Не стало Михайла Ігнатьєва — полковника-комбрига, батька сина-генерала...

Не стало Михайла Ігнатьєва — полковника-комбрига, батька сина-генерала...
Сум, утрата, скорбота...

 

Комбриг – остання військова посада у Чернівцях покійного полковника Михайла Степановича Ігнатьєва, який помер минулого тижня. Невимовний біль огорнув буковинців, багатьох закарпатців, берегівчан у тому числі, коли довідалися цю гірку та прикру вість-новину. Військовик-полковник із життя пішов раптово – на лікарняному ліжку. Здало серце. І все – білий світ для нього вже немилим став. Останніми кількома роками він працював директором міськШЕПу у столиці Буковини. Нехай сира земля йому пухом стане, а душа покоїться у раю.

Минає дев‘ять днів, як ця печальна та сумна вістка прилетіла з Буковини на Закарпаття. Колишньому берегівчанину Михайлу Ігнатьєву, який багато років поспіль очолював 315-й мотострілецький полк, а перед тим був заступником командира згаданої військової частини, 10 квітня виповнилося шістдесят три. Снаги до життя було багато, як й енергії, що в душі цього кипучого чоловіка нуртували мало не з самого народження. Схоже, йому долею було накреслено стати у однострій, і він досить рано одягнув військову форму, пройшовши шлях від курсанта, комроти до начальника штабу 128-ї Мукачівської мотострілецької гвардійської дивізії та згодом у чині полковника навіть комбрига у Чернівцях. Ось така життєва стезя військової людини, яка армійські порядки знала не з книжок, а з власного досвіду.

Гортаючи біографічні сторінки М. С. Ігнатьєва, слід сказати, що на плац він уперше став одразу після школи, навчаючись у Калінінському (тепер Тверському) суворовському училищі. Відтак здобув освіту у Ленінградському вищому загальновійськовому командному училищі, служив у Німеччині, гарнізонах ПрикВО, навіть два роки у пекельному Афганістані, де був командиром розвідувального батальйону. Саме у цей період боротьби з душманами розкрився його талант як мужнього, вольового та безстрашного воїна-офіцера, який на чолі підрозділу брав участь у багатьох спецопераціях і рейдах, залишаючи поле бою з мінімальними втратами: як у техніці, так і в живій силі. За відмінну, героїчну службу у ДРА молодий комбат, якому ще не було й тридцяти, був нагороджений трьома бойовими орденами – Червоної зірки (двічі) та Червоного прапора. А згодом до них додався ще й орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР ІІІ ст.»,  інші медалі й відзнаки.

Звісно, краяни, берегівчани у тому числі, добре пам’ятають, як офіцер Ігнатьєв був командиром тамтешнього полку, прийнявши його у вісімдесятих від полковника та майбутнього генерала О. Александрова (покійного Ігнатьєва не слід плутати з іншим Ігнатьєвим, який також був комдивом у Мукачеві, але, поспішаючи, загинув у автоаварії по дорозі на Львів, де в штабі округу мала відбутися нарада). На цій посаді став підполковником, відтак дослужився до трьох зірок на погонах і став полковником. Сюди, у Берегово, приїжджали переймати досвід з інших частин Прикарпатського військового округу, знаючи, що з‘єднання – одне з найкращих у ЗС колишнього Союзу, а відтак у Збройних силах України. Свого часу одне з всеукраїнських видань, розповідаючи про будні берегівських воїнів, командирський стиль вимогливого, принципового комполка, назвало статтю «Слово о полку …Михайловім». Пан Ігнатьєв довго тішився цією публікацією, адже про нього преса написала тоді чи не вперше, бо такі були часи. Аби завершити розповідь про військове сходження покійного, слід сказати, що він займав крісло начальника штабу вже згадуваної дивізії, коли нею командували такі генерали та воєначальники українського війська, як Геннадій Воробйов (у лютому ц. р. його не стало), Олександр Масленчук тощо.

Треба наголосити, що останній, як колишній і нинішній мери буковинської столиці, були на прощальній церемонії у Чернівцях, що тривала понад півтори години. Загалом людей з різних сфер, громадських діячів на відспівуванні було багато. У цьому ж місті, де свого часу бригадою командував берегівчанин, а відтак був депутатом міськради від «Батьківщини», очоливши згодом комунальну шляхово-експлуатаційну службу, його ж і поховали. Між іншим, М. Ігнатьєв мав багато друзів, у армії знали його як суворого та принципового командира, а в побуті йому були притаманні решта найкращих людських якостей. За досить короткий період він своїм ставленням до службових обов’язків як у війську, так і згодом у цивільному житті, заслужив визнання, повагу, авторитет і серед чернівчан. Натомість дуже багато жителів нашого міста, сусіднього Мукачева мали намір провести в останню путь свого близького товариша, доброчесного побратима, однодумця та й просто друга, якого пам’ятають як щирого, зичливого, діяльного й завжди привітно-усміхненого. Він був невисокого росту, але в плечах широкий, надто любив як слухати, так і розповідати всілякого роду історії, анекдоти, байки тощо. 

З-серед тих, хто з ним товаришував і люб’язно забажав залишити свій підпис у некролозі з приводу такої важкої та непоправимої втрати, директор обласного центру зайнятості Юрій Фущич, який зі своїм давнім приятелем планував цього літа відпочити у санаторії «Сузір‘я» на Свалявщині, але доля розпорядилася по-іншому; підприємці Василь Фанта, що свого часу директорував на консервному заводі (для військових це підприємство було шефською організацією), Іван Соломко, солідний, тихий, несуєтний чоловік, що і взагалі є еталоном для товаришування, як завжди дружньо-товариський Олександр Сабелко з В. Бакти, комунікабельний, «свій» у будь-якій компанії Володимир Шелемон; колишній берегівський прокурор Іван Івашкович, бізнесмен Юрій Сегляник, знаний у недавньому минулому еколог Анатолій Сорокін, командир полкової медсанчастини Сергій Помернюк, вже не кажучи про таких приятелів і однополчан, як Микола Алечко, Михайло Дем‘яненко, Василя Змаженко, родич Юрій Деменко (на його сестрі був жонатий покійний), директор у ту пору хлібокомбінату, а нині доктор наук у економіці Василь Кондрич та інші.

Дружина покійного М. С. Ігнатьєва пані Ірина, як уже наголошувалося, родом із нашого міста. Разом із нею виховали трьох дітей: Андрія, Олексія та доньку Юлію, які в Берегові ходили до школи, а, повироставши, створили сім‘ї та вже давно, як мовиться, на своїх хлібах. Батько-полковник найбільше пишався старшим сином-прикордонником Андрієм, який дослужився навіть до генерал-майора і є ветераном українсько-російської війни. Зауважимо: кордони після Академії починав стерегти на закарпатських рубежах, відтак його шляхи-дороги пролягли на інших рубіконах незалежної української держави. Опісля став командиром Котовського, згодом Одеського та навіть Донецького (у Маріуполі) прикордонних загонів. Тепер він тримає "ключі від замку" південних воріт країни у Херсоні: начальник Азово-Чорноморського регіонального управління ДПС, з дружиною мають трьох доньок. Віриться, що сорокатрьохрічного генерала-прикордонника попереду чекає ще чимало високих крісел, бо він, як і покійний тато, – тямковитий, вимогливий, чесний, працьовитий і патріотичний.

Смерть відібрала від нас і насправді талановитого військового командира, знаного керівника комунальної (у Чернівцях) служби, чудового сім’янина, прекрасного чоловіка, батька, товариша та наставника для молодшого покоління. Цікаво те, що у період розвалу СРСР Ігнатьєв-старший не пішов служити в Росію, звідки був родом, а присягнув на вірність Україні, ставши командиром полку у Берегові, начальником штабу дивізії в Мукачеві та згодом комбригом у Чернівцях. На цій землі був ввічливим і культурним, принциповим і моральним, стійким і серйозним, у війську його любили колеги-офіцери, сержанти, рядові воїни, а згодом підлеглі у колективі, який він очолював. Його пам’ятатимуть усі, хто з ним служив, спілкувався, працював і дружив.

Михайло Старинов, м. Берегово.

На ФОТО: М. С. Ігнатьєв дає пресі інтерв‘ю; на дозвіллі та під час вшанування митників у Берегівській РДА у 1993 р. (він третій справа наліво).

 

26 травня 2018р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*