А як воно у тебе? Гінеколог Юліанна Кажмір розповіла про свою вагітність

А як воно у тебе? Гінеколог Юліанна Кажмір розповіла про свою вагітність
Лікарі – теж люди, – наголошує акушер-гінеколог Ужгородського міського пологового будинку Юліанна Кажмір. У них теж є сльози радості від позитивного тесту на вагітність і труднощі з виношуванням дитини. Про свій досвід пані Юліанна поділилася в соцмережах, щоб закарпатські породіллі знали, що труднощі бувають у всіх – навіть у лікарів-гінекологів.

 

На своїй ФБ-сторінці Юліанна Кажмір ділиться власною історією:

"До питання вагітності ми з чоловіком поставилися дуже відповідально і усвідомлено. Коли настав час Х і ми вирішили що пора, я розробила цілий план-схему - обстежень, підготовки, досліджень і тд. Оскільки я як лікар знала, що середньостатистична плідна пара вагітніє від 6 місяців-спроб, то була впевнена, що маю досить часу для так званої прегравідарної підготовки (підготовка до зачаття дитини). Але так думала лише я, Бог же розставив все інакше.

На той час я працювала (і планувала залишитися) в одній із репрудоктологічних клінік Києва. Кожен день купа цікавої роботи, унікальні випадки, навчання у «най-най» лікаря пренатальної діагностики - Соловйова Олексія.

Кожен день розпланований з 7 ранку до 8 вечора.

І ось через три тижні після того як ми вирішили що пора, я відчула дивне нездужання, запаморочення і страшенно хотілося гострого («ерош пішта» ван лав). Після того, як я на спір з’їла червоний гострий перець, у чоловіка виникли сумніви, і постало питання - «а може?». На шо я всіляко «віднєкувалась»: «Та ні, не може бути, люди не вагітніють з першого разу!» - і тададам,в той день, коли по-моєму плану чоловік мав іти на обстеження, вирішено робити тест. Без усіляких надій. І моєму здивуванню просто не було меж, коли я побачила ледь-ледь помітну другу рисочку.

«Всмислі? Як? Я? Уже? Вагітна?» У чоловіка подвійне щастя - він звільнений від усіх аналізів.

Як виглядав перший триместр вагітності? Звичайно. Звичайна Юля ходила як зазвичай на роботу! Крім відрази до солодкого і невпинної жаги гострої їжі, не змінилося нічого, і вагітною я себе не почувала. Пройшли перші УЗД, перші фото, перші сльози радості і відчуття, що ось зовсім скоро я стану мамою!

І ось настав 12 тиждень вагітності, і перша низка великих аналізів - перше серйозне УЗД, пакет скринінгових досліджень. І одна з болючих тем для мене як лікаря. Стать. 12 тижнів. Чомусь у нас існує думка, що той хороший лікар УЗД, який в 12 тижнів скаже точно стать.

– Ахахаха відповім вам я!

У 12 тижнів вагітності статевих органів як таких ще немає! І лікар, який каже вам «точно хлопчик» або «точно дівчинка» в 12 тижнів грається з теорією вірогідності, і у 50% випадків вгадає стать, тобто всі визначення статі до 20 тижнів виглядають як «вангую вам дівчинку» і не більше. По вигляду статевого горбика, який є зачатком статевих органів, справді можна передбачати очікувану стать, але з дуже великою похибкою і це ніяк не залежить від кваліфікації лікаря!

Але ж я на цей період часу знаходилася в Києві у най-най-най лікаря УЗД нашої країни і все-таки я така ж жінка, як і мої пацієнтки... Тож у 12 тижнів я з очима котика зі "Шрека" дивилася на пана Соловйова із питанням :«ну хто, хто?». На що мені було показано статевий горбик, що схожий на дівочий. І тут в моїх дівочих рожевих мріях вималювалася картина ідеального дівочого дитячого возика, в рожево-сірих тонах...обрано дівоче ім‘я...мімімі дівочі кофтинки, шапочки, носочки...ех, я уявляла себе мамою такої дівчинки-дівчинки.

Шок прийшов на черговому узд в Ужгороді, коли колега спитала чи знаю я стать. Звісно, відповіла я, вальяжно погладжуючи живіт, у нас Богданка. Очі лікаря я запам‘ятала надовго: «Юля, у тебе хлопчик». Як? Хлопчик? Всмислі? Мені ж сам Соловйов казав шо дівч....еммм точно статевий горбик, неточність визначення.

- «А це точно не пуповина?»

- «Ну та яка пуповина з двума кульками?»

Чоловік був щасливий! Він весь час підсвідомо відчував підвох у наших «дівчачих» планах, а я... я почала шукати хлопчачі візочки і малювати собі мрії як бути мамою хлопчика.

Другий триместр проходив тихо і гладко. Я продовжувала працювати, в моїх планах були подорожі, багато роботи, операції, конференції. Та все це рухнуло на 28 тижні вагітності...

До 28 тижнів я була середньостатичною мега-позитивною беременяшкою, із гладким перебігом вагітності. Всі планові УЗД були ідеальні. І одного вечора підсвідомо я відчула що щось не так. Не було ні болей, ніяких змін, нічого. Та інтуіція чи-то мами, чи-то лікаря волала, що щось не так.

Зібравшись думками, позапланове УЗД, збентежені очі колеги, заключення, яке писали мовчки. І картина на екрані монітору – укорочення і відкриття шийки матки, тобто я починаю народжувати. Шок. Далі все як в тумані – сльози, дзвінок татові, пологовий будинок, постановка акушерського пессарія, який мав мене уберегти від передчасних пологів, і постільний режим. Перспективна робота в столиці відпала сама собою.

Я лежала ногами догори і молилася Богу, щоб подарував нам ще один тиждень. Я рахувала кожен день і вираховувала, скільки часу залишається до відносної зрілості легень, терміну високої вірогідності виходження передчасно народженої дитини. Кожного дня я згадувала всі успішні випадки, які нами були доведені до доношеної вагітності. Але є і плюси - стільки книг, востаннє я перечитала ще в школі, коли була купа вільного часу.

З Божою поміччю, я дочекалася настання відносно безпечного періоду - 35 тижнів, і почалися міні-вилазки в місто, а потім вже і за місто.

Я готувалася до планого кесарського розтину в терміні 39 тижнів. Якщо не враховувати постановку пессарія і те, що мене трохи не звільнили із роботи в 36 тижнів через формальні довідки, то це був найкращий час мого життя.

Я насолоджувалася вагітністю, я любила себе вагітною. У мене не було жодного дня токсикозу, перепадів настрою чи схожих неприємних вагітних ситуацій! Моєму чоловіку пощастило - він ні разу не їздив за полуницею і огірками в 2:30 ночі. Набрані за всю вагітність 8 кг, здавалося, умістилися лише в живіт! Я готова була ходити вагітною ще 9 місяців, легесенько! Та все підходило до свого логічного кінця, і ось - цей день настав.

Оперувати мене мала моя суперкоманда - батько і близький товариш Саша Іванович. Ранок. Укол. Іду в операційну.

«Ей, ви всі, відверніться, бо я буду роздягатися і я стидаюсь!» Відвернулися. Бачу батька, який не дивиться на мене, щоб абстрагуватися від розуміння, що він оперуватиме свою єдину дитину. Саша. Саша Іванович, який переживає не менше. «Мене чекає весела година» - думаю я і лягаю на операційний стіл. Шторка, лампа. Чую голос тата:«Саша, не сси, самому, су*а, страшно». «Офігіти» - думаю собі. Хвилина тиші, читаю молитву і... крик, голосний крик, і тремтячий голос новоспеченого діда: «Вітаємо в цьому світі, Руслан Васильович».

Uzhgorod.net.ua

 

13 листопада 2018р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*