Навчання за кордоном після 9 класу: Німеччина, Австрія, Угорщина...

Найкращий варіант для українців – Словаччина. Всього 120 кілометрів від рідного міста, але різниця колосальна. Словацька мова займає своє місце серед групи слов’янських мов, так само, як українська. Вивчення мови буде вартувати вам небагато зусиль. Як людина з досвідом, раджу звернути увагу на граматику.
В місті Пряшів знаходиться гімназія, яка з радістю приймає українських учнів. Гімназія імені Тараса Шевченка – навчальний заклад, який відкриє вам двері в Європу. Мені було 15 років, коли я вирішила продовжити навчання там. Їдучи в Пряшів, я була переконана, що різниці не відчую. Я дуже помилялася. Сама атмосфера в закладі змушує посміхнутися. Ефект підсилює наявність душів в спортзалі, власний шкафчик та музика. Музика грає сповіщаючи про початок уроку. Може навіть лунати пісня з відомого серіалу „Друзі“.
Це ідеальний варіант для дітей, які планують здобувати вищу освіту на найкращому рівні. Таке життя зробить підлітків більш самостійними та навчить їх нести відповідальність за свої вчинки. Величезним плюсом є наявність україномовних викладачів, які завжди допоможуть.
Навчання триває 4 роки. Майже кожен марить європейською освітою. Ви ж в свою чергу зможете пишатися не лише вищою, але й середньою. На третьому році навчання у вас з‘являться семінари. Непотрібні вам предмети в майбутньому буде викреслено з вашого розкладу. Тут навчатимуть вас лише важливим речам. Навіщо ж витрачати енергію на фізику, якщо ви майбутній філолог?
Для закінчення навчання потрібно здати екзамен – maturita. Репетитори не потрібні. Повну підготовку забезпечить школа. „Де ж я буду жити?“- спитаєте ви. Приватний шкільний гуртожиток стане вашою домівкою. Батькам не потрібно псувати свої нерви. Адже це не стандартний гуртожиток з сусідами тарганами та здичавілими студентами. Учні неповнолітні, отже посилений контроль забезпечено. Починаючи від вихователів на кожному поверсі та закінчуючи поверненням в свою кімнату о 20:00. Майбутнім учням раджу не розчаровуватися. Насправді там дуже весело, не дивлячись на обмеження. В гуртожитку учням буде забезпечене повноцінне харчування. Освіта в Європі – можливо.
Юлія Дідик
Uzhgorod.net.ua
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Від солдата до командира зенітної батареї. Історія медика із Мукачева
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- “Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни
- Грант у 500 000 грн для дружини ветерана: історія успіху підприємиці з Ужгорода
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
До цієї новини немає коментарів