Андрій Любка: для контрабанди, як і для сексу, потрібні дві сторони: один везе звідси, а інший купує там

А якщо говорити серйозно, то область, що межує аж із чотирма країнами Європейського Союзу (Румунією, Угорщиною, Словаччиною й Польщею) природнім чином приречена на контрабанду. Бо де існують кордони й різниця в цінах – там у всі часи існувала й існуватиме контрабанда, – пише Андрій Любка у Varosh.
Як не дивно, вперше я це зрозумів в Америці. Поїхав туди розповідати про свій роман «Карбід», дія якого розгортається у вигаданому закарпатському містечку Ведемедеві на кордоні з Угорщиною й сюжет якого крутиться навколо контрабанди.
Пригадую, перед презентацією в Лос-Анджелесі мене огорнув страх: бо хіба буде цікаво тамтешній публіці слухати про загумінкове закарпатське містечко над Тисою, про гробаря Ичія і спритного Ікара, який перевозив сигарети машинами, автобусами, бочками-амфібіями через річку, і насамкінець навіть перелетів кордон на запакованому блоками цигарок дельтаплані?
Та страх виявився марним. Слухачі жваво реагували на мою розповідь, а потім почали й самі розказувати: мовляв, всі ці закарпатські теми нам, каліфорнійцям, дуже близькі, бо ж ми живемо на кордоні з Мексикою, і тут щодня викривають нелегальні тунелі, через кордон пролітають літачки й дрони, регулярно вибухають перестрілки, значна частина населення з цього промислу живе, а місцева влада й поліція теж мають свій інтерес у контрабанді!
Ще більше здивуватися мені довелося в Канаді. Навіть у цій благословенній країні контрабанда виявилася звичним, буденним явищем – як мені розповіли, чимало американців приїздить до Канади, щоб купити дешевші ліки чи затаритися недорогими сигаретами в індіанських резерваціях. Нерідко цими сигаретами трамбують обшивку машин, закладають ними простір під кріслами чи ховають пачки у запасному колесі. Знайомо, правда?
Тож насправді контрабанда – це не «фішка» закарпатців, це особливість майже всіх прикордонних регіонів у світі. Коли кордон, мита і різниця в цінах зникають – втрачає сенс і контрабанда; так було, наприклад, між Італією й Австрією, чи зовсім нещодавно – між Німеччиною й Польщею.
Хоч і наділена негативною, кримінальною репутацією, контрабанда не завжди є аж таким злом, як його малюють. Мене часто запитували: чому в «Карбіді» контрабандисти – загалом позитивні персонажі, як так? Метикуваті, вигадливі, винахідливі, схильні до ризику – ну зовсім романтичні герої!
Привідкрию секрет: на Закарпатті загалом до контрабандистів не ставляться негативно. Принаймні до більшості. Річ у тім, що за великим рахунком є два різновиди контрабанди. Перша група, яка нелегально вивозить і ввозить 99% товарів, це великі «риби» ? місцеві князьки, що сплели павутину з локальних політиків і київських «смотрящих», митники й прикордонники, словом якраз ті, що найгучніше кричать про боротьбу з контрабандою. Їм не треба ховатися, дертися через ліси чи перепливати Тису – їхні фури спокійно проїжджають через офіційні пункти пропуску, приносячи мільйонні прибутки в твердій валюті.
А друга група – це прості люди без «даху» й зв’язків, які щодня перевозять якісь сигарети й горілку, ховають їх у своїх авто й під одяг, щоб заробити собі пару гривень на прожиття. В сумі ці люди, хоч їх і немало, перевозять 1% контрабанди, що йде через кордони на Закарпатті. До цих простих людей складно ставиться негативно. Бо в час економічної скрути й безробіття самі створили собі робоче місце (хоч і нелегальне), щоб прогодувати сім’ю. Саме їх зазвичай і ловлять, саме вони потрапляють в новини, а великих «риб» ніхто й не думає чіпати.
До речі, має контрабанда й одну виключно позитивну рису. Вона «зшиває» регіони, що виявилися розділеними кордонами. Річ, у тім, що для контрабанди, як і для сексу, потрібні дві сторони: один везе звідси, а інший купує там. Таким чином між людьми по два боки кордону зароджуються горизонтальні зв’язки, по суті – між спільнотами будуються реальні людські мости.
Адже контрабанда є різновидом (подекуди найуспішнішим) природного транскордонного співробітництва. Ці люди по обидва боки кордону заводять знайомства, вивчають мову, щоб могти порозумітися, співпрацюють, формуючи не лише низові економічні, а й просто дружні відносини.
Так що не все так погано, часом навіть контрабандист – звучить гордо!
Андрій Любка Varosh
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- Закарпатець на позивний «Трамп»: «Віддати Донбас? А як дивитися в очі дітям тих, хто там загинув?»
- Педагоги, якими пишається Закарпаття: шлях сертифікації та нові можливості
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Розумом у Берліні, а серцем в Україні. Як вчителька з Ужгорода опанувала німецьку та вчить дітей у Берліні
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- Поліцейський, що малює ікони: під час АТО долучився до лав Нацполіції, а в розпал війни відкрив виставку в закарпатському замку Сент-Міклош
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- У Коритнянах створили осередок Пласту
- В Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Робочі будні пліч-о-пліч: як дівчата та хлопці у митній формі спільно працюють на кордоні з Євросоюзом

До цієї новини немає коментарів