"Мамо, я не хочу повертатися, тому що мене тут поважають!"

"Мамо,  я не хочу повертатися, тому що мене тут поважають!"
Антоніна Стряпко – кандидат політологічних наук, викладач німецької мови, та чудова мама двох дітей.

 

Соломії в березні виповниться 8 років, вона навчається у другому класі і всі містяни чудово її знають, саме вона, маленька дівчинка, 4 роки тому на сцені Театральної площі дуже зворушливо заспівала гімн України. Відео цього виконання облетіло купу всеукраїнських ЗМІ. Сьогодні разом з батьками та молодшим братиком Святославом, якому 2,5 роки, вона вивчає німецьку та подорожує. Нещодавно 7 тижнів Антоніна з дітьми прожила у Німеччині. І мама і малеча мали можливість на собі відчути, якою є справжня європейська освіта. "Мамо,  я не хочу повертатися, тому що мене тут поважають" – цю фразу від дівчинки Антоніна почула першого дня в новій школі.  "Про Захід" вирішив детальніше поговорити про особливості німецьких садочків та шкіл, аби знати, який досвід європейців слід перейняти українцям.

– Розкажи трохи про мету своєї поїздки до Німеччини, адже їдеш ти туди не вперше.

Я була в місті Єна в університеті імені Фрідріха Шіллера в межах співпраці між Києво-Могилянською Академією та німецьким вишем. Є чудова спільна магістерська програма "Європейські та німецькі студії", яка дає можливість студентам-міжнародникам та політологам здобути подвійний диплом і півроку навчатися в Єні. Я була як пост-док (викладач), розробляла навчальний курс для студентів Могилянки.

– Цікаво було б довідатися трохи про місто, його інфраструктуру та жителів.

Авжеж! Коли лише приїжджаєш в Єну, то потрапляєш на залізничний вокзал, який називається Paradies (Рай). Місто повністю відповідає цій назві. Це справжнє студентське місто – живе, пульсуюче. З трохи більше 100 тисяч населення  чверть складають студенти. Університет – один із найстаріших в Європі, заснований ще 1558 року. А уявіть мій захват, коли потрапляєш в місто, яке пов'язано з іменами Гегеля та Фіхте, Гьоте та Шіллера. До того ж, Єна на другому місці по всій Німеччині за кількістю зареєстрованих патентів (попереду лише місто Ерланген), і в трійці найбезпечніших (після Фурта та Ерлангена).Це місто ідеально створене для молодих сімей – інфраструктура продумана до найменших деталей. З візочком можна дістатися будь-куди громадським транспортом, дитячих майданчиків така кількість та різноманітність, що інколи залізаєш на гірку, котишся вниз і забуваєш, що тобі вже 30...

– Вперше ти поїхала за цією програмою  до Німеччини на початку своєї декретної відпустки, вдруге – майже наприкінці. Чи не боялася їхати сама з двома дітьми?

Абсолютно не боялася. Більше того, вважаю, що, може, моя дочка взяла від цієї поїздки навіть більше за мене. Багато моїх подруг дивувалися, деякі навіть називали мене мамою-термінатором, що потягла дітей так далеко. Проте, хіба можна собі уявити маму, яка поїхала на 2 місяці насолоджуватися життям та цивілізацією, а дітей залишила? Моя дочка вивчила мову, полюбила її і тепер навіть вдома просить спілкуватися німецькою – ці 5 тижнів, що вона провчилася в школі в Німеччині, переконана, дали їй більше, ніж школа здатна дати за всі 10 років. Принаймні , в плані мовної компетенції. До того ж, чого боятися, якщо я їхала в країну, мову якої прекрасно знаю, а язик, як відомо...Ну і основне – це підтримка з боку друзів з єнського університету, які підтримували у важкі моменти.

Знаю, що контакт із німецьким садочком в тебе почався із знайомства з його керівником. Саме ця зустріч тебе неабияк вразила, розкажи більше про цю людину.

Контакт з німецьким садочком почався з того, що я пішла в Червоний хрест, маючи останню надію знайти місце для малюка. Йшла, скоріше навмання. Справа в тому, що завдяки привабливості міста – рівень народжуваності надзвичайно високий. Тому місця в державних садочках ми не знайшли – вони всі переповнені. Червоний хрест дуже радо допоміг і знайшов нам місце в DualingoKita, що знаходився в 4 хвилинах від місця нашого гуртожитку. Керівник – пан Вітте, справді мене вразив при зустрічі, адже це виявився молодий хлопець мого віку, надзвичайно привітний, який пояснив мені все, що стосується садочка, про принципи, яких дотримуються щодо здоров'я малюків, їх виховання. Провів мені екскурсію. Він знає кожну дитину на ім'я, він втішає та носить їх на руках. Це зовсім інший тип керівника. Сама наявність чоловіків, а пан Вітте не єдиний чоловік в садку – це вже захоплення! А ще, він мене розпитав про мого малюка, що він любить їсти, як його заспокоювати, чим він любить гратися – це полегшило роботу вихователям з новою дитиною, а мене заспокоїло, адже я не переймалася, що дитина потрапить в невідоме середовище.

Пан Вітте з малюками, фотографія з офіційного сайту садочку

– Цікавим є той факт, що у садочках Німеччини істотна частка вихователів – чоловіків. Довгі роки для України це було фантастикою. Які вони, вусаті вихователі,  у роботі?

– Не вусаті, а бородаті (сміється. – авт.) Це досі є фантастикою у нас. Чоловіки вихователі були не тільки в нашому садочку, але й в тих, в які ми заглядали, поки шукали місце. Я хочу наголосити, що чоловік в дитячому садку – це, в першу чергу, фахівець, людина зі спеціальною освітою (так само як і жінка) – тому і відношення до нього має бути саме, як до спеціаліста. Гендерні стереотипи були колись і в Німеччині, проте поступово вони відпадають як рудименти. Чоловік-вихователь не втрачає своєї маскулінності (набір характерних рис, ознак, способів поведінки та ролей, що широко визнаються притаманними чоловічому гендеру у межах певного суспільства , прим. ред), як думають ті, хто керується стереотипами. Вони як справжні тати, або старші брати, які піклуються про дітей – враховуючи, що дітки йдуть в садок з 13 місяців (1 рочок), то вихователям доводиться не тільки розважати-розвивати малюків, але й годувати та міняти підгузки. І це не проблема! Більше того, вони мені здалися навіть більш ліберальними за виховательок.

Чим тебе вразив садочок?

Всім! Насамперед,  відношенням до дітей. Їх одразу вчать самостійності, але при цьому ніхто не лінується допомогти дитині. Діти гуляють щодня, незалежно від того, яка погода на вулиці,  хмарно чи сніг – не важливо. Завдяки цьому, за весь час моя дитина жодного разу не захворіла. Більше того, гуляють діти не тільки на території садочку, але й роблять вилазки в місто. Хіба не дивовижно, що 2-річні малюки були на екскурсії в...планетарії? Також, як на мене, чудово, що діти різного віку гуляють та граються разом. Є певні речі, які вони роблять окремо, але вони не закриті по кімнатах, а спілкуються один з одним, а це розвиває емпатію, щонайменше.

Меню – взагалі окрема тема. Я повинна була на місяць наперед обрати страви, які буде їсти моя дитина. Вода, сік та молоко були впродовж дня завжди у вільному доступі для дитини, пий – досхочу. Гігієна – це власна зубна щітка, дезінфекція рук...в цьому садочку була навіть сауна, яку дітки відвідували 1 раз на тиждень. Чи варто зазначати, що окремо за все вищеперераховане ніхто плати не брав? Ну, і авжеж питання спілкування – з керівництвом, з вихователями, з батьками. Повна проінформованість про те, що відбувається в садку – чи хтось захворів, і на що захворів. Це було прописано в контракті, що я, як мама, зобов'язана повідомляти, якщо дитина хвора. А на дверях завжди можна було прочитати інформацію про те, які хвороби "гуляють" садком.

– Чи не було у Святослава мовних перепон, як їх вирішували?

Мій малюк ще не говорить, тому не було проблем з тим, що вихователі не можуть його зрозуміти. Він, авжеж, не розрізняв те, що йому кажуть вербально, але все супроводжувалося жестами та мімікою і жодних проблем у спілкуванні не виникало. Його взагалі дуже полюбили. Дуже приємно було чути, коли щодня вихователі розповідали дуже детально, як пройшов його день, як він спочатку лише спостерігав за тим, що діється навколо, а потім по-трохи почав йти на контакт. Перший міні-футбольний матч з одним з інших вихованців призвів виховательок в захват.

З твоєї історії очевидно, що насправді, аби наші садочки були кращими, великих коштів не потрібно. Що потрібно?

Питання, справді, не у великих коштах, а у ефективності і раціональності їх використання. В підході до відбору фахівців, які працюють з дітьми та відповідальності за порушення та недотримання норм. А головне, в адекватності батьків, які мають не просто "здавати" дітей в садок, а активно витворювати цей дитячий простір.

Про школу. Соломія навчається  у другому класі, як вона адаптувалася до нової школи?

Чудово адаптувалася. Певно, завдяки тому, що вільно володіє німецькою мовою  і власній говорючості. Але дружелюбність, з якою нас прийняли в державній школі імені Гайнріха Гайне – це ще один мій захват. Її одразу включили в процес навчання, не роблячи окремого наголосу, що вона "чужа". Вона за 5 тижнів отримала купу вражень – і театр в сусідньому місті, і відвідини пекарні, і навіть ночівля в школі. Вона навіть мала роль в мюзіклі, який діти ставили на Різдво. Методика викладання зовсім інша. Завдання , наприклад, з математики, дуже прив'язані до  реального життя – що можна купити на кишенькові гроші, і яку здачу  тобі мають дати. Жодних "робітників, які ріжуть дроти" чи "зібране комбайнами жито".  Діти так само дуже багато часу проводять на свіжому повітрі (вони зобов'язані гуляти на перервах, а не сидіти в приміщенні), а після уроків є велика різноманітність справ, якими дитина може зайнятися.

– Що треба робити нам, українцям, аби ми вільно могли вважати себе європейцями, не опускаючи при цьому очі.

Треба почувати себе ЛЮДИНОЮ, а не європейцем. Бо ми звикли лише пишатися – от нічого не робити, але пишатися. Все починається із само- та взаємоповаги . Має бути чітко окреслено правила та відповідальність. Новий  суспільний договір, якщо хочете. Багато говорять про толерантність, але треба зрозуміти, що толерувати можна людську інакшість, але корупцію толерувати не можна. Не можна толерувати хамство та безкарність.

Що дала особисто тобі ця поїздка?

Крім безперечного професійного розвитку та вражень – мрію повернутися в цю Paradies.

Розмовляла Вікторія Жуйко, Про Захід

 

21 лютого 2018р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів