А хто в цій рукавичці живе? Тиждень добра в УжНУ завершився у «Барбосі»
«Ми займаємося безпритульними тваринами з 2012 року, – розпочинає екскурсію притулком волонтерка «Барбосу» Вероніка Брудка. – Починали з перетримок, але згодом дійшли згоди з міськрадою, що потрібен притулок. Місто виділило кошти на будівництво, але утримується все винятково коштом волонтерів і всіх небайдужих. Усіх тварин ми любимо, нікого не присипляємо – тварини всі потрібні і живуть тут стільки, скільки їм треба: хтось кілька тижнів, а хтось уже роками».
Усіх новоприбулих на місяць поміщають у карантинну зону – аби убезпечити мешканців притулку від потенційних інфекцій, якими можуть бути заражені тварини з вулиці. Волонтерка розповідає про реалії «Барбосу»:
«Здебільшого всі хочуть маленьких і милих кошенят чи цуценят – таких розбирають найшвидше. Але є й такі, хто приходить цілеспрямовано забрати дорослу тварину чи тваринку з інвалідністю, щоб не прирікати її на життя в притулку. Насправді ж самі тварини не відчувають, що з ними щось не так: дав собаці коляску і вона побігла. Тварини – це не іграшки, тому перш ніж віддати нашого підопічного, завжди проводимо співбесіду, ніколи не віддаємо на ланцюг чи для охорони фірм. Собак віддаємо обов’язково стерилізованих, а котів – стерилізованих або з умовою, що нові господарі вчасно зроблять стерилізацію».
Через «Барбос» пройшло вже тисячі тварин. Тож вигадувати їм клички стає дедалі складніше – хочеться, щоб кожен мешканець був особливим. Так, крім Мух, Мась, Бімів і Мурчиків, тут живуть тварини із іменами з кіно і мультфільмів, із прив’язкою до місць, де їх знайшли, пізніше їм почали давати назви напоїв, цукерок, фруктів. Приміром, Кориця, Карі, Сарделька, Самбука, два коти – Джин і Тонік, бо завжди разом.
Породисті тварини тут теж трапляються. Приміром, стаф, якого знайшли у лісі: «Люди ним награлися і викинули. Він абсолютно неагресивний до людей: радіє, стрибає, облизує, ніколи нікого не вкусив. А от на інших собак реагує агресивно. Люди не розуміють, що породисті собаки потребують уваги й дресури. Були у нас і хаскі, і алабаї нікому непотрібні», – зауважує Вероніка Брудка.
Нині у притулку понад 160 підопічних. Щодня, зі слів Вероніки Брудки, вони з’їдають близько 35 кілограмів лише сухого корму. Це без урахування каш, вологих кормів, молочних продуктів, спецхарчування й ласощів – кісток і м’яса.
Заступниця ректора УжНУ Крістіна Товт розповідає: «За тиждень ми зібрали близько 5 000 гривень і купили харчування для котів і собак. Також привезли старі ковдри, подушки, рушники, верхній одяг – все, що можна підстелити тваринам, завжди актуально. І наголошую: їжі вистачить лише на декілька днів! Тому закликаємо всіх, кому небайдужа доля тварин, приходити в Барбос і допомагати фізично чи сприяти їм фінансово. Навіть невелика сума раз на місяць від сотні людей – це вже великий внесок».
Допомогти вихованцям притулку можна фінансово:
- Приват: 4731 2196 1625 4391 (Брудка В.В.)
- Моно: 4441 1144 2069 6088 (Брудка В.В.)
Також волонтери запрошують на день відкритих дверей цієї неділі, 30 жовтня, о 13:00. Тел. для довідок: 0664880480.
Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
-->
До теми
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів