Анна Романенчук: "Там, за святими горами Меджугор’є - живий рай"

Це - Меджугор’є (Боснія і Герцоговина, колишня Югославія), яка назавжди буде в моєму серці, як найвеличніший дарунок від долі та від моєї сестри. А було так.

Цього літа ужгородська група із 18 осіб приєдналася до 32 паломників із Львівщини, яких супроводжували монах Юстин Мидзка з с. Лаврів Старосамбірського району та парох Роман із Червонограда, що їхали на об’явлення Богородиці – Цариці Миру в Меджугор’є. 20 годин в дорозі, три митні кордони, низка міст, сіл, автобанів, короткі перепочинки на заправках. А між тим - вервечка за вервечкою, намистинко за намистинком, розважання про Таїнства та високе молитовне мистецтво від духовества - усе це робило подорож незвичайною та зворушливою. Для себе відмітила: такої щирої, витривалої молитви в дорозі я ще не мала.

Ближче до місця призначення в око впадали скелясті гори, звивисті шляхи, де-не –де визирали добротні будинки та оброблені площі з виноградниками. Не вкладалося в голову, як на камені та на «червоній» глині, яку в моєму селі Арданові використовують тільки в цілях будівництва, може все ось так буяти?Отже, спало на думку, Господь любить цей народ.

Прибувши на місце, оселилися в затишному готелі «Клара». Тут нас прийняли дуже добре. Спочатку розцінила це як інструмент завоювання клієнтів. Та невдовзі зрозуміла: увага і повага до іншого – тут норма життя.

Добротний обід з келихом смачного вина дещо зняв втому і ми пішли на сільський цвинтар, де похований місцевий монах Славко Барбарич. З якою гордістю тут розповідають про нього - це треба чути! Мав докторський ступінь з релігійної педагогіки та звання психотерапевта. Видавав духовні книги, які перекладені 20 мовами. Заснував і очолив інститут для виховання та догляду за сиротами, які втратили батьків на війні, дітьми з неповноцінних сімей і літніми людьми, які лишилися без нагляду. Багато молився, постився, завжди перебував серед дітей і молоді. Та особливо любив Богородицю. В тисячний раз із паломниками пішов на Хресну дорогу на горі Крижевац і на одній із останніх станції присів на камінь, знепритомнів і помер. З молитвою на губах і вервечкою в руках- таку смерть треба в Бога заслужити.

За роздумами й незчулися, як потрапили до іншої святої місцини - Мироточивого Хреста. Розп’яття вразило висотою та блиском. Побачивши мою зацікавленість, хтось із групи півголосом пояснив:

- Люди витирають платочками миро, аби привезти його у свої родини, бо, кажуть, зцілює, тому Хрест і блищить…

Ми також це зробили. Після чого подалися у сільську церкву святого Якова, де зібралося більше 10 тисяч осіб. Розпочиналася вечірня програма: адорація, поклоніння Хресту, молитва на вервиці, освячення речей. До сповідальниць, що облаштовані на подвір’ї, вишикувалися довжелезні черги вірників з Іспанії, Італії, Бельгії, Словаччини, України, Польщі, США, Німеччини, Лівану, Австрії, Ірландії, Англії та ін.

Чому Богородиця обрала невеличке хорватське селище?

Це запитання ми ставили священикам, простим людям, візіонерам. Відповідь була одна: «Хоч люди тут жили скромно, але завжди твердо вірили в Бога та щиро молилися». Розташоване біля підніжжя двох гір – Крижевац і Подбро чи то Црнiца, тому й Меджугор’є , нагадує верховинські глибинки Закарпаття.

Так от, 4 червня 1981 року шестеро підлітків, граючись під горою Црнiцa, раптом побачили на хмаринці під небом силует жінки неймовірної краси у сірому платті з маленьким дитятком на руках. Звісно, діти зметикували, що це Пресвята Богородиця і, повернувшись додому, відразу розповіли батькам і друзям. Наступного дня вони вирішили піти туди ще раз, бо, як казали літні люди, якщо то справді Пречиста чи то Госпа- саме так ніжно називають її місцеві жителі, то вона прийде знову. Так і сталося. Під час зустрічі одна із дівчат - Мiр’яна попросила Богородицю дати знак, який підтвердив би реальність Дівоявлення. Оскільки їм не вірять і називають божевільними, ба, навіть, наркоманами. Госпа ніжно посміхнулася і сказала: «З Богом, ангели Мої! Нічого не бійтесь! Ідіть у мирі!». Ця подія настільки вразила дітей, що вони почали приходити сюди знову і знову. На п’ятий день на зустріч разом з дітьми вже прийшло майже 15 тисяч вірян. Діти, наставлені дорослими, задавали Пречистій різні питання. До прикладу, чому вона з’являється тут, а не в церкві парафіяльній, де побачити її могло б багато людей. Вона відповіла:«Блаженні, які не бачили, але увірували!». Шостого дня Діва зцілила хлопчика, давши домашнє завдання батькам: молитися і постити. На сьомий день комусь із дорослих прийшла в голову ідея: відвезли дітей подалі від гори, а там - дасться видіти, що й зробили. Та, опинившись за межами села, дітвора змусила зупинити машину. І Мати Божа з’явилася їм знову. Щоправда, віддаль була більшою. …

Дзвінка слава про появу Пресвятої полетіла за краї і кордони. В селище почали з’їжджатися люди з різних міст і країн. Оскільки тодішня комуністична влада відкидала Бога, то руками поліції чинила все, аби стерти, як мовиться, з лиця землі диво-об»явлення. У рамках заходів настоятеля парафії о. Йозо Зовко було кинуто до в’язниці, а вхід на гору Црнiцa суворо заборонено. Однак людей вже неможливо було зупинити і вони сходились на горі Крижевац і там молилися, незалежно – мороз був чи жара. Сюди приїжджало багато комісій - владних, церковних, громадських. І лише у квітні 1991 року Свята Церква офіційно визнала Меджугор’є місцем молитви і дозволила відвідувати святиню. З того часу і донині тут побувало понад 20 млн. паломників.

Пресвята Богородиця продовжує відвідувати тодішніх дітей щомісяця, яких нині тут шанобливо називають візіонерами.

- Ми також матимемо чудову нагоду вклонитися Матінці Божій у час її явлення, - запевнила керівник групи пані Світлана.

На Хресній дорозі зустріли майбутнього президента України та мільйонера, що продав будинки, машини, щоб служити Богу

Наступного дня спозаранку наша група прямувала на гору Црнiцa Меджугор»є, щоб пройти Хресну дорогу. Гора - стрімка, ушита каменем, який наче відполірований мільйонами ніг. Станції –незвичні, рельєфні, розписані скульптором із Флоренції. На четвертій -люди почали охлявати. Та де не взялася маленька дзвінкоголоса пташка і так щиро заспівала, що здавалося забринів всесвіт. Не повірите, в паломників наче оновилися сили і всі пішли далі. Спотикалися, падали, били коліна та лікті, але йшли. Діставшись вершини, перевели подих, перепочили біля монументу Пречистої, який зробили корейські паломники, помолились на знак подяки за запрошення, сфотографувалися. І пішли вниз. По ходу дізналися, що тут, в Меджугор’ї проводяться міжнародні духовні семінари для молоді, одружених пар, медиків, священників, воїнів АТО. Учасників місцеві жителі приймають безкоштовно у своїх оселях. Подумалось: ось вона, природа любові до ближнього в цьому суєтному світі.

Наступного дня о п’ятій ранку ми піднімались на іншу гору - Крижевац - Гора Хреста, де на нас чекало ще важче випробування: камінь був ще більшим і гора вищою. Ледь минули перші станції, як знову із густих заростів випурхнула маленька дзвінкоголоса супровідниця - пташка, спів якої збудив увесь небокрай.

- Тут і птахи дивовижніші, - хтось сказав позаду. Оглянулася. То був молодий чоловік, а поруч - жінка із двома маленькими синами-соколиками - всі четверо у вишитих сорочках. Слово за слово і виявилося, що це група із Івано- Франківська. Один із синочків спитав, як мене звати, а тоді сказав: «Тьотьо Анно, я виросту і буду президентом України і в нас буде так гарно, як тут». Тож далі ми піднімалися з майбутнім президентом, який ставав з усіма на колінцятка і щиро молився та слухав проповіді священиків, що вчили зростати в молитві,бо, казали вони, молитва, за словами Пречистої, - рятівний ланець.

Нас наздоганяли та обганяли групи з Англії, Німеччини, Японії. А ми далі дерлися уверх - хто як міг. Ближче до десятої ранку, о, нарешті! дісталися вершини, де збудовано в 1933 році минулого століття величезний Хрест у пам’ять про 1900 річчя розп»яття Ісуса на Хресті.

- Дехто цю гору називає Голгофою Меджугор»я, - казали паломники. Розмову підтримали духовні отці, які розповіли, що для спорудження цього величного Хреста місцеві чоловіки носили на плечах із селища мішки з цементом, піском, залізом та деревину, жінки - воду, їжу майстрам тощо. Рельєфні бронзові станції зроблені порівняно недавно італійським скульптором.. Після освячення Хреста перші молитви були присвячені проти наклепу та прокляття, а у великий піст і, особливо в останню його П'ятницю, жінки голими колінами проводили обхід Хреста. Люди тут зцілюються, повертаються звідси оновленими.

Трохи перепочивши, ми сфотографувалися на згадку та з Божою поміччю пішли вниз. Щоправда, вже іншою дорогою, але не менш стрімкою.

Натхненні, діставшись оселі, нашвидкуруч поснідали і поспішили на зустріч з молоддю, яка здобула тут зцілення від наркотиків, депресії тощо. До глибини в душі вразила розповідь візіонера Патрика. Це - сивочолий, симпатичний, упевнений у собі чоловік, який поділився своїм досвідом приходу до Бога. А він – унікальний. Колись успішний мільйонер з Канади, що жив на широку ногу, тричі одружувався, двічі розлучався та ніколи не переймався, як живуть його четверо дітей, чого прагнуть, бо вважав, що за гроші можна реалізувати будь-які прагнення. Якось до нього в офіс зайшов син і спитав: тату, а хто такий Бог? Патрік показав грошову купюру і відповів: «Ось він – бог, який тобі потрібний. З ним ти матимеш усе». І тільки коли доля звела його з молодою, симпатичною хорваткою Ненсі, яка зуміла крок за кроком донеси до нього світло Христової віри, велич об’явлення Пречистої та силу її послання, він перемінив своє життя на 180 градусів: розпродав будинки, бізнес, дорогі автівки і приїхав у Меджугор’є служити Богу та своїм прикладом навертати до нього інших.

Об’явлення біля Синього Хреста

- І ось той великий день у Меджигор»ї - 2 червня. Світало, а ми всі, під чітким керівництвом невтомних у молитві духовних отців, виповідаючи Вервицю до Божої Матері, Святого Духа, пішли вузькою стежиною через трави, невисоке жито, виноградники до підніжжя Подбро – до Голубого Хреста, де мало відбутися це зворушливе дійство. Там була вже сила-силенна людей. Група з Італії провела тут в молитві цілу ніч. Бачили й воїнів АТО. Дякуючи пані Світлані, вдалося стати ближче до місця об’явлення і приєднатися до великої молитви, яка возносилась до Богородиці, благаючи її про допомогу.

Знаєте що це нагадувало? Добре навчений хор, де звучання різними мовами зливалося в одну мелодію - таку щиру і таку проникливу, яка буквально розліталася над сонячним межигір’ям. Хотілось одного: щоб ця пісня ніколи не закінчувалася. Люди допомагали один одному, дехто, а це, напевно, ті , що здатні до покаяння, живої віри, прощення і примирення, щиро плакали. Раптом донеслося – тшшш! І всі затихли.

Над головами - яскраве свічення, вітерець і пташка – знову вона, аж заходилась співом. Та якоїсь миті і вона затихла. Мені не було видно, що відбувалося біля Хреста, як візіонерка Мір’яна Драгічевич-Солдо розмовляла з Богородичкою - про це дізналася згодом. А тоді, за професійною «чуйкою», вирішила знайти Пречисту на небі камерою, бо знала: надто грішна я, аби вона мені явилася просто так. І ось - фото: сонечко у формі квітки з розовими пелюстками! Над темрявою. А в цій темряві – усі ті, хто прийшов на зустріч із Матір’ю Божою, серед яких і я. «Отже,тут, у гущі – багато гріха», - майнуло в голові. І я впала на коліна та зігнулася дугою. Було і радісно, і страшно, і соромно. Через упертість у гріхах, через невміння прощати,  хотілося затеребитись у землю. Розуміла: Матір Божа - ось тут і вона споглядає за кожним і діла кожного перед її взором – як на долоні. І кожен прийшов, щоб оновитись та утішитись. Щоб чистим серцем славити Ісуса і радіти з ним перемозі над темрявою.

Десь через півгодини Мір‘яна Драгічевич -Солдо разом із дужими чоловіками, які підтримували її, поверталася в селище. Люди тиснулися ближче до неї - такої прекрасної і втомленої, але щасливої, хапали за руки, одіж, просили благословення, похапцем розказували про свої біди. Багатьох цікавило тільки одне: що сказала Пречиста у Посланні цього разу? Візіонерка у відповідь заспокоювала: обов’язково дізнаєтесь.

Я відстала від групи: хотілось побачити все – коли ще? А група поспішила на Літургію, яку щодня служили наші священики за мир в Україні, за наміри людські та подяку Пречистій, що позвала до себе.

Надвечір текст розмови вже знали візіонери і залюбки поділилися з нами.

Ось що сказала тоді Госпа у Посланні: «Дорогі діти, так, як і в інших місцях, де я до вас приходила, так і тут вас закликаю до молитви. Моліться за тих, які не знають мого Сина, за тих, які не пізнали Божої любові, проти гріха, за посвячених – за тих, яких мій Син покликав, щоб мали любов і духа сили для вас, для Церкви. Моліться до мого Сина, а любов, яку досвідчите від Його близькості, дасть вам силу бути готовими на діла любові, котрі чинитимете в Його Ім’я. Діти мої, будьте готові. Цей час є переломним. Тому знову закликаю вас до віри і надії. Вказую вам дорогу, якою маєте йти, а це Слова Євангелія. Апостоли моєї любові, світ дуже потребує ваших рук, піднесених до Неба, до мого Сина, до Небесного Отця. Потрібно багато смирення й чистоти серця. Майте довіру в мого Сина і знайте, що завжди можете бути кращими. Моє материнське серце хоче, щоб ви, Апостоли моєї любові, були малими світлами світу, світячи там, де хоче запанувати темрява; щоб своєю молитвою і любов’ю вказували правильний шлях, щоб рятували душі. Я з вами. Дякую вам».

Ось так: ставати кращим! Отже, оновлюватись, що вимагає великої праці над собою. І віри в себе та в Ісуса і Його Всеблаженну Матір.

Там, за святими горами Меджугор"я - живий рай

У роздумах і молитвах після Святої Меси, Поклоніння Хресту та освячення речей ми вмощувалися у свій старенький автобус. «Алілуя» та «Хвала Христу» співали з усіма. Покидати земний живий рай –Меджугор»є не хотілося. Тут вода - грушево-медова, наче хтось підсолоджує. Аромат у повітрі, що букет з конвалій, лілій, жасмину та ніжної і водночас терпкої троянди, а квіти – неземного кольору і краси, які щоранку наповнюються новою енергією і свіжістю. І дивовижні дзвінкоголосі птахи, спів яких, як по нотах, розливається над садибами, будівлями та полями. 

У магазинах звучать Божественні піснеспіви, молодь надвечір відпочиває у кав’ярнях, що об лаштовані на тротуарах і п’є - ні, не пиво, а соки і води!Тільки літні дозволять собі стакан вина після натрудженого дня . І жодного п’яного я не бачила за всі дні. 

Магазини відкриті допізна. Весь товар- перед носом. І знаєте: тут ніхто не дозволив собі вкрасти вервечку чи прикрасу. Ба, навіть більше, недешеві машини, скутера, мотоцикли, дитячі велосипеди та ін. припарковані без будь-яких протиугінних пристосувань і навіть залишені з ключами всередині і їх ніхто не краде!!! 

По 10-20 тисяч людей водночас приходить на Божественну Літургію, Адорацію Пресвятих Дарів з маленькими дітками, хворими батьками різного віку, кольору шкіри, мови і там нема жодного міліціянта!!!

Бачила одну аптеку, один банк і маленькі дизайнерські паркани!

А люди – щирі і привітні. Працюють віддано і чесно на кам’янистій землі, де вирощують усе необхідне. Росте дуб, горіх, акація і трохи черешні. Таких щедрих дарів рослинного світу, як в Україні, там немає й близько. Однак там є цінніше – справжня віра в Бога і щира молитва.

Я запитувала в людей: як таке можливо? Вони відповідали, що Господь створив людину і бажав їй саме такого життя: в любові, повазі, молитві. Але вона вибрала собі інше. Тому Матінка Божа – Цариця Миру приходить із Посланнями, в яких закликає до Миру в серці, в родині, в країні, до щирої Сповіді і строго Посту по середам і п’ятницям з хлібом і водою. Інакше добре життя не збудувати і зло не перемогти.

Питала про злодіїв, бандитів. Відповідь була така:»Мати Божа сказала:якщо такі хотітимуть прийти на цю землю, Вона попередить!».

Тому сюди приходять мільйони з різних країн світу. Хтось – автівками, автобусами, а хтось - пішки. Багато хворих і таких, що опинились на обочині суспільства через розбиті шлюби, пияцтво, наркотики. Нині вони об’єднуються в групи і моляться в намірах. Уже третій рік безперервно читають Вервицю за мир в Україні. Долучаються до гуманітарної Асоціації «Руки Марії» і дбають про бідних. Організовують молитовні міжнародні зустрічі, на яких розповідають свої тяжкі історії та дякують тим, хто зумів дати їм живу віру. Та найбільше дякують Богородиці ті, хто через щиру віру і молитву зцілювались від онкології, паралічу, сліпоти, алкогольної та наркотичної залежності.

«Якби ви знали, як я кохаю вас, ви б плакали від радості», - сказала Пречиста людям. - Ось даю вам зброю проти велетня Голіафа, це ваш камінь: щира молитва серцем, сповідь, причастя, піст кожної середи і п’ятниці на хлібі і воді, Святе Письмо - це те, що врятує світ». 

На зворотній дорозі справді наверталися сльози: ми поверталися в життя , де інші цінності мають вагу. Дехто відпочивав, дехто підтримував подячну молитву. А духовні отці продовжували щиро служити нам, земним і грішним, далі, незважаючи на велику втому: толкували Послання, відповідали на різні запитання, благословляли. Заїхавши в Угорщину, зупинились і просто неба відправили Службу Божу, причастили паломників і закликали зберегти в серцях пережиті почуття в Меджугор’ї та самі серця – чистими!

На кордоні ми потрапили у велику чергу. За розмовою хтось згадав про жорсткі європейські правила застосування штрафів «за шайби» для авто перевізників, адже були випадки з трагічними наслідками. Монах сказав, що це гріх проти людини. На моє здивування на нього налетіли окремі віряни з числа підприємців, мовляв, такі європейські цінності. В моїй уяві - човен святого Петра, з якого Він повчав людей. Отже, ми були в одному автобусі та далеко від човна, в  якому стояв монах Юстин Мидзка…

Записали Соломія Залеська, Наталі Сатмарі та Марина Бухлак

 

31 жовтня 2017р. -->