«На початку 90-х я служив на крейсері «Москва» – тому самому. Якби міг, сам би його потопив…» Історії з фронту від 128-ї бригади

Сергій (позивний Комбайнер) служить у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді з грудня минулого року, воює в штурмовому підрозділі. А строкову службу проходив на флоті, причому не абиде, а на знаменитому крейсері «Москва». Тому самому, що в перші дні повномасштабної війни був відправлений українськими прикордонниками «н****», а менш ніж за два місяці пішов на дно Чорного моря після влучання українських ракет «Нептун».

– Я проходив строкову службу на початку 90-х, сухопутні війська тоді вже поділили, а по Чорноморському флоту між Україною й росією йшли переговори, тому була плутанина, незрозуміло, що кому дістанеться, – згадує Сергій. – У цей період я й потрапив на крейсер «Москва» – без будь-якого навчання, зразу на бойовий корабель. Офіцерський склад тоді наполовину складався з українців і росіян, а солдатський – із українців, росіян і білорусів. Мене призначили на посаду оператора пульта управління крилатих ракет класу «земля – повітря» з дальністю польоту 150 кілометрів. Наш підрозділ займався захистом корабля. Мушу сказати, що корабель у ті роки підтримувався в дуже хорошому стані, але загалом спогади про службу на крейсері в мене невеселі. Тоді процвітала дідівщина, до року ти був взагалі ніхто, а потім починав потроху рости. Служба на флоті тривала цілих три роки. Коли я дізнався про знищення нашими ракетниками «Москви», а потім ще й подивився відео, відчуття були дуже приємні. Якби міг, то й сам би допоміг його потопити…

На початку 2000-х Сергій брав участь у багатонаціональних навчаннях "Сі Бриз", тому після вторгнення росії під час мобілізації сподівався, що потрапить на флот. Однак його направили в гірську піхоту – в 128 ОГШБр.

– Тут я командир бойової машини, командир відділення, молодший сержант, – продовжує Сергій. – Це звання отримав після штурмів П’ятихаток і Лобкового влітку цього року. То були дуже жорсткі зіткнення, ближні бої з використанням автоматів і гранат. Але ми вибили ворога з позицій, а далі звільнили села. Росіяни кілька разів намагалися відбити втрачену територію, кидали на нас і піхоту, й бронетехніку. Усе марно… Сам я із Закарпаття. До війни працював комбайнером у агрофірмі, звідси й позивний. Їздив збирати урожай у різні області України, в жнива дуже гарно заробляв – виходило по чотири тисячі доларів на місяць. Але кинув усе й пішов у військкомат. Зараз такі часи, що мушу бути тут. Дома мене чекають дружна, два сини і донька, котрій усього три роки. Я воюю саме заради них …

Служба зв'язків з громадськістю 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади

  Надіслати другу