія для мене — протиотрута від сатанинської політичної літератури, це безсмертний ключ до чистої людської душі.

Сядристий має величезну бібліотеку творів найкращих поетів світу. Безліч їхніх віршів він знає напам'ять. Як і власних, що вміщені в гарно впорядкованій збірці "Мить" (2013). До неї ввійшли вірші, які митець писав починаючи з 60-х років минулого століття. 

Нічого дивного в тому, що майстер тісно контактував з видатними діячами української літератури й мистецтва. Свого часу його гостями були Михайло Стельмах із дружиною, Іван Кавалерідзе, Станіслав Тельнюк, Василь Стус та інші знані митці.

— Пригадую, — каже Микола Сергійович, — як одного разу я розповідав Михайлові Панасовичу про свою матір, цитуючи її мудрі й спостережливі висловлювання про владу загалом і про життя-буття місцевих "вождиків". Ось один з її "вердиктів": "В одного морда вузька, як терпуг, а в іншого пузо вище плечей". Стельмах розсміявся й вигукнув: "Миколо, і ви цього не записуєте? Та вас за те, що не записуєте, треба розстріляти!" Тривалі розмови ми вели в мене вдома з видатним скульптором, драматургом і кінорежисером Іваном Кавалерідзе. Якось, переглядаючи мою бібліотеку, він вийняв невеличку книжечку Василя Симоненка, видану 1966 року з передмовою Бориса Олійника. Для мене вона особлива. Далекого 1967-го я брав її з собою в Монреаль, де проходила виставка "ЕКСПО-67", в якій брала участь і Україна. Вважав, що з цією невеликою, але духовно потужною, вибуховою книжкою я не почуватимуся самотнім у далекому краї. Читаючи її під час довгого перельоту, показав збірку Симоненкових віршів своїм попутникам. Тоді ж і виникла ідея, аби кожен, хто її перегорне, поставив автограф біля вірша, який найбільше припаде йому до душі. Так і з'явилися автографи знаменитого на весь колишній Союз голови колгоспу Василя Кавуна, президента Академії наук України Бориса Патона, композитора Платона Майбороди, оперних співаків Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов'яненка, Юрія Гуляєва, Євгенії Мірошниченко, багаторазового чемпіона світу й Олімпійських ігор, справжнього українського богатиря Леоніда Жаботинського та інших.

Згодом у книжці поставив автограф Іван Кавалерідзе і багато інших видатних українців. Уважно переглянувши збірочку Симоненкових творів, Кавалерідзе захоплено мовив, що охоче підписався б під кожним віршем, але вибрав оцей — "Пересторога славолюбцеві":

Одійде в морок підле і лукаве,

Холуйство у минувшину спливе,

І той ніколи не доскочить слави,

Хто задля неї на землі живе.

І тут-таки й поставив свій підпис, додавши такі рядки: "Вам, Миколо, ці зустрічатимуться в житті ще не раз, тож тримайте спокій. І.Кавалерідзе. 1968 р.".

Ще один великий український кінорежисер, незабутній Юрій Іллєнко, з яким Сядристий також був у дружніх стосунках, обрав "свій" вірш уже в третьому тисячолітті: "Люди — прекрасні, Земля мов казка...", який закінчувався справді в дусі Ільєнка:

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали про вас грядущі:

— Їх на землі не було...

Є в цій рідкісній збірці й дорогоцінний автограф земляка і доброго старшого друга М.Сядристого — відомого державного діяча Петра Тронька. Він зробив у ній напис у свій день народження — 12 липня 2011 року.

Микола Сергійович — блискучий оповідач. Кожного разу, спілкуючись із ним, вражаюся глибині його знань, його спостережень і несподіваних висновків. Тож цілком закономірно, що нашого видатного майстра, дослідника й мислителя запрошують читати лекції в провідних вищих навчальних закладах Європи й Америки, з ним радо зустрічаються найвидатніші люди планети.

Колись в одному з поважних часописів про нього писали: "Сядристий знає всі відповіді на запитання — хто винен і що робити". Його аналіз і висновки справді високопрофесійні, академічні, як і його безмежні знання про глибини мікрокосмосу. Виконані ним роботи — це, якщо хочете, кодовий знак мікромініатюрного ювелірного мистецтва ХХІ століття. Вони засвідчують безмежність можливостей людського розуму й умілих рук. Тут успіхи українського митця незаперечні. Саме завдяки йому й з'явилося в світі нове слово — "мікромініатюра", якого ще якихось 50 років тому не було ні в побуті, ні в енциклопедіях і словниках.

Минулого року громадськість Куп'янська спорудила й відкрила в центрі міста пам'ятник, присвячений творчості свого геніального земляка, воістину народного Героя України.

Андрій Мельничук, Дзеркало Тижня

 

20 лютого 2018р.
Çàãðóçêà...

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*