Ужгородські студенти-історики поринули в середньовічну атмосферу фестивалю у словацькій Бойні

Ужгородські студенти-історики поринули в середньовічну атмосферу фестивалю у словацькій Бойні
Дійство відбувається вже вп’яте і приурочене до свята Кирила і Мефодія, які тут вельми популярні.

 

Ось уже третій тиждень першокурсники спеціальностей «Середня освіта (історія)» та «Історія та археологія» під керівництвом доцента Ігоря Прохненка проходять археологічну практику в селі Бойні сусідньої Словаччини.

За два попередні тижні студенти встигли побувати у декількох містах Словаччини, Угорщини та Австрії, а тепер вирішили проникнутися середньовічною атмосферою в уже рідному селі на фестивалі Cyrilometodske slavnosti v Bojnej.

Дійство відбувається вже вп’яте і приурочене до свята Кирила і Мефодія, які тут вельми популярні. Саме ці проповідники християнства принесли на слов’янські землі письмо. Подібні фести проходять протягом тижня майже по всій Словаччині. «Славності» в Бойні – на території одного з найбільших городищ колишньої Великої Моравії – Вали, де і долучилися до розкопок Інституту археології Словацької академії наук наші студенти. Варто відзначити, що всі успішно проявили свої професійні якості як археологи. Наприклад, студентка Ольга Бурдюх перевершила всі рекорди пошуку шматків кераміки.

Щороку фестиваль відвідує близько 3 тисяч осіб – як місцевих, так і з сусідніх країв, нащадків Великої Моравії, особливо з Чехії. Спілкуватися з іноземцями допомагали наші студенти Габріела Реслер та Діана Шеньо, які чудово володіють англійською. На фестивалі були представлені різні локації, де кожен на власній шкурі міг відчути атмосферу повсякденного життя люду Великої Моравії. Повсюди були напнуті великі білосніжні намети, де на одну добу оселилися давні воїни зі своїми родинами та навіть всім господарством. Біля одного намету можна було попестити маленьких ягняток і козеняток, що й зробила Марія Мадяр.

Багато учасників фестивалю дотримувалися дрескоду ІХ сторіччя. Катерина Мучичка теж вразила своєрідним середньовічним костюмом. Чоловіки одягали білу спідню та верхню темну сорочку з натурального лляного домотканого полотна, сукняні «ногавиці». Щоб шкіряні «топанки» не натирали , шнурівку намотували на невеликий шмат полотна – овінки.

Жінки й дівчата одягалися схоже, хіба що довжина обох сорочок сягала п’ят. Прекрасна стать могла похвалитися прикрасами – намисто з різнокольорових скляних бусинок, бронзові браслети, персні та накладки на шкіряному поясі. Якщо фінансовий статус не дозволяв купити коштовності, то можна було й поекспериментувати – намиста з сушених плодів горобини, калини чи інших яскравих ягід теж виглядали привабливо. На поясі носили невелику торбинку та ніж для господарських потреб. Звичайно, одяг залежав і від статусу в суспільстві та роду заняття. Так, багатші та владні чоловіки одягали червону накидку, а жінки мали більше золотих та бронзових прикрас. В цей час вже було дуже поширеним християнство, тому на шиї можна було побачити металеві хрестики, хоча траплялися й поганські знаки.

Колективне фото з керівництвом Інституту археології Словацької академії наук

По-справжньому поринути в атмосферу допомогли воїни – реконструктори з різних куточків Великої Моравії, всього близько 80 чоловік. З обладунків – кольчуга, шолом, зі зброї – меч, бойова сокира чи лук та округлий невеликий щит з умбоном. Майже всі могли похвалитися довгим волоссям, але це привілей тільки знатних воїнів.

Якщо в одному місці зібралося так багато запальних воїнів, то і поєдинку не уникнути. Протягом вечора можна було спостерігати як за двобоями, так і за масовим боєм одного війська проти іншого. Наш Дмитро Магаляс теж узяв участь у такому заході.

На фестивалі

Бойовому мистецтву навчали навіть дітей. За кілька хвилин суворого навчання юні воїни настільки освоїли зброю, що змогли побити вже досвідчених вояків. Останнім довелося з ганьбою тікати в ліс.

Багато локацій було створено спеціально для дітей, де можна було, розважаючись, пізнавати історію своїх предків. Так, діти могли постріляти з лука, приміряти дитячу кольчугу, погратися з мечами тощо. Юні дослідники могли також написати своє ім’я, використовуючи літери алфавіту, складеного тими самими Кирилом та Мефодієм 1200 років тому. Цікаво, що навіть на такому суто розважальному заході знайшлося місце і для екологічної хвилинки. Так, діяв цілий куточок лісної педагогіки. Лісник пан Мілош Душан розповідав, як росте ліс, як його правильно використовувати, не шкодячи, тощо.

Розважав гостей клуб історичних реконструкторів з Нітри «Doboveho spolku Satyros». Артистичні хлопці показали жартівливу історію про те, як міг би виглядати детектив у ІХ ст. Тут було все: і загадкове вбивство, і жіночі чвари, і Перун і комісар Смерк, і щира дружба, і підла зрада. Шквал оплесків продемонстрував, що прем’єра гостросюжетної комедії пройшла успішно. Як зізнався один з учасників колективу Якуб Ігаз, підготовка такого дійства може тривати близько півроку. У колектив можуть вступити ще й зовсім юні учасники – від 12 років. Тільки спочатку їм доручають лише готувати невеликі сценки, поступово готуючи до лицарської справи. І тільки з повноліттям, зі змужнінням можна брати участь у реконструкціях.

Дуже вразив виступ соколярів «Sokoliari Kral`a Sv?topluka». Сокільництво, як вид мисливства, давно вже занепав через появу більш ефективної вогнепальної зброї, зберігається тільки через старання аматорів. Гості свята могли почути історію сокільництва у Європі та побачити навички пернатих. Свої таланти демонстрували треновані сокіл, крук і навіть сова Олаф (названа на честь того самого Олафа з мультфільму «Крижане серце»). Найбільше старався, певно, крук, який мав діставати здобич з кінця триметрової мотузки. Соколяри відкрили деякі секрети тренування птахів. Декілька охочих змогли самостійно нагодувати птахів і потримати їх на власній руці, звичайно, зі шкіряною рукавицею.

Грамота від влади Бойні

Новинкою цьогорічного фестивалю стало відкриття новозбудованої брами, реконструйованої за археологічними розкопками. Приємно, що до цього процесу долучилися й наші студенти та викладачі, які допомагали не тільки шукати цінні археологічні знахідки, а й довести до ладу браму. Відкривали споруду як владні представники, так і археологи. Зокрема, вже знайомі словацькі колеги з Інституту археології Словацької академії наук – директор Матей Рутткаї та його заступник Карл Пієта. Під час урочистого відкриття влада Бойні в особі Йозефа Станковського відзначила досягнення колективу археологів Ужгородського університету і нагородила найактивніших учасників Листом подяки. За давнім звичаєм браму освятили. Пастор прочитав молитву «Отче наш» за текстом, записаним ще Кирилом і Мефодієм. Після освячення брами всі охочі змогли побувати всередині та зробити кілька світлин зі сторожової вежі.

Унікальність городища слов’ян у Бойні полягає в тому, що тут, імовірно, вже жили перші християни. Про це свідчать знайдені золоті диски з християнськими символами та дзвін, який міг бути в церкві місцевих жителів. Ініціатори фестивалю навіть реконструювали ймовірне розміщення дзвону.

За доброю християнською традицією була проведена і святкова меса просто таки серед лісу. Аромат букового лісу, пахощі трав і ладану, високі голоси церковного хору з ліричним акомпанементом Musicansa Slovaka. Музиканти виконували свої твори на інструментах, зроблених за доброю традицією Великої Моравії. Музичний керівник гурту Роберт Жілік розповів, що майже всі інструменти зробив власноруч, а от мелодії та тексти допомагали збирати професійні фольклористи. У своїй творчості музиканти використовують інструменти, характерні для західної Словаччини – цітару та різновиди піщанок.

На фестивалі

Попри насичену програму на сцені, повсюди розміщувалися й окремі намети, де можна було, наприклад, поспостерігати, як робилася давня кольчуга. Ремісник Петер Коцур займається реконструкцією давнього бойового одягу понад 20 років. Окрім основної роботи, він щоденно виділяє 3 години, щоб присвятити себе улюбленому заняттю. Стверджує, що для виготовлення однієї кольчуги, що важить 5 кг, треба щонайменше рік клопіткої праці. Важко собі навіть уявити, як робили такі кольчуги на ціле військо.

Також були традиційні намети з їжею та напоями. Більшість гостей свята могла посмакувати звичним стравами – гуляшем по-словацьки, булочками та тістечками, то справжні гурмани їли свіжоспечене на відкритому вогні м’ясо та пили джерельну воду з давніх дзбаників. Таку їжу готувати реконструктори з клубу Svjatogor.

І що найбільше вразило на фестивалі – бажання досліджувати свої корені, пізнавати минуле свого народу. Отак у грі, у забавах кожен гість міг поринути у атмосферу минувшини, на власній шкурі відчути вир життя предків ІХ століття. Всі, від малого до великого, брали участь у реконструкціях, читали інформаційні таблиці чи просто спостерігали за тим, що відбувається навколо. Пізнаючи і досліджуючи історію своїх пращурів, поступово починаєш розуміти і свою роль у сучасному світі.

Для істориків фестиваль був не тільки нагодою відпочити від лопат, але й шансом побачити на власні очі те, що ось уже третій тиждень намагаєшся відтворити у власній уяві. Це нагода познайомитися з істориками і просто цікавими людьми з території колишньої Великої Моравії та стати на крок ближче до пізнання шляху історичного розвитку людства.

Але на цьому вихідні у Бойні не завершуються, тож далі буде ?.

Галина Гичка, студентка першого курсу факультету історії та міжнародних відносин УжНУ

 

19 липня 2018р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*