На Закарпатті у мусорних пакетах викидають ненароджених дітей?

Ужгородець Олександр та його дружина нещодавно поховали свою дитину на «Барвінку». А почалося все з банального апендициту та Ужгородської міської лікарні.

Саме туди, в Хірургічне відділення № 2, і направила лікар-гінеколог молоду жінку на сьомому місяці вагітності з підозрою на гострий апендицит: «Дали направлення в міську лікарню на 18 червня. Ми прийшли, але хірург Людвиг Варга сказав, що апендициту не бачить, звелів здати аналізи й іти додому, оскільки нічого там нема, – розповідає Олександр. – Жінці вдома ввечері стало зле, ми викликали «швидку» й поїхали в пологовий будинок. Звідти нас знову направили в хірургічне відділення. Ввечері ніхто з лікарів видаляти апендицит все ще не збирався. А Варга сказав, що апендициту не бачить, тому можемо їхати додому. Але ми вирішили залишитися в лікарні на ніч. А вже зранку, на обході пацієнтів, лікар, якого інші звуть професором, сказав, щоб жінку терміново клали на операційний стіл і проводили операцію. Якби почекали хоча б до обіду, то все могло закінчитися ще більш трагічно…

Першого дня після операції дружині стало погано, але ніхто з лікарів не підходив до неї… Втім, після того, як дружину зашили намертво, за чотири доби відправили додому. Вдома жінка каже мені: «Саша, из меня что-то вытекает». Я побачив, що то гній… Ми знову викликали «швидку», але медики не надавали ніякої допомоги й повезли нас у пологовий, а звідти знову направили в хірургічне. Та лікар навіть дивитися не схотів… я понад дві години марно намагався знайти чергового лікаря. Той з’явився лише, коли футбол закінчився. Від нього тхнуло спиртним, і це я помітив тут уже не вперше…

Верхні шви зняли, перев’язки медпрацівники робили без рукавичок, мазали чимось тільки зверху й довкола розрізу, всередину запихали ватний тампон і заклеювали оте все пластиром. А це ж відкрита гнійна рана! Та ще й запалена зсередини… На місці лейкопластиру з’являлися червоні плями. Але на прохання дружини змінити пластир, Варга не гребував чорними жартами: «Хочеш, я тобі їх цвяшками заб’ю?» Лікарі й не думали всередину рани лізти! Жінка плакала від болю… А лікар Варга тільки сказав мені потім: «Твоя жена такая неженка!»

Кожного вечора температура в дружини піднімалася до 39, її просто збивали, не шукаючи причини. Приписали антибіотик тільки після тижня перебування в лікарні. Аналізи ж уперше зробили тільки за 4 дні до переведення в пологовий будинок. Там дали укол дитині ще в утробі, щоб вона почала дихати, а матері – щоб стримати потуги, але ліки не встигли подіяти й дитина швидко з’явилася на світ. Коли новонародженому трубку засунули, аби відкрити дихальні шляхи, там тільки гикнуло щось і все… Це був єдиний звук, який почула моя жінка… Немовля прожило всього 7 годин від народження…

Дружина була настільки слабкою, що навіть не змогла плакати, коли я їй сказав, що дитина не вижила. Два дні так і пролежала з температурою 34. У такому ж стані її й виписали. Дотепер продовжує лікуватися, бо інфекція завдала тяжких уражень внутрішнім органам.

Ще вразило ставлення медперсоналу до смерті моєї дитини. Медсестра йде собі з пологового кудись і несе, помахуючи, щось у синьому кульку для сміття… Виявилося, що то мою дитину так несли на експертизу до патологоанатома… Нема слів…

Завідуючий інкубатором сказав нам, що дитина була повністю в інфекції, а плацента від неї просто-таки зруйнувалася. Через те, що хворіла мати, дитина не могла нормально розвиватися. Ще казав: якщо будемо судитися, то підтримає нас.

Завідуючий жіночої консультації хотів узяти справу, аби зробити свої висновки, але у відділенні сказали категорично: тільки через прокуратуру…

Чи буду я судитися? Бог їм суддя… Адже ворон ворону око не виклюне. Хоч, можливо, лікарі й визнають провину Варги, та проти нього не підуть. Те ж саме стосується і патологоанатома: коли почув, хто оперував, то дав задній хід. Ще аналізи не були готові, та він уже наперед сказав, що інфекції ніякої не бачить. Говорять, що у Людвига Людвиговича родичі працюють у прокуратурі…

За 21-й день перебування моєї дружини у відділенні лікар, що проводив ту операцію, Л.Варга, навідувався до неї зо три рази й урешті-решт навіть не попросив вибачення за те, що сталося… Жінка розповіла мені, що Варга доручав своїм інтернам робити їй перев’язки, оскільки сам був уже не в змозі. Лікар, який робить по 5–6 операцій за добу, навряд чи може зробити їх нормально…

Надіюся хоч на якусь реакцію правоохоронних органів, що хоч когось покарають, адже таке ставлення і таку халатність нема сили терпіти».

Лікар-хірург Хірургічного відділення № 2 Ужгородської міської лікарні Людвиг Варга згадує той випадок:

«Я заступаю на чергування з 16-ї години, тому, хто її дивився зранку і відправляв додому, не маю інформації, оскільки це не мої ургентні години. Точного часу не пам’ятаю, але вони звернулися ввечері. Дійсно, жінка вже була з консультацією гінеколога, з гінекологічним УЗД, ми її подивилися внизу в приймальному відділенні, здали аналізи і запропонували госпіталізацію для динамічного спостереження, оскільки чіткої клініки апендициту ні я, ні мій колега не бачили (чергує двоє хірургів).

Момент, що вони були відпущені додому, я не пам’ятаю. Можливо, їх зранку відпускали додому.

Те, що переконливої клініки гострого апендициту я в неї не бачив увечері, це дійсно мало місце. Адже після введення спазмолітичних препаратів, як це йде за протоколом, стан її покращився, болі зменшилися. Але вона залишилася в стаціонарі – ми це робимо з усіма хворими з підозрами на гострий апендицит. Тобто в нас є 24 години, протягом яких мусимо поставити діагноз: або підтвердити гострий апендицит, або його зняти.

Увечері стан жінки покращився, але зранку після спазмолітиків болі не пройшли. Її оглянули, як це завжди робиться, завідуючий відділення Василь Ганчин та професор, завідуючий кафедри Петро Шеремет. Щоранку оглядаються всі хворі, яких поклали у відділення напередодні або в нічний час.

Після консиліуму, повторного огляду завідуючим гінекологічного відділення Володимиром Панаїдом та УЗД, враховуючи те, що там більше ознак, які вказують на гострий апендицит, було вирішено прооперувати хвору.

Жінку прооперували ще до обіду, тобто в ці 24 години, котрі нам надаються по ургентній хірургії, ми абсолютно вклалися. На операції був присутній заввідділення, він мені асистував, – Василь Ганчин.

На 5-ту добу післяопераційного періоду, це був понеділок, знову ж таки після обходу, хвора була оглянута всіма в палаті. Також огляд провели завідуючий відділення і завкафедри. Вирішено, що післяопераційний період нормальний, без видимих ускладнень:хвора не скаржилася, не мала температури, були нормальні аналізи. Пацієнтка отримувала таку антибіотикотерапію, яку дозволили нам робити гінекологи, бо у вагітних більша частина антибіотиків має негативний вплив на розвиток дитини. Тому, щоб не завдати шкоди, були використані ті препарати, які можна було давати.

На 5-ту добу післяопераційного періоду жінку виписали додому. Знову  ж таки після огляду не тільки мною як лікуючим лікарем. І ці заяви, що вона не оглядалася… Особисто я оглядаю всіх своїх хворих, а особливо оперованих, щонайменше щоденно, а коли цього вимагає ситуація, то й декілька разів на добу. Ця пацієнтка не була винятком. У нас завідуючий робить обхід щоденно разом із лікуючим лікарем. І в суботу, і в неділю.

Наступної доби я з нею зустрівся в нашому хірургічному відділенні. На візку її доставили з приймального відділення біля обіду (який футбол???, який черговий лікар??? – всі на робочих місцях). Тому ці заяви, що мене чекали, не могло такого бути.

Василь Ганчин, заввідділення запевнив: «Людвиг Людвигович – це один із тих хірургів, який сидить тут над хворими ще й кожну суботу-неділю, це у нього в крові», – і згадуючи той випадок, запевнив: «Я як професіонал із 40-річним досвідом роботи не бачу тут ніякого прецеденту. Так, це трагедія для сім’ї – викидень, так, це довгождана дитина. Але ми зробили операцію, жінка взагалі могла вмерти. І тепер, у ХХІ сторіччі, люди у всьому світі помирають від апендициту. А викидні бувають і в неоперованих хворих.

Нагноїтися гострий флегмонозний деструктивний апендицит може у 50% випадків, якщо не більше. Це інфікований відросток. Інфекцію, гній тягнути через усю рану. Це ж потрапляють туди мікроби…

Замість того, щоб подякувати медикам за те, що його жінка має матку і готова народжувати далі. Дай Бог їм щастя і щоб вони зачали й народили наступну дитину. Бо якщо б ми пропустили апендицит! Адже це не так просто діагностувати гострий апендицит у вагітних… Якщо би ми не діагностували і не прооперували, тоді він лопає, гною повне черево, ми йдемо оперувати і разом з апендиксом забираємо матку – і все: людина стає інвалідом!»

Людвиг Людвигович продовжує: «Її привезли до нас із гнійними виділеннями з рани. Ми зняли шви, вона ще три дні «потемпературила» в нас і потім увесь період була без температури. Десь на 8–9 добу перебування в стаціонарі почалася пологова діяльність, і її перевели в пологовий будинок.

Гінекологи писали 15–16-й тиждень вагітності, це дуже небезпечний період для викидня. Тому ми й ішли на операцію тільки переконавшись на 100%, що вона потрібна. Будь-яка травма, психологічна чи механічна, могла призвести до викидня під час операції, адже апендикс біля матки.

Нас турбують такі випадки, тому ми уточняли: діагнозом патологоанатомів була недоношеність. Можливо, варто дослідити інші ймовірні причини недорозвитку плоду (генетичний фактор, вроджені патології, шкідливі звички тощо), а не скидати всю злість на хірургів, які просто врятували їй життя? У нас було нагноєння рани, ми робили мазки, посіви й точно знаємо, які мікроби та яким чином проти них боротися. Ускладнення виникло в товщі підшкірно-жирової тканини. Її не потрібно було додатково оперувати, не треба було робити якісь інші операції. Так, це місцеве ускладнення у вигляді нагноєння післяопераційної рани. Якби вона не була вагітна, можна було б дати сильні антибіотики, й можливо, все було б інакше…»

Оксана ЧОПАК

«Карпатський Об’єктив»

  Надіслати другу