Культурний карантин: що читати закарпатцям під час епідемії COVID-19, – радить Михайло Маркович

У фотоколажі використано фотографію Валентина Кузана

Світ змінюється. Нещодавно я радив закарпатцям книги, що допоможуть їм з приємністю збути довгі зимові вечори, аж ось вже й весняна підбірка назріла.

А тему цього разу диктують події, після яких світ вже не буде колишнім – епідемія COVID-19, яка заполонила всі можливі інформаційні майданчики й розмови між людьми, що перечікують пандемію коронавірусу в своїх домівках на карантині. Однак, не слід забувати, що життя триває, а абстрагування на якісний культурний продукт допоможе здолати емоційне напруження.

Декілька місяців тому ніхто б не повірив, що про омріяні відпустки й подорожі в екзотичні країни, і навіть до ближчих сусідів, доведеться забути. Закритості кордонів зараз радіють, хоча згадайте, як всі чекали на безвіз. Тепер доведеться згадати це відчуття знову… Проте є дивовижний і простий лайфхак, що під силу всім – подорож сторінками книг. В країни, міста і місця, про які ви мріяли, і про які навіть не здогадувались. Відкрийте для себе ці книги і, як в тій рекламі, «нехай весь світ зачекає».

Срджан Валяревич

Комо

Так склалось, що ця книга про ті місця, де епідемія COVID-19 вдарила найпотужніше на європейському континенті – північ Італії. Однак абстрагуємось і мандруємо разом з сербським письменником Срджаном Валяревичем до підніжжя Альп, точніше – озера Комо. Саме тут він проведе місяць, щоб забути війну, яка роздирала колишню Югославію, описуючи побут ліричного героя: шикарні вечері, безмір дорогого алкоголю, прогулянки горами, флірт з місцевими дівчатами і багато іншого…

Доля подарувала автору шанс побувати в мальовничому місці, тож він не витрачає такий цінний час на письменництво, а просто насолоджується й намагається запам’ятати кожну хвилину цього швидкоплинного місяця.

Ця книжка ще й зразок психологічної воєнної прози, де слово «війна» майже не вживається і де взагалі немає описів кривавих баталій.

Треба віддати належне перекладу закарпатця Андрія Любки, який зумів точно передати настрій книги (мабуть теж випив під час роботи над нею не одну плящину вина). Читається вона легко, бо немає тут нудних довгих діалогів, філософських роздумів чи повчань. Просто один місяць в іншому, прекрасному світі.

Попередження: під час читання цієї книги, рука автоматично тягнеться за келихом вина)).

Пьотр Ібрагім Кальвас

Єгипет: харам, халяль

Відвідавши Єгипет і опісля прочитавши книгу Пьотра Ібрагіма Кальваса «Єгипет: харам, халяль», яку теж переклав закарпатець Лесь Белей, зрозумів, що існує два Єгипти. Один – туристичний, з відмежованими на побережжях морів розкішними готелями, привітним персоналом, вишуканою їжею, звичайно, з пірамідами, гробницями Луксора і Долинами Царів. Усім тим, що ми знаємо про країну в Північній Африці з пізнавально-пригодницьких книжок та фільмів. Країну, яку нам дозволено побачити – халяль. Інший Єгипет закритий – харам, той, що розвінчує міфи про казки 1001 ночі, реальний, безглуздий і жорстокий, пізнати який можна лише зсередини, взувши сандалі справжнього єгиптянина-араба, що і робить Кальвас, чим перевертає життя європейця з ніг на голову.

Автор майстерно, у стилі польської школи репортажу, з контрольним «пострілом» в кінці колонок, вивертає «чудесну, неймовірно гарну і страшну» арабську душу. Адже він – шукач, навіть репортер-філософ, який хоче знати більше, хоче зрозуміти їх (мусульман) світ, і хоче щоб інші їх зрозуміли, цю різнобарвність єгипетського сьогодення.

Книгу можна й не читати, щоб не руйнувати шаблонні легенди. Однак це саме та книга, після прочитання якої змінюєшся, адже у культурі, яка настільки інша, ніж європейська, почуття не можуть залишатися однозначними. Побачивши жінку, в нікабі чи хіджабі, читач більше зрозуміє сенс ісламу в арабському Єгипті, жертвоприношення тварин у 21 столітті, чому ідеї Гітлера знаходять сприятливий ґрунт в долині Нілу, куди поділися чорні собаки, зрозуміє інший Єгипет – країну без самотності. Власне, сама книжка і стала доленосною для автора, адже знаючи про наслідки, він поширює її в світі, після чого змушений покинути «свою міфічну, містичну, прегарну та відразливу Александрію». І тут можна сказати лиш одне: мактуб, записано…

Софія Яблонська

Чар Марока

Переконаний, що невелика, але вражаюча книжка української письменниці зі Львова Софії Яблонської приємно здивує любителів мандрівної прози. Її нариси – наче маленькі шедеври, справжні поеми-освідчення закоханої людини. Ні до, ні після Яблонської ніхто так талановито і з пристрастю не писав про Північну Африку, Китай та екзотичні острови.

Авторка прожила у Марокко чотири місяці, протягом яких досліджувала й описувала арабську Африку, і вийшов неупереджений погляд на цю країну. Репортаж глибоко особистісний, позбавлений усталеного погляду на екзотику. Тут і описи різних верств арабського суспільства, їх взаємини між собою та іноземцями, становище жінок та вільних від європейського життя берберських племен. Подорожі пустелею, міражі, пригоди в султанських гаремах, і це справді захоплює!

Ця книжка (арт-бук), ще й чудовий мистецький продукт – частина арт-проєкту «Теура. Софія Яблонська», в рамках якого вийшли ще два її подорожні романи «З країни рижу та опію» і «Далекі обрії», а також книга її фото з подорожей, відзнятих у 30-х роках ХХ століття – це справжня насолода для літературних гурманів.

Максим Беспалов

Шлях на край світу. Українські пілігрими на

Camino de Santiago

Якщо ви ніколи не чули про Шлях святого Якова, або шлях до Сантьяго, то ви будете надзвичайно вражені про існування такого маршруту. І чому б його не відкрити разом з українським письменником, який став пілігримом, пройшовши шлях зі Львова до іспанського міста Сантьяго-де-Компостела?

Отже «Шлях на край світу» – популярні мандрівні нотатки сучасника про середньовічний паломницький шлях до Собору Святого Якова. Спершу він був відкритий лише для вірян, тепер Каміно перетворилося на справжній туристичний маршрут. Оповідач, детально описуючи всі нюанси своєрідного шляху на край Європи, зосереджує увагу на особливому відчутті спільності подорожніх, яке виникає під час мандрівки.

Книга насичена культурними та історичними екскурсами, тож, окрім як прочитати про особистий досвід паломника, паралельно можна ознайомитися зі звичками Гемінґвея, дізнатися про специфічний досвід спостереження ботафумейро і поглянути на храм, у якому герой опери Ваґнера «Парсіфаль» знаходить Святий Грааль.

Знаю, що вже багато закарпатців пройшли Шляхом святого Якова. І якщо ця книга стане для вас стимулом, то знайте, що ці поради ви прочитали не просто так! Buen leer!

Богдан Логвиненко

Перехожі. Південно-Східна Азія

Богдан Логвиненко, зараз відомий більшості як засновник проєкту Ukraїner, що відкриває нашу країну як українцям, так й іноземцям, раніше написав книгу про Таїланд, Лаос, В’єтнам, Малайзію та Сінгапур.

А хто ж краще може розповісти про ці країни за корінних мешканців, з коротких історій яких і складається книга «Перехожі». Це портрети людей живих і справжніх – без прикрас, без вигадок і художніх метафор. Портрети прості і спонтанні. Тут і корінні мешканці, і туристи, індійські студенти і в’єтнамські мільйонери, типові таксисти і нетипові власники кафе.

Мандрувати з Богданом цікаво, адже він спостерігач, що звертає увагу на деталі. Тож з легкістю можна вичитати про дивні особливості екзотичного для нас суспільства. «Перехожі» — це 2,5 років подорожей автора Південно-Східною Азією, що вилилися на 220 сторінках книги. Історії, які писались на вісімдесятому поверсі хмарочоса, під пальмовим листком, яким Логвиненко закривався від дощу, на мішках з бананами... У потягах, автобусах, на літаках, човнах – і навіть на мопеді.

Сподіваюсь, що ці книжкові поради допоможуть багатьом перечекати карантинні будні й свята, залишатись спокійними й врівноваженими, подбають про інформаційну гігієну, адже карантин може стати й корисним, зокрема, для планування маршрутів й мандрів які, сподіваюсь, скоро багатьом стануть доступними не лише на сторінках цікавих книг.

Михайло Маркович, uzhgorod.net.ua