Ірися Ликович: „Є птахи перелітні. Недолітні. Зальотні.”

Переможиця конкурсу „Люкс-FM” за краще освідчення в коханні. Новели друкувалися в журналах „Сучасність”, „Ї” та інтернет-сайтах.

Спеціалізується на прозі з виразним еротичним та психологічним струменем.

Книга оповідань „Перелітна” готується до виходу у львівському видавництві „Піраміда”.

Захоплюється німецькою та угорськими мовами.


* Як ти почала писати? Чому?
* Спочатку я почала розповідати. Причому вигадані історії. Донині пам’ятаю історію про Білу Даму, що спускається на сонячних променях і грається з дітьми. Я кожен день вигадувала продовження. Знаходились діти, що бачили цю Даму і навіть грались з нею. Наступного літа я вигадала історію з мурашиним царством. А перший вірш написала у сім років. Уже в п’ятому класі написала п’єсу. На новий рік ми виступали, а для мене не вистачило ролі. Тоді я вирішила для себе і свого сусіда по парті написати сценарій. Але соромилась зізнатися зізнатись, що є автором. Вигадала, що знайшла текст в дитячому журналі. До нині не знаю, чи повірила мені вчителька. П’єсу зіграли, і я була дуже горда. А чому почала писати – не знаю. Хотілося. Любила фантазувати. Завжди розмовляла сама з собою, розігруючи тільки мені відомі сценарії.
* Що ти думаєш про людей, які пишуть?
* От якби вони ще навчилися читати...
* Твої твори вражають сміливістю. Як на них реагують інші?
* Головне, щоб батьки не дізналися J. Комусь це близьке. Хтось читає з цікавості. Викладачі з кафедри української літератури кидали репліки типу: „Боже, невже вона це все пережила?” Чоловіки-письменники, мабуть, теж такої думки, бо після знайомства моєю творчістю, роблять недвозначні пропозиції. Був навіть такий смішний (чи й не дуже?) випадок, коли дала знайомому дядькові читати „Татарську князівну” де головна героїня мріє про секс з двома чоловіками. То на наступний день той чоловік прийшов до мене на роботу з своїм товаришем „втілювати в реальність мої мрії”. Потім довго довелось пояснювати, що головна героїня – це не я.
* Ти навмисно хочеш шокувати читача?
* Невже я шокую тим, що пишу правду? Пишу те, що пишеться. Хіба я винна, що в мене в голові стільки історій?
* У твоїх творах багато наркотиків , сексу. Ти не думаєш, що це будуть ототожнювати з тобою?
* Це не страшно, а смішно. Але що поробиш...
* І взагалі, що ти думаєш про сучасну молодь?
* А що про неї думати? Молодь як молодь. А що думаєш про закарпатську літературу?
* У неї ще все попереду... Вона має своє обличчя і певну самобутність. Але потрібно більш залучати молодь. Теперішнє покоління вільніше, воно не мислить суто регіональними масштабами.
* Ти розпочала цикл міні-есе про закарпатських поетів. Чому?
* Тому що хочу розповісти про літературу нестандартно, уникаючи таких нудних слів, як „видатний поет”, „народився там-то”, „закінчив те-то”. Для мене вони живі люди. І цим цікаві. Вибираю найколоритнішиз: Федаку, Гавроша, Кузана (J є такий дядько...), Любку. Про Мідянку не писатиму, бо він надсилає мені злі SMS.
* Хто тобі подобається з сучасних прозаїків
* Люблю Жадана, Карпу, Винничука. Із останніх сильних вражень „Площа” Сергія Степи.
* Чи маєш свою філософію життя?
* Живу легко. Не особливо плачу, від поразок, не особливо скачу від радощів. Вчуся чекати...
* Як відпочиваєш?
* По-різному. Хіба можна відпочивати щоразу однаково? Просто живу, не перенапружуючись. Написання текстів є для мене своєрідним відпочинком. Перечитування їх – відпочинок в квадраті.
* Розкрий одну зі своїх таємниць.
* Нещодавно відкрила, що маю на персах малесеньку родимку. Смішно, що про таке дізналась у 22 роки... А ще й таким незвичайним чином...
* Чи маєш мрію?
* Колись мою знайому запитали, яка в неї мрія. Вона відповіла, що не має мрії. Їй сказали, що це дуже погано і що людина не може жити без мрії. Я, так само, як подруга відповім тобі. А чому? Дуже просто: мрія, на мою думку, не може бути глобальною. Можна не марити мандрівкою на повітряній кулі до вигаданої країни. Хоча, все залежить від характеру. Підлітком я мріла зустріти казкового принца. Тепер хочеться бути вільною і незалежною від усього. Але це не мрія. Це – мета.
* Яка найкраща і найгірша реакція на твої твори.
* Найкраща чоловіча реакція... О, про неї я помовчу.... Найгіршої чоловічої – немає. Хіба чоловік скаже в очі, що думає про твори? Хм... Чи не краще просто позалицятися? А жінки... Вони ладні в усіх вбачати звабниць своїх єдиновірних.
* Найсмішніша плітка про тебе.
* Я – коханка Гавроша, (Федаки, Кузана і т.д.)
* Чого не вистачає жінкам?
* Чоловіків, звичайно.
* А чоловікам?
* Кількох жінок. А ще – волі, незалежності, впевненості в собі. Інакше кількох жінок їм ніколи не дочекатися.



Питання по Інтернету надіслав Василь Кузан

 

03 жовтня 2006р. -->