Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
Згадуючи лютий 2022 року Юлій каже: «Ми знаємо, яким був загальний інформаційний фон. Всі писали, говорили про те, що щось очікується, планується. І коли росія стягнула до наших кордонів сили, стало очевидно, що саме. Ще в 2014-2015 роках я служив в АТО, і зрозуміло, що коли почалося повномасштабне вторгнення, я не міг не піти до Збройних Сил, тому так склалося, що я - в пікселі. Щодо мотивації, то це важко пояснити. Відчуваєш , що потрібно там бути. Всі хлопці, з яким служив раніше, теж без вагань встали в стрій. Я не міг вдома сидіти».
Далі був навчальний центр, де вчився на командира комплексу «Стріла-10». За розподілом потрапив в ДШВ в 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду. Став командиром відділення ПЗРК. «Ми працювали з «Іглою». Добре працювали. Потрапив в бригаду, коли вона була в Ізюмі. Розпочався той самий відомий харківський контрнаступ. Потім була операція з оточення Лиману. Звільнили Лиман і далі на схід в напрямку вже Кремінної».
Юлій каже: «Там надзвичайно сильно відчувається оте справжнє військове братерство. Коли тобі потрібно допомога, ніколи не почуєш, як це інколи буває в цивільному житті «та ні, давай пізніше, у мене зараз робота, нема часу» - завжди вчасно буде протягнута рука допомоги. В невеликому бліндажі чи окопі ти буквально відчуваєш плече побратима. І відчуваєш відповідальність один до одного».
«Як я потрапив на службу в Ужгород? Це була важка операція. Ми йшли на штурм. Два з половиною дні ми штурмували, далі штурмували нас. Ми закріпилися. Проти нас був чеченський спецназ «Ахмат», це я вже дізнався в шпиталі після поранення. Вони специфічно працюють порівняно з мобілізованими й бурятами, з якими ми теж стикалися. Вони часто атакують вночі. Це був АГС. Прилетіло близько півметра від окопу… Зараз по здоров’ю в бойову бригаду вже не беруть».
«Чи важко було повернутися до життя в Ужгороді? Дуже. Там ти звикаєш до постійного руху, ти в постійному тонусі. І тут тобі чогось вже не вистачає. В перший час дивним було ловити на собі погляди цивільних людей. Здавалося, що в них навіть якийсь острах присутній був. Досі не звикну до того, що коли зустрічаєш знайомого, а він ніяковіє, коли бачить тебе в формі, не знає що казати».
«Якщо порівнювати службу в ДШВ і тут, то зрозуміло, що фізично там набагато важче (елементарно хоча б врахувати автомат, біля 30 кілограмів додаткової ваги щодня на тобі). Але будь-яка військова спеціальність в будь-якому роді військ є складною. Якщо ти чимось серйозно у війську займаєшся, приносиш користь – це важка по суті робота. Навіть якщо ти працюєш з паперами, звісно фізично воно не так важко, як з автоматом, але емоційно… і відчуваєш велику відповідальність».
«Дуже боляче дивитися на дорослих чоловіків, які шукають варіанти уникнути призову за мобілізацією. Коли бачиш 45-50 річного здорового чоловіка, який раптом відчув жагу до знань і став студентом, згадуєш своїх побратимів, які неймовірними силами борються за нашу свободу і існування України. І так соромно стає за таких «чоловіків».
«Щодо «Золотого хреста», то для мене це стало великим сюрпризом. Звісно мені приємно було отримати відзнаку, але я бачив поряд з собою Людей, які, мабуть, більше на це заслуговують»,- скромно каже Юлій.
Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП
-->
До теми
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
До цієї новини немає коментарів