Телеканал "Тиса-1" на Закарпатті “говорить” вісьмома мовами

Телеканал "Тиса-1" на Закарпатті “говорить” вісьмома мовами
"Була б моя воля, я б розширив список тих мов, на яких ведеться мовлення на нашому телеканалі", говорить голова Закарпатської обласної організації Національної спілки журналістів України, директор ЗОДТРК «Тиса-1» Віталій Мещеряков.

 

Найчастіше про журналістів згадують або напередодні професійного свята, або тоді, коли потрібно вирішити якусь наболілу проблему… стукати у двері чиновницьких кабінетів… коли хочеться мати журналістське посвідчення і привілеї для виїзду за кордон чи право на носіння зброї.

На  жаль,  останнім часом роль «акул пера» в суспільстві сприймається доволі двозначно. Через те, що чимало громадських активістів оголосили себе журналістами, виникають непорозуміння, і навіть коли фахівець пише професійний матеріал, який когось не влаштовує, з’являються коментарі про те, що стаття замовна чи сюжет оплачений опонентами…

Попри все вищезгадане, представники ЗМІ продовжують щодня виконувати свою роботу, шукають унікальних людей, вирішують проблеми краян, з якими ті самотужки не можуть впоратись, інформують загал про події в регіоні, країні та світі.

Отже, сьогодні у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» під час «Недільних бесід»,  ми поговоримо із головою Закарпатської обласної організації Національної спілки журналістів України, директором ЗОДТРК «Тиса-1» Віталієм Мещеряковим.

Пане Віталію, «Тиса-1» в сучасному форматі з’явилася з державного телебачення старого зразка і стала цікавим та інформаційно насиченим каналом.  Як проходить переформатування в нових реаліях життя? Чи влада вас фінансує? Чи вдається заробити самотужки?

— Поки що «Тису-1» повністю не трансформовано. Хоча, коли я прийшов на цю роботу, новини були позавчорашніми, тобто, подія сьогодні трапилась, а її через два дні показали. Та й наближеність журналістів до владних кабінетів за один день вилікувати не можна було. Мав пройти час, мали прийти нові люди, які не мають звички задавати зручні питання, служити владі. Тож за останні чотири роки в нас у підрозділі новин п’ять разів змінювався склад журналістів. Наразі показуємо події, які відбулися того ж дня, до нас прийшла молодь, яка не знає, що таке цензура, що таке «паркет» (засідалівки). Зрозуміло, що повністю не показувати владу не можна, оскільки є проблемні питання, які вимагають висвітлення з боку чиновників, їхніх коментарів. А от перерізання стрічок і подібний «піар»  – відійшли у минуле і, сподіваюся, ми більше до цього не повернемося.

Громадські активісти повинні мати доступ до влади, але з певних  причин  часто їм це не вдається. Маю на увазі охорону, кодові замки та інші запобіжні заходи… Отже, найлегший шлях комунікації у суспільства – саме через журналістів. Скажімо, у студію запросили чиновника, запросили активістів – і вже є контакт.

Ідеально, безумовно, якщо це все відбувається в прямому ефірі, коли є прямий контакт через телефонний зв’язок, інтернет, соціальні мережі, електронну пошту,  і глядачі ставлять запитання прямо в он-лайн. Це допомагає розв’язати низку актуальних проблем.  Хоча, роботи ще  – непочатий край.

Останнім часом на вашому каналі з’явилися нові передачі. Які з них вважаєте найцікавішими? Чи плануєте впроваджувати нові проекти?

— Наголошу, що реформування на сьогодні ще не завершено. Але ми розуміємо, що той технічний стан телекомпанії, який маємо, є далеко не гіршим, ніж у аналогічних компаніях інших областей України. Та сидіти й чекати, коли допоможе держава – хибний шлях. За останні 10-12 років виділення державних коштів на покращення матеріально-технічної бази не було… Добре, що був період, коли нам активно допомагали спонсори. Ми й зараз шукаємо грантові кошти на різні проекти, а їхній розвиток напряму пов’язаний із технічною базою.

Як я вже казав, прагнемо максимально наблизити телебачення до глядача, розуміємо, що зараз не той час, коли на телевізорі були три кнопки. Тепер у людей величезний вибір каналів і вони дивляться не те, що їм показують, а те, що хочуть бачити. Тому ми повинні запропонувати глядачам такий продукт, який  їх цікавить.

Оскільки канал регіональний, конкурувати ні за матеріальним, ні за фаховим напрямком із загальноукраїнськими каналами не можемо, тому в нас повинна бути своя специфіка. Тобто, маємо показувати те, що цікавить місцеве населення.

Тому усі нові проекти спрямовані на те, аби показати місцевий колорит, звичаї та традиції.

Крім того, ми започаткували програму «Про головне», де виносимо на обговорення найгостріші теми. Такого немає на інших каналах. Маємо «Акценти» з Михайлом Данканичем, де трішки в іронічному стилі висвітлюються події, які відбуваються в нашому житті, показуємо сильні психологічні програми, жіночу програму «Show Room», також у нас з’явилася програма для чоловіків  «Хлоп-шоу»,   про садівництво, фермерство, городництво –  «Сам собі господар”,  чудова ранкова програм. Загалом, цікавих проектів дуже багато.  Ну і… зупиняємо показ низки застарілих програм.

Чи маєте якість бізнес-проекти?

— З бізнесом зараз трохи легше, ніж було два роки тому.

Наша телекомпанія майже єдина в Україні, яка транслюється через супутник. Це обумовлено географічно, адже в Закарпатті дві третини населення проживають у гірських регіонах.

Інакше подати до всіх сигнал неможливо. Тому ми змушені були закупити обладнання, яке коштувало дуже недешево.

Частину грошей за нього платила держава, решту доводилося шукати своїми силами, в тому числі – купувати валюту.  Були проблеми й із казначейством… і ряд інших. А рекламний ринок у Закарпатті досить слабенький.

Зараз трохи легше. Ми перейшли на інший супутник і вийшли з валютного зашморгу.

Але знову… перехід від державної форми власності до суспільної – це перегляд специфіки роботи. Раніше на піар органів влади виділялися певні кошти, зараз ми відійшли від цього. Глядач має розуміти реальний стан речей. А як влада має висвітлювати свою роботу – це питання в певній мірі до самої влади. Хоча воно також має вирішуватися.

Щодо бізнес-проектів, то реклама є, але завдання суспільного телебачення – не в тому, як заробити гроші.

Тому на рівні держави й виникають дискусії щодо фінансування суспільного мовника. Що з того вийде – подивимося, але  прогнози робити важко.

Пане Віталію,  а що можете сказати про перехід на цифрове телебачення?

— Це – важкий процес, оскільки, як я вже казав, дві третини нашої області – гори. Отже, наш край важко охопити як аналоговим, так і цифровим мовленням. Щоб подати якісний сигнал, вишки треба ставити практично на кожній горі. А це – нереально. Я маю дачу в Нижньому Солотвині, за 13 кілометрів  від Ужгорода, і там жодного українського каналу на цифровому телебаченні зловити не можу. Є словацькі, є угорські, а наших  – немає.  Але, в той же час, Україна взяла на себе зобов’язання відмовитися від аналогового телебачення. Хоча деякі канали й надалі отримують ліцензії на аналогове мовлення. Ми ж відмовилися ще у 2012 році, коли мали 13 аналогових передавачів. Зараз же залишили один (тоді ми мали  більше мільйона гривень видатків щороку), і то тимчасово.

Ви – єдине Україні таке багатомовне телебачення… Після бурхливого обговорення громадськістю проекту закону про мову, чи не відбувається якихось загострень міжнаціональних інтересів?

— Дійсно, наша канал “говорить” вісьмома мовами, а подібні закони на роботі нашої компанії ніяк не відображаються. Для Закарпаття я не бачу в цьому проблеми. Ми – область, розташована на кордоні чотирьох держав, край багатонаціональний, у нас культура і погляди  – європейські. Була б моя воля, я б розширив список тих мов, на яких  ведеться мовлення на нашому телеканалі.

Розкажіть про колектив «Тиси-1».

— У нас відбувається зміна поколінь.

Є старше покоління, яке має чудовий досвід і може навчити нових людей, а є молодь без старих шаблонів, яка не має страху зробити помилку.

Працює в нас 248 осіб, але це не лише тележурналісти, а й ті, хто трудиться на станції ФМ, і на радіо, і в котельні, яку потрібно обслуговувати, і охорона… Ми маємо й транспорт, за яким закріплені теж відповідні фахівці…

На телебаченні Ви, Віталію, багато років. Пригадайте найяскравіший епізод у роботі… Може щось приємно вразило чи, навпаки, давалося болісно. 

— Таких моментів надзвичайно багато.

Для мене дуже важливим став 2014 рік, події на Майдані, коли колектив підтримав революцію… Я переконався, що раніше робив усе правильно. А це зобов’язувало до багатьох речей.

Але ж колектив, як живий організм. Із кількома дуже талановитими людьми, на жаль, довелося попрощатися.

Ви нещодавно очолили Закарпатську обласну організацію Національної спілки журналістів України. Які плани? Чи багатьох готові прийняти до своїх лав? Колись усім потрібні були журналістські посвідчення задля дозволу, скажімо, на зброю. Чи є таке зараз?

— Наразі посвідчення нікому не видаються. Не хочу критикувати нікого. Моє основне кредо: хочеш зробити краще – роби. Але, як казав Кравчук, маємо те, що маємо. Не можу давати оцінку того, за якими критеріями попередній керівник видавав посвідчення. Тепер треба розуміти, що з цим робити далі. В принципі, в Фейсбуці зараз пишуть всі, і умовно їх можна назвати журналістами. Та треба Спілку зробити дієвою. Тому невдовзі проведемо ревізію усіх членів за картотекою. З кожним найближчим часом зв’яжемося, поспілкуємося. Та я не слідчий, аби зараз забирати посвідчення. Однак ми плануємо запустити сайт організації, зробити розрахунковий рахунок і запропонувати всім членам сплатити внески. Хто відмовиться, колегіально виключатимемо зі Спілки. При цьому – ніякої готівки, кошти можна буде вносити тільки на рахунок.

Також колегіально вирішуватимемо, як використовувати гроші.

Знаю, що треба розвивати шкільну журналістику, стимулювати дітей. Допомоги потребують і журналісти-переселенці, складна ситуація  з роздержавленням районок, є проблема  із Укрпоштою. Питань, які потребують вирішення, чимало. Та й  імідж також треба піднімати, адже із-за різних причин престиж роботи журналіста останнім часом досить впав. Крім того, розібратися тепер між журналістом і активістом важко, бо ж дехто купив камеру і вже вважає себе медійником.

Хоча робота журналіста насправді складна. В дощ, сніг, спеку, незважаючи на власні проблеми, людині все одно потрібно їхати за матеріалом, робити сюжет і подавати інформацію оперативно, адже глядач чи читач чекають.

Вам, як керівнику, доводиться часто приймати важливі рішення. Чи легко наважуєтесь у житті на рішучі кроки? Яке рішення давалося найважче?

— Коли доводилося прощатися з талановитими працівниками – це було дуже складне рішення.

Я впродовж досить тривалого часу давав їм шанс щось змінити… Гарячкових і поспішних рішень не приймаю ніколи, адже в кожної людини є певна доля, вона, як окрема планета,  унікальна й цікава.

Та й приймаючи якесь рішення, треба думати над тим, що містом треба ходити, й із людьми потім  вітатися, бо Ужгород невеликий і практично майже кожен кожного знає.

Свою дочку чи бачите в журналістиці?

— У сім’ї, де батьки  журналісти, вона дивиться телевізор і вже може вказати на певні речі, які неправильно зроблені – дещо вже розуміється в роботі. Але ким вона стане – залежить лише від неї, а  ми з дружиною її завжди підтримаємо.

Розкажіть про себе, як про людину. Чим займаєтеся у вільний час, які маєте захоплення?

— Маємо невеличку дачу. Там я потрапляю в інший світ, переключаюся на іншу хвилю, коли не потрібно нікуди поспішати. Ділянка знаходиться в дуже гарному місці посеред лісу. Маємо виноградник, фруктові дерева, квіти… я, до речі, дуже любляю троянди. Але й різна господарська робота  там є постійно.

Чи часто і куди подорожуєте?

— Подорожувати люблю, особливо Україною. Щоразу хочеться побачити нові місця. Відкрив для себе Черкащину, оскільки там відбувається фестиваль,присвячений творчості Шевченка (в Ужгороді – «Наш рідний край»). То – фантастичний регіон. У Рівненській області був у Тунелі кохання, побачив чудові місця на Хмельниччині.

А за кордоном щоразу шукаю бюджетні варіанти в різних країнах.

Як телевізійник чи часто дивитесь телевізор?

— Програми нашого телеканалу стараюся дивитися.

Що читаєте? Яка література цікавить?

— На жаль, із-за браку часу, читаю нечасто, переважно в поїзді. Хоча книжок маю дуже багато. Подобаються детективи, класика, історичні романи. Із авторів – Ден Браун, Сімона Вілар та інші.

Улюблена страва.

— Бограч. Його можу їсти три рази в день. А ще – салати, десерти.

Якою є формула Вашого успіху?

— Оглядаючись назад, можу сказати, що вісім років не дарма займався карате – спорт мене дисциплінував. Тобто, в характері заклалася риса йти до перемоги через «не можу», долати складнощі, як би важко не було. Мені довелося швидко подорослішати, батько помер, а брат був ще малим. Я певний час працював у охоронній фірмі і пройшов шлях від охоронця до заступника директора, тож тоді вже знав, що це не те, на чому хочу зупинитися. Тому вчився паралельно, вдосконалював англійську і прагнув до кращого. В журналістиці перші кроки робив у Івано-Франківську і тут теж допомогла наполегливість. Були в житті такі періоди, що доводилося писати в п’ять видань одночасно. Спати тоді міг собі дозволити по три-чотири години на добу. На мою думку, просто сидіти і чекати, що хтось допоможе – це марна трата часу.  Кожен сам собі будує долю. Від цього й залежить  успіх.

А ким Ви мріяли стати в дитинстві?

— Мріяв про чемпіонські титули в спорті, багато тренувався. Але із-за травм цього не сталося. Хотів бути залізничником, машиністом поїду, орієнтуючись на батька… а він викладав у школі машиністів. А ще – далекобійником, бізнесменом.

Поділіться таємницею, про яку Ви не розповідали іншим.

— Таємниць не маю, а от різних історій було дуже багато. У дитинстві, наприклад, ми з хлопцями  розбивали вікна – й м’ячем, і камінням, і в школі багато що витворяли, і  на уроках шнурки до парти прив’язували, і в сумки компот заливали…

Було й таке, що велосипед зламався за 70 кілометрів від хати… Тож довелося взяти його на плечі  і йти додому кілометрів 20 пішки, а потім вдалося зловити попутку. Загалом,  є про що згадати.

Щире спасибі за розмову! Життєвої Вам наснаги, професійних успіхів та особистих творчих досягнень.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

 

31 березня 2017р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*