Шукаючи варварів. Закарпатський письменник Андрій Любка про подорож справжніми Балканами

Пишучи цю книжку про Балкани, я завжди думав, що Закарпаття, Північна Буковина та Бессарабія – це три регіони, які культурно, історично та свого часу навіть геополітично були частиною балканського півострову. І якщо піти на весілля десь у Сербії або десь у закарпатському селі, то це буде виглядати більш-менш однаково: люди готують схожі страви, схожа культура алкоголю, схожа музика.

В Албанії будуть розповідати, що вони найдавніший народ на Балканах, а це означає, що всі балкани їхні, а інші – лише прийшли сюди. Тому вони претендують і на Косово, і на південь Македонії, і на частину Чорногорії. Ця невизнана республіка Косово, населена албанцями, й у Сербії постає в зовсім іншому світлі. Помітно, наскільки історія та уявлення про самих себе впливає на сучасне життя, політику й те, як цими народами маніпулюють їхні політичні лідери. Але потім найцікавіше конфронтувати це з тим, що думають про ці народи інші люди.

Про чорногорців кажуть, що це ледачий народ. У сербській мові є купа прислів’їв, фразеологізмів, жартів про них. Вони говорять: "Чому в чорногорця біля ліжка завжди стоїть стілець? Для того, щоб коли чорногорець прокинувся, він міг там сісти й перепочити". Чи "Яка улюблена тварина чорногорців? Це змія, бо вона навіть ходить лежачи".

У книжках і публічних розмовах ми дуже політкоректні, але на рівні кухонних чи дружніх розмов, за чаркою і цигаркою ми говоримо і жартуємо неполіткоректно. Тому я намагався не просто їздити Балканами, а шукати простих людей, зійти на побутовий рівень, тому що тоді люди починають розповідати справді класні та цікаві речі.

В Україні можна спостерігати таке саме: свого часу в нас було багато жартів про молдаван. Ми говорили: "Скільки молдаван потрібно, щоб вкрутити лампочку?", "Чому молдавани не їдять квашені огірки з банки?" Абсолютне безглуздя, але нам це подобалося і було смішно. Ми теж шукали собі цього варвара, який живе за кордоном. Але цей варвар швидше євроінтегрувався і якийсь час випереджав нас.

Але я був на фестивалі в Румунії, де познайомився з одним молдавським письменником. У них почався відкат у бік Росії, тому я йому кажу: "Ми в Україні говоримо, що спостерігаємо за тим, що буде з Молдовою, і потім це буде з нами". А він каже: "У нас так само говорять про Україну".

Тепер ми більше часу в цих жартах приділяємо Росії. Говоримо про те, чим ми відрізняємося. Варвар існує для того, щоб показати, що ми кращі, аби звинуватити його у своїх проблемах. Тобто ми корумповані не лише тому, що ми корумпована спільнота громадянсько незрілих індивідів, а перш за все, тому, що ми були дуже близько до епіцентру зараження більшовицької Росії.

Так само на Балканах. Якщо послухати румунів, то в них є острівна ментальність – вони вважають, що вони острів високої цивілізації посеред варварів, бо вони говорять романською мовою, вважають себе нащадками Римської імперії. Вони кажуть, що якби не варварські напівдикі слов’яни й османи з півдня, то Румунія зараз мала б виглядати як Італія або Франція і розташовуватися так само. Болгари в усіх гріхах звинувачують Туреччину – якби не турки, то Болгарія була б як Німеччина.

Не потрібно робити жодних висновків "а у нас в Україні так само". Я не проводжу цих паралелей, тому що вони порушуються автоматично. І головна теза цієї книжки проста: у пошуках варварів ти доїжджаєш до певної точки, в якій бачиш дзеркало. Варварство – це дзеркало непоняття. Шукаючи варварів, ти сам варвар.

suspilne.media

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу