Навчання за кордоном після 9 класу: Німеччина, Австрія, Угорщина...
Найкращий варіант для українців – Словаччина. Всього 120 кілометрів від рідного міста, але різниця колосальна. Словацька мова займає своє місце серед групи слов’янських мов, так само, як українська. Вивчення мови буде вартувати вам небагато зусиль. Як людина з досвідом, раджу звернути увагу на граматику.
В місті Пряшів знаходиться гімназія, яка з радістю приймає українських учнів. Гімназія імені Тараса Шевченка – навчальний заклад, який відкриє вам двері в Європу. Мені було 15 років, коли я вирішила продовжити навчання там. Їдучи в Пряшів, я була переконана, що різниці не відчую. Я дуже помилялася. Сама атмосфера в закладі змушує посміхнутися. Ефект підсилює наявність душів в спортзалі, власний шкафчик та музика. Музика грає сповіщаючи про початок уроку. Може навіть лунати пісня з відомого серіалу „Друзі“.
Це ідеальний варіант для дітей, які планують здобувати вищу освіту на найкращому рівні. Таке життя зробить підлітків більш самостійними та навчить їх нести відповідальність за свої вчинки. Величезним плюсом є наявність україномовних викладачів, які завжди допоможуть.
Навчання триває 4 роки. Майже кожен марить європейською освітою. Ви ж в свою чергу зможете пишатися не лише вищою, але й середньою. На третьому році навчання у вас з‘являться семінари. Непотрібні вам предмети в майбутньому буде викреслено з вашого розкладу. Тут навчатимуть вас лише важливим речам. Навіщо ж витрачати енергію на фізику, якщо ви майбутній філолог?
Для закінчення навчання потрібно здати екзамен – maturita. Репетитори не потрібні. Повну підготовку забезпечить школа. „Де ж я буду жити?“- спитаєте ви. Приватний шкільний гуртожиток стане вашою домівкою. Батькам не потрібно псувати свої нерви. Адже це не стандартний гуртожиток з сусідами тарганами та здичавілими студентами. Учні неповнолітні, отже посилений контроль забезпечено. Починаючи від вихователів на кожному поверсі та закінчуючи поверненням в свою кімнату о 20:00. Майбутнім учням раджу не розчаровуватися. Насправді там дуже весело, не дивлячись на обмеження. В гуртожитку учням буде забезпечене повноцінне харчування. Освіта в Європі – можливо.
Юлія Дідик
Uzhgorod.net.ua
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
-->
До теми
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
- Найтяжче – втрата побратима: історія військового Ніксона
- «У мене стара машина, 1968 року випуску. Але я завантажую в неї 20 – 30 снарядів і вперед – на бойові позиції!..» Історії з фронту від 128 бригади
- У полоні жорстоко карали за українську мову: історія захисника 128-ї бригади Василя Даниловича
До цієї новини немає коментарів