"ПРАВДА ЗАКАРПАТТЯ": ВЕЛИКИЙ КОМБІНАТОР АБО ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ МІНЯЄ ПРОФЕСІЮ

Мабуть у нашого шановного Віктора Васильовича безсмертний твір Ільфа і Петрова є не просто настільною книгою, а справжньою Біблією (не дивлячись на його нинішній духовний сан). Сфери його життєвих інтересів – це бізнес, політика, освіта, релігія. Оскільки з першим у нього явно не склалось, то було вирішено три наступні позиції перетворити на першу. Є в нього ще одна сфера – юриспруденція, але лише як допоміжний засіб для досягнення результатів у вже зазначених.

--Ваше політичне кредо ?
--Завжди !

Віктор Васильович — політик .
(стілець №1)
Наш герой ще в молоді роки осягнув для себе головний сенс життя (гроші на першому місці, а вже на другому... знову гроші) і почав керуватись принципом, що люба сфера діяльності є прийнятною і бажаною якщо дає хороший матеріальний зиск. Головне бути учасником „концесії”, тому політику раніше за інших почав сприймати як непоганий ґешефт. Виходець з комсомолу вчасно зметикував у політичних розкладах кінця 80-х і зробив ставку на націонал демократичний рух та проскочив у Верховну Раду першого скликання. Можливо йому просто підфартило, а можливо винесло на політичний олімп хвилею національного відродження (відомо, що всяка хвиля виносить на поверхню також піну та бруд). З часом Бедь В.В. своїми вчинками підтвердив, що настільки ж далекий від національної ідеї як і його ідейний натхненник турецько підданий Остап Ібрагімович.
Поінформовані джерела стверджують, що до зняття облоги з обласної Ради під час відомих подій початку 90-х р.р., коли Закарпаття хотіли відірвати від України, був причетний саме нардеп пан Бедь. Тоді одні страйкували та голодували і вже майже дотисли обласну Раду, а інші просто продавали ці події та заробляли на них матеріальні активи. Однак, на щастя для суспільства, вибори до Верховної Ради України 1990р. були першою та останньою вдалою спробою нашого комбінатора вчасно зорієнтуватись і зробити виграшну політичну ставку. Згодом він був учасником майже всіх „концесій” себто політичних партій, але великого зиску не мав (хіба, що подейкують розікрав партійну касу одного руху, або ж „здав” партійну обласну організацію під вибори іншій політичній силі і проліз у міськвиконком). Будь-які його подальші спроби пропхатись хоч кудись в політику стабільно завершувались повним крахом концесії. Як відомо стабільність – це ознака класу, отож наш пан став висококласним „чемпіоном” з не обрання . Програв вибори до парламенту 1994-го та 1998 року, на посаду голови обласної ради 1993 року, міського голови Ужгорода 1998 року, пройшовши політичний шлях від Руху (голова Закарпатської крайової організації) та ХДПУ (заступник голови партії) до ПРП та ХНСЗ.
Зокрема, на парламентських виборах 2002 року його не обрали за виборчим округом № 74, де він балотувався від блоку політичних партій "Блок Віктора Ющенка "Наша Україна". На минулих президентських виборах в черговий раз кардинально змінює погляди і знову невпопад. І досі на сайті Януковича "висить" цікавий лист.
"Шановний Віктор Федорович!
Трудові колективи структур, які я маю честь очолювати, прийняли рішення підтримати Вашу кандидатуру на виборах Президента України. Від Християнсько-народної Спілки Закарпаття мобілізували 140 активістів. Але є іще резерви: щотижнева газета "Срібна Земля" (тираж 6000 на 16 сторінках), адвокати і помічники адвокатів адвокатського бюро "Срібна Земля" (біля 20 висококваліфікованих юристів), професорсько-викладацький склад і студенти Академії. У випадку необхідності, просимо розраховувати на нашу підтримку по Закарпатській області. Нехай Господь Бог благословить Ваші діла і помисли во ім’я нашого народу і України.

З повагою
ректор Української Богословської Академії ім. Святих Кирила і Мефодія (УПЦ), голова Християнсько-народної Спілки Закарпаття, народний депутат України 1-го скликання, професор Віктор Бедь".

Коментарі як то кажуть зайві, як і зайвим буде констатувати, що трудові колективи, які мали „честь” працювати під началом згаданого „керівника” зовсім не поділяли таких поглядів і тим паче не уповноважували „проффесора-диякона” Бедь В.В. підтримувати іншого „проффесора” заявами від імені всього колективу. Лише нагадаємо, що напередодні мукачівських чи президентських виборів місцеві братки, які підтримували "проффесора" Януковича, аж ніяк не діяли за принципом "полюби ближнього свого", який нібито сповідує доморощений „професор-диякон”.
Однак якби там не було, а наступного дня після другого туру президентських виборів наш комбінатор вже був у Києві та вітав Януковича (вірогідно виторговував собі якесь тепленьке місце). Звідти ж „рикав” на працівників ЗІ МАУП та студентів, які приєднались у повному складі до Всеукраїнської акції непокори. Коли ж ужгородський Бендер повернувся та побачив місцевий „майдан”, а по телевізору переглянув Майдан у Києві та засідання Верховного Суду, то зрозумів, що можуть бити, а можливо й ногами. Отже, терміново потрібно було міняти декорації. Не дивлячись на те, що до другого туру у своїй газетці „Срібна Земля” обливав помиями „помаранчевих”, після формування нового уряду та Народного союзу „Наша Україна” утворив свій „Християнський народний союз Закарпаття”( за зразком „Союзу меча і орала” великого комбінатора Остапа) і почав у тій же газетці підтримувати програму уряду та Президента. До речі Християнсько-народна спілка Закарпаття (ХНСЗ) серед самого народу зветься дуже симптоматично — „ХАНА СЗ”. Коротше кажучи в нашій області вже є стійка прикмета: політична сила на яку ставить пан Бедь В.В. — обов’язково програє, а любий почин (не тільки політичний), яким він керує однозначно завалить.

Криза жанру

Віктор Васильович — бізнесмен.
(стілець № 2)


З його ім’ям пов’язують діяльність колись потужного в краї концерну "Срібна земля". Сфера діяльності – гуртова й роздрібна торгівля продовольчими товарами й алкогольними напоями, нафтопродуктами, громадське харчування, готельний бізнес, видавнича діяльність, юридичні й нотаріальні послуги тощо. Хоча незабутній Остап Ібрагімович заповідав копійки по кишеням не "тиряти", а грати за великими ставками, було очевидно що бізнес-стілець не для пана Віктора. Бізнес треба інвестувати, розвивати, будувати довгострокові бізнес-проекти, займатись ними кінець кінцем, а натура нашого героя швидше була схильна „тиряти” по кишеням і більш за все любила халявну копієчку. Тому, віддаючи належне неабияким розумовим та махінаторським здібностям нашого Бендера, можна констатувати його певні бізнесові успіхи лише під час наявності в кишені посвідчення нардепа. Також мабуть пану Бедю близьким був алгоритм бізнесу тих буремних років: „Купили – продали, гроші поділили – документи спалили .” Очевидно характерною у свій час була пожежа в його офісі по вул. Некрасова (нібито хтось вкинув через вікна пляшки із запалювальною сумішшю, які за дивним збігом обставин спалили виключно бухгалтерські документи). Коли ж Бедь опинився на політичних задвірках та з’явилась податкова система і вимоги до цивілізованого ведення бізнесу, він усвідомив, що терміново потрібно шукати наступний стілець.

„Я, звичайно, не херувим. У мене нема крил, але я блюду Кримінальний кодекс. Це моя слабкість... У мене особисто є чотириста порівняно чесних способів відбору грошей.”

Віктор Васильович – юрист.
( стілець №3 )
Як вже зазначалось юриспруденція є лише допоміжною сферою для нашого героя щоб прикривати свої не зовсім законні способи збагачення. Тобто захист прав, свобод і законних інтересів громадян є лише вторинною ширмою у цього пана адвоката, а першочерговим є правовий супровід своїх слизьких оборудок. Непогано володіючи юридичною казуїстикою та користуючись недосконалістю вітчизняного законодавства завжди можна „прихопити” щось, що погано лежить, або ж комусь допомогти порішати
проблеми із законом і за це знову ж таки урвати ласий шматочок. Мабуть саме в такий спосіб мати пана Бедя ( а може просто в неї якраз був ювілей і місто мало зробити якийсь подарунок) наприкінці 90-х отримала в оренду років так на 50 пам’ятник архітектури у старовинній частині міста на пл. Театральній 5-7.( можливо саме наш „юрист” підказав і Нестору Шуфричу оформляти оборудки на матір). Вірогідна площа оренди – близько 5 тис. метрів квадратних, оскільки, як не дивно, але точної цифри управління майнової політики не може назвати і сьогодні. Зате можна приблизно назвати просто фантастичну суму оренди – це близько 3 тис. грн.. на місяць.(ще добре що не на рік, знаючи щедрість пана Бедя). Отже ці три тисячі грн. від родини Бедів дуже серйозно рятують дирявий міський бюджет (якщо звичайно ці їх три тисячі не мають якоїсь нумізматичної цінності).
Але „фокуси” рядового адвоката звичайно ж не задовольняли любов ужгородського Бендера до грошових знаків. Тому він добре розумів силу адмінресурсу в будь-якій сфері та значимість фрази – „командувати парадом буду я”. Завдяки своєму депутатству був навіть заступником Медведчука по Спілці адвокатів України. Опинившись на політичних задвірках почав штормити місцевий рівень. Так , завдяки його інтригам, був здійснений невеличкий „путч” у Закарпатському відділені Спілки адвокатів, яким тепер „успішно” керує достойний кандидат – Бедь В.В., а також хто ж як не він міг очолити Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію. Тепер можна було впливати на видачу адвокатських свідоцтв, а можливо деяким і просто „штампувати” (звичайно ж не задарма) . Цікавим трюком комбінатора є надання юридичної допомоги так званим нелегалам. До речі поселяли таких іноземних громадян у гуртожитку на вул. Гвардійській разом із студентами Української богословської Академії ( отець- ректор Бедь В.В.).

Мільйон на блюдечко з голубою кайомочкою.

Віктор Васильович „проффесор” і директор.
(стілець № 4 )

Уже було сказано, що бізнесмена з Бедь В.В. не вийшло. Тоді він поклав око на освіту, яку на перехідному етапі нашого суспільства можна розграбувати так само легко як завойоване місто.
Потрібно віддати належне його здібностям комбінатора оскільки нова „золота жила” чи то пак новий стілець із дорогоцінностями був знайдений досить швидко. Причому тепер вже однозначно можна стверджувати, що це був не на просто черговий стілець для збагачення, а справді цілком реальний мільйон на блюдці і скоріш за все не один. Нажаль „золотим телям” виявився кращий недержавний освітній заклад—Міжрегіональна Академія управління персоналом, яка мала свою філію на Закарпатті й мала необачність призначити директором Бедь В.В.
Оскільки маємо справу з досвідченим юристом, то все робилось дуже хитро. Як директор Закарпатського Інституту МАУП та фактичний власник ПП „Коруна” (очевидно мати Бедь В.В. відійшла від активного бізнесу і права оренди передались ПП „Коруна”) уклав сам з собою договір суборенди фактично майже на всі площі за адресою пл.. Театральна 5-7. При цьому комбінатор зовсім не переймався що на цих площах також були розміщені всі його комерційні структури: ресторан, бар(згодом магазин), адвокатське бюро „СЗ”, а пізніше й Українська богословська Академія та газета „СЗ” і, звичайно ж, партійні структури типу „ Хана СЗ” ( ХНСЗ). Всі ці члени „рукавички” безкоштовно знаходились на площах суборендованих ЗІ МАУП, або ж інакше не існувало таких площ і тоді виходить , що ЗІ МАУП платив за фіктивні метри квадратні. Причому платив непогану суму – від 22 тисяч грн.. до 52 тисяч грн. на місяць ( особливо враховуючи, що від Бедя місто отримувало оренди близько 3 тис. грн.. на місяць). Оскільки комунальне майно взагалі заборонено здавати в суборенду за плату вищу ніж орендна, то махінатор забив у договір хитру штуку – 97 % , які нібито йшли на капітальне утримання будівлі. Звичайно, якщо щось і робилось, то лише косметичний ремонт фасаду ( жалюгідний нинішній стан пам’ятника архітектури є німим підтвердженням такого беззаконня). Таким чином, ЗІ МАУП сплатив ПП ”Коруна” за фактично суборенду майже 1.5 млн. грн.. Цікаво чи не краще було б цим коштам у бюджеті міста, ніж у кишені махінатора ? Але таких розкладів для Бедь В.В. виявилось замало. Широка натура комбінатора вимагала „продовжити засідання”. Використовуючи своє службове становище директора ЗІ МАУП він укладає договори з комунальними службами на ЗІ МАУП по обслуговуванню всіх площ на Театральній 5-7.( в тому числі навіть гуртожиток по вул. Гвардійській де мешкають його богослови разом з нелегалами, а студенти ЗІ МАУП, які удостоєні „честі” також там проживати платять ПП „Коруна” пристойні гроші – 350-400 грн. на місяць за кімнату). Отже, ЗІ МАУП сплачує комунальні послуги (електроенергію, газ, водопостачання, вивіз сміття , навіть труєння тарганів в ресторані) за всі структури Бедь В.В. У період опалювального сезону ці суми коливались в районі 15-20 тис. грн. і вище . Але це ще квіточки, а ягідки далі.
За період директорства Бедя ЗІ МАУП перераховує сотні тисяч грн., а разом можливо й мільйон різним структурам цього пана за переважно фантомні нібито надані послуги. Наприклад ПП „Коруна” перераховувалось 5-6 тис. грн. щомісячно за послуги охорони (якби бідні дідусі-вахтери, які отримують гривень триста раптом дізнались про такі суми, то не приведи господи в когось був би інфаркт). Величезні суми перераховувались ПП „Закарпат-Масмедія-центр” (теж площа Театральна 5-7), фантомному Закарпатському Інституту Підприємництва і Права (ЗІПП), за оренду залу ресторану тощо, ПП “Кіштулинець” (ресторан). До речі Бедь В.В. надзвичайно любить влаштовувати різні зібрання на кшталт „Міжпланетного шахового конгресу в Нью Васюках”, але бажано щоб оплачував ЗІ МАУП.
Значна частина співробітників структур Бедь В.В. числилась в ЗІ МАУП і саме тут отримувала гроші. Наприклад проректор Української богословської Академії — пані Артьомова М.Г. або ж кандидат у депутати від „Християнського Руху” Бедя — пан Ковбаско В.В., який жодного дня не працював у ЗІ МАУП, але тут за ним числиться посада заступника з адміністративно- господарської роботи та непогана зарплатня. Солідного розмаху за директорства Бедь В.В. набули виплати матеріальних допомог та позик для „своїх” людей або ж на підставних осіб, а також неправомірні надбавки до посадових окладів( загалом на кілька сотень тис. грн.). Хитрою схемою вже згадуваний гуртожиток, який утримувався і викупився за гроші ЗІ МАУП опинився на балансі ПП ”Коруна”. Увесь штат працівників для утримання всієї будівлі на пл. Театральній 5-7 та гуртожитку на вул. Гвардійській утримувався з бюджету ЗІ МАУП (комендант, завгосп, столяр, муляр, електрик, газовик, техпрацівники та ін.), за рахунок знову ж таки ЗІ МАУП купувались газові котли, насоси, лічильники та здійснювались інші капіталовкладення в будівлю на пл. Театральній 5-7.
Потрібно відмітити, що всі махінації здійснювались за всіма „правилами жанру” та з використанням заповіді „Підстав ближнього свого” (про особливу любов нашого героя до християнських цінностей ще буде мова нижче). Так ПП ”Коруна” очолює справжній „зіцголова Фунт” ( себто Сіка Ю.П.). Розповідають, що одного разу він уже відсидів за пана Бедя. По трасі мчали „мерседес” п’яного нардепа та скромні „жигулі” супроводу. „Мерседес” вбив людину... Але чомусь виявилось, що за кермом „жигулів” сидів Бедь В.В., ну а Сіка Ю.П. звичайно ж за кермом „мерседесу”. Після цього справи у скромного шофера Юри різко пішли вгору. Показовим є факт, що Лугош Л.М., яка працювала головним бухгалтером ЗІ МАУП одночасно ж вела і всі структури Бедя, а основну зарплату діставала в ЗІ МАУП. Уже зараз на ній висить серйозна недостача. Схожа ситуація у колишньої завідуючої бібліотекою ЗІ МАУП пані Забалуєвої, яка одночасно вела і бібліотеку УБА, а потім перейшла туди на основне місце роботи. При цьому вона відмовилась передавати по акту бібліотечні фонди ЗІ МАУП, знищила книгу обліку та „втратила” печатку. Тепер вже новий бібліотекар ЗІ МАУП чомусь не може дорахуватись близько 10 тис. примірників. Цікаво, що згадані особи ( а також ряд інших) абсолютно впевнені у безкарності, оскільки патрон - комбінатор витягне їх з будь-якої халепи і в нього все „схоплено”.
Коротше кажучи великий комбінатор( але все ж таки невдаха у бізнесі та політиці) приїхав у ЗІ МАУП на старенькому бувалому „мерседесі”, а покинув черговий стілець вже справжнім мільйонером і на новенькій представницькій „тойоті” (орієнтовна вартість 40 тис. у.о.). Натомість на добру згадку колективу спробував залишити штучно зроблену заборгованість перед своїм же ПП „Коруна” та намагається привласнити майно інституту.



По чому опіум для народу ?

Віктор Васильович – отець диякон.
( стілець № 5 )

Після того як наш комбінатор нарешті отримав свої омріяні мільйони, він зовсім і не поїхав гуляти по Ріо-де-Жанейро у білих штанах. Тому треба віддати належне його працездатності та цілеспрямованості.
Пан Віктор почав гонитву за новим стільцем у надії знову випотрошити діаманти. Якщо відома (нехай і одіозно) людина зненацька приймає сан і стає дияконом, то це не від того, що вона у чомусь розкаялась і вирішила замолити свої численні гріхи, а швидше — це реалізація нового бізнес-проекту. Тож якби Ільф і Петров писали свій знаменитий твір "12 стільців" нині, то й сучасний отець Федір (точніше отець Віктор) у них був би достойним суперником самому Бендеру.
Очевидно нашому Бендеру настільки сподобалось „потрошити” освітній стілець, що наступного почав шукати теж у цій сфері. Крім того ще досі нереалізованою залишалась його ідейка по експлуатації релігії. Дуже спокусливою була можливість використати ширму церкви в політиці та освіті. Щодо політики то тут було трансформовано нафталінову „ХАНА СЗ” (ХНСЗ) у „Християнський Рух”. При цьому очевидно пан Бедь вирішив „прихватизувати” політичні погляди усіх християн незалежно від того чи вони є православними московського патріархату (тут політичні уподобання тяжіють до великодержавної Росії), чи православними київського патріархату або ж греко-католиками чи католиками. Симптоматичним є прагнення отця диякона отримати подвійний імунітет—прощення гріхів від церкви та від держави (оскільки саме „Християнський Рух” виступає за збереження депутатської недоторканності).
Що стосується духовної освіти то безперечно—це благодатна справа. Багато людей в області знають, що ідея створення такого закладу належала отцю Сидору. Але великий комбінатор, вважав, що „гроші не повинні валятись на дорозі, їх потрібно підняти” таким чином, проект духовний було перетворено на комерційний. Цікаво, що зареєстровано дві богословські академії – Ужгородська Українська Богословська Академія та Українська Богословська Академія (комерційний приватний навчальний заклад Бедь В.)
Пан Бедь відразу ж взявся качати кошти з нового проекту. Почалось штампування чи то пак захист „вчених титулів”, „підготовка” аспірантів (приблизно по шість тисяч гривень з чоловіка). Було запроваджено цілу систему „послухів”, а фактично використання праці студентів як безкоштовної раб-сили (в тому числі і на власному будівництві отця ректора), причому від таких робіт можна було і “відкупитись” через касу УБА. Не дивлячись на те, що УБА в значній мірі утримувалась за рахунок ЗІ МАУП коштів з цього проекту для отця ректора явно не вистачало. Потрібно було паралельно підшукати ще один стілець.

Контора „Роги і ратиці”.

Віктор Васильович—ректор 2
(стілець №6)

Оскільки проффесор-диякон добре усвідомлював, що його „подвиги” у кріслі директора ЗІ МАУП однозначно закінчуються, то потрібно було терміново набрати студентів на світські спеціальності, щоб перекрити втрату надзвичайно дохідного стільця. До речі ліцензування світських спеціальностей в УБА відбувалось дуже оригінально. По-перше активно кришувала процес ліцензування в Міносвіти – церква (ось де нарешті Бедь В.В. почав отримувати дивіденди від експлуатації релігії); по-друге сам процес отримання ліцензій швидше нагадував їх купівлю (тобто активні фінансові вливання у добробут чиновників Міносвіти); по-третє найцікавішим було те, що в ролі ліцензованих площ, матеріальної бази, бібліотеки, методичного забезпечення виступала база ЗІ МАУП, а в ролі професорсько- викладацького складу УБА по світським спеціальностям (правознавство, фінанси, комп’ютерні науки, психологія, іноземна мова) – викладацький склад ЗІ МАУП або ж фіктивний з подвійними трудовими книжками і т.д. Далі більше. Комбінатор прекрасно розумів, що на згадані спеціальності з перспективою видачі диплому УБА студентів набрати нереально. Тому було оголошено про ніби то створення Карпатського університету ім. А.Волошина. Розрахунок був простий. Абітурієнти приходять в приймальну комісію ЗІ МАУП ім. А.Волошина, а тут „свої” люди записують їх у фіктивний заклад імені А.Волошина. Комбінатора абсолютно не бентежила фактична приватизація імені А.Волошина, який до того ж був греко-католиком і надзвичайно далеким від московського патріархату до якого відноситься УБА. Певні проблеми виникли, коли новоспечені студенти фіктивного Карпатського університету (Ку чи то Ку-Ку) почали просити довідки по місцю пред’явлення і отримували папірці з хрестами та печатками УБА. Згодом вони отримали залікові книжки без назви навчального закладу і знову ж таки зі штампом УБА. Такою ж безіменною пройшла й перша їх сесія.
Знову ж таки церква допомогла п. Бедю відбити у Міноборони приміщення колишньої військової частини на вул. Гагаріна. Цікаво чи скоро церковні ієрархи зрозуміють, що діяльність такого пана комбінатора надзвичайно шкодить авторитету самої церкви, а для цього пана—це звичайна бізнес-гра з ширмою у вигляді ряси.

Віктор Васильович—козак
(стілець №7)
Зараз вже важко сказати ким мріяв стати в дитинстві маленький Віктор, чи то космонавтом, чи дияконом, а може навіть генералом ? Факт той , що в дорослому віці для гешефту пан Віктор погодився б вирядитись навіть у адмірала-флотоводця.
Процеси відродження українського козацтва спонукали комбінатора задуматись, чи не можна б використати ці тенденції для збагачення. Хоча історично козацтва на Закарпатті зроду не було, але можна спробувати обіграти тему Карпатської України і Карпатської Січі та відразу ж обов’язково „прихватизувати”. Тим паче вже був досвід прихватизації християнської ідеї, імені А.Волошина. Таким чином наш Бендер став козацьким генералом, а вся його свита – полковниками (шкода не знайшлось бажаючих на рядових козаків).
Ряжене козацтво на чолі з генералом гордо дефілювало по місту і навіть в ОДА, чим викликало не аби який резонанс серед ужгородців. Розкручувати цю ідею не вистачило терпіння, а тепер комбінатор мабуть кусає лікті –створено Раду козацьких організацій при Президенті України.
Але все ж таки згадувані халявні площі на вул.Гагаріна пробивались не без участі деяких козацьких організацій України. Дані організації вочевидь були досить серйозними, а не повністю бутафорськими, але оскільки їх представників старанно водили по всім генделикам області, то мабуть тверезими очима подивитись на ряженого генерала козацтва чи то пак отця диякона так і не змогли.


Привіт акулам пера.

Віктор Васильович – шеф редактор.
(стілець №8)


Колись „Срібна Земля”—одна з найпотужніших і найбільш фахових газет області постійно змінювала свою позицію та редакційний колектив (який просто не встигав за змінами позицій свого шеф-редактора) поки з неї не залишилась лише сама назва на двох розворотах, де значну частину займають вітання та передруки з Інтернету. Звичайно, щоб володіти чимось схожим на газету потрібно як мінімум мати якісь принципи та позицію і хоч трохи фінансувати видання. До поки ЗІ МАУП частково фінансував „СЗ” вона хоч була вдвічі більшою за обсягом

Віктор Васильович—член міськвиконкому
(стілець № 9)

Як уже згадувалось на минулих виборах мера пан Віктор без будь яких душевних терзань „продав” Закарпатську організацію ПРП, рядові члени якої підтримували опозиційного кандидата П.Чучку, але оскільки той не зміг обіцяти подальшої незаконної оренди будівлі на площі Театральній 5-7, то Бедь його і не підтримав .Про які інтереси міської громади може йти мова, коли зачіпаються власні шкурницькі. Таким чином наш герой вліз на черговий стілець – члена міськвиконкому. Результати сидіння на цьому стільці такого достойника поки ще не дуже відомі для широкого загалу. Хоча мабуть не варто за нього переживати, оскільки з його „здібностями” випотрошити і цей стілець не буде складно. Також можна навести курйозну історію з блокіраторами, якими міська влада намагалась боротись з нахабними водіями та поповнювати міський бюджет. Дуже багатьом місцевим та заїжджим високим чинам довелось сплатити штрафи, але звичайно ж, не нашому комбінатору, який попався одним з перших. Очевидно йому було дуже важко пройти декілька метрів пішки і він використав всі свої знання юридичної казуїстики, щоб відсудити це рішення.
Цікавим все ж таки залишається спосіб потрапляння до нього згадуваних приміщень по вул. Гвардійській та вул. Гагаріна або ж дитячого спортивного майданчика, що був долучений до його володінь по вул. Некрасова, а також деяких інших об’єктів нерухомості та земельних ділянок.

Гігант думки, батько руської демократії, особа наближена до імператора. ( чи то навіть, як він сам вважає, до Бога)

Віктор Васильович –колекціонер титулів.
(стілець № 10 )

Мабуть найзаповітнішою мрією нашого героя є можливість посидіти на всіх стільцях одночасно і відчути під обшивкою кожного з них омріяні коштовності. Перерахувати всі наявні у нього титули і посади видається неможливим оскільки для цього потрібно видати окремий довідник. Можна приблизно зазначити лише основні: “проффесор” (оскільки таким ніколи не був, а є лише кандидатом наук ), диякон, отець ректор УБА, ректор 2 фіктивного Карпатського університету, володар дипломів по всім спеціальностям, які готував МАУП, голова ЗВСАУ, КДК, президент адвокатського бюро „СЗ”, шеф-редактор „СЗ”, голова ХНСЗ, „Християнського руху”, фактичний власник ПП „Коруна”, член міськвиконкому... Закрадається думка, що це або дуже поважна людина, або ж нащадок Великого Комбінатора (а може спец. агент типу Мата-Харі?).

Поки, що ми умовно нарахували вже 10 стільців Віктора Васильовича. На які він ще всядеться і випотрошить залежить від громади міста та наших доблесних правоохоронних органів.
Громада міста настійливо просить комбінатора-махінатора навчитись заробляти гроші чесною працею ( в тому числі чесними ідеями). Не експлуатувати політику, християнство (народ на Закарпатті дуже набожний і не терпить перетворення віри у бізнес ), юридичну казуїстику, освіту (закарпатці завжди намагались дати своїм дітям освіту і дуже важко заробляли для цього гроші по цілому світу, але мабуть не для того щоб їх діти навчались у фіктивних закладах та збагачувала комбінаторів), а тим паче духовну освіту! (чому може навчити, який приклад подати, на який життєвий шлях направити такий проффесор-диякон ?).

прес-служба регіонального відділення МАУП

Далі буде.

Р.Ѕ. Якщо хтось надумає створити комп’ютерну гру „ Збери 12 стільців Віктора Васильовича”, то права на таку гру вже запатентовані.

http://pravda.uz.ua

 

10 березня 2006р. -->