Професор УжНУ Ярослав Лазур розповів, які навики і знання повинен давати викладач студентам

-  Пане Ярослав! Ви – син професора-фізика – обрали справою свого життя юриспруденцію. Якою була ваша мотивація? Батько не образився, що не стали продовжувачем родинної династії?

У шкільні роки мені справді найбільше подобався саме блок фізико-математичних дисциплін, у старших класах я навіть успішно виступав на олімпіадах з математики. Очевидно, це було дитяче прагнення наслідувати батька-фізика, та й мама-лікар теж любила точні науки. Але у старших класах я прийняв рішення вступати на юридичний факультет. Велику роль у цьому зіграли вчителі. Любов до юриспруденції, як сфери людських взаємин, прищепив мені наш талановитий шкільний вчитель правознавства Ужгородської класичної гімназії Федір Брецко. Додатково я відвідував заняття в Іллі Євича, який є справжньою легендою юриспруденції. Результатом усього цього став успішний вступ на юридичний факультет УжНУ у 1997 році. По закінченні юрфаку стажувався і працював у апараті Верховної Ради України, навчався в аспірантурі, захистив кандидатську і докторську дисертації, став деканом. Батько – доктор фізико-математичних наук професор Володимир Лазур, справді бачив у мені фізика і ми навіть додатково займалися з ним цим предметом. Але я вдячний, що він прийняв мій вибір, допомагав мені в усьому, і сьогодні радіє кожному моєму успішному крокові.

Уже тоді я сприймав юриспруденцію як науку соціальної філософії з проблематикою рівності, справедливості, бо ще античні філософи вважали юриспруденцію близькою до математики, наукою про рівність, яка забезпечується нормами поведінки, що формують справедливу організацію суспільства. Одна з найбільш популярних течій у юриспруденції – математичне моделювання правових відносин. Беручи участь у міжнародних наукових конференціях доволі часто стикаюся з такими питаннями, як смарт-контракти, ІТ-право, штучний інтелект у юриспруденції. Йде мова навіть про автоматизацію судочинства. Особливо це стає потрібним у часи, коли економіка глобалізується і створюються транснаціональні компанії зі своїм локальним впливом. 

Сьогодні право відмежовується від держави. Якщо в радянські часи вивчали право як інструмент держави, то тепер це два автономні суспільні явища. Право забезпечує функціонування набагато більше суб’єктів, ніж просто державу, як організацію суспільства. Коли ми говоримо про такі терміни, як територія, апарат держави – то право уже давно вийшло за ці межі. Тепер постає проблема, щоб держава не обмежувала право, яке ґрунтується на суб’єктивних природніх правах, де держава несе сервісну роль. У першу чергу держава повинна не втручатися та захищати ці права.

-  Чому ви не пішли у практичну юриспруденцію, а віддали перевагу науці?

З самого початку я орієнтувався на практичну юриспруденцію і готувався присвятити себе саме цій сфері. Однак, як це часто буває, у долю втрутився випадок. Ще будучи студентом отримав стипендію на стажування у Верховній Раді, став помічником голови Комітету правової політики та прав людини Верховної Ради і орієнтувався на практичну роботу в апараті ВРУ, а після стажування залишився там працювати. Робота у Верховній Раді пов’язана, передусім, із законопроектною справою,  яка тісно переплітається з науковою роботою і гріх було не скористатися цією нагодою. Тому, паралельно з практичною роботою над законопроектам, я зайнявся й наукою. Для цього були всі можливості як у нас на факультеті, так і в Інституті законодавства Верховної Ради, де згодом захистив кандидатську дисертацію, а згодом і докторську.

Після створення сім’ї та повернення в Ужгород я ще довго  займався тільки практикою. Орієнтувався на адміністративне судочинство, господарсько-правових відносинах. Тож до 2010-2011 року більше відчував себе практиком, хоч вже мав 0,25 окладу на факультеті за сумісництвом. Тоді трапилась трагедія - помер наш легендарний професор Василь Керецман, який вчив мене адміністративного права. Після цього я перейняв його дисципліни і повністю зайнявся освітньою роботою на факультеті.

-  Працюючи в апараті  Верховної Ради не спокусилися іти у велику політику, брати участь у парламентських перегонах?

Багато з того, що я там бачив, якраз відбивало у мене бажання займатися політикою. До того ж я ухвалив для себе рішення займатися чимось одним, не розпорошуватися на різні вектори. Думаю, якби займався ще й політикою, то не міг би якісно працювати в юриспруденції. Я з повагою ставлюся до політичної діяльності, це важлива сфера життя суспільства, але у мене не було достатньо мотивації розвиватися у цьому напрямку. Щоб бути хорошим політиком, цим треба займатися системно і на професійному рівні, не бути зайнятим іншою діяльністю. А коли ти відчуваєш, що за тобою стоїть потужний колектив студентів, викладачів, взяти додатково на себе ще й таку політичну відповідальність – це мало б бути дуже виважене рішення.

-  А  сьогодні такої думки у вас не виникає? Адже не секрет, що якісний склад парламенту як попереднього, так і нинішнього скликання, важко назвати суспільною елітою…

Не люблю критикувати владу та розмови про те, яке вона у нас погана. Адже всі ми повинні розуміти, що влада – це ми, наше відображення. Ми маємо таку політичну еліту, яка на даний момент відображає наше суспільство. І, чесно кажучи, я б не узагальнював усіх політиків. Це такі ж люди, як і ми. Така у них професія, вони роблять помилки, еволюціонують. А те, що суспільний рівень політичної культури громадян зростає – це дуже важливо. Цілком можливо, що Україна проходить цей еволюційний процес будучи у певних історичних умовах, про які можна багато говорити. Зараз ми у цьому сенсі знаходимося на «підлітковому рівні», коли загального соціального політичного погляду в нас ще немає. Саме тому освіта у вищій школі відіграє дуже важливу роль, можна навіть сказати - ключову. Я вважаю, що викладач повинен давати студентам такі навики та знання, які б формували з них справжніх громадян із справжніми суспільними цінностями, почуттям відповідальності перед країною. Якщо нам вдасться це зробити - наші студенти будуть формувати й належну владу. Переконаний, що викладач за кафедрою робить не менший вклад у політичну сферу суспільства, ніж політик за трибуною. Університет є державною установою, тому політикою у прямому сенсі в аудиторії ми не повинні займатися. Але ми формуємо політичну думку молодого покоління, тому питання політичної діяльності для мене зараз не на першому місці. Хоча,  «ніколи не говори ніколи» - може наступити і такий момент, коли я буду мати іншу думку…

- Розкажіть детальніше про вашу правничу спеціалізацію.

Так сталося, що з перших днів роботи моя діяльність була пов’язана з проблематикою прав людини. Спочатку у розрізі прав національних меншин, міграційної політики – це ближче до конституційного права. Потім практичний досвід підвів мене до адміністративного права, до правових відносин, які виникають у сфері забезпечення прав і свобод людини органами публічної влади, до яких ми відносимо виконавчу гілку влади, а також місцеве самоврядування та інші суспільні інституції. Напевно, цей науково-освітній напрямок пов’язаний із правовідносинами між юридичною приватною особою та публічною владою у всіх її формах та механізмах.

На даний момент я стараюся приділяти більше уваги міжнародному праву, особливо у  частині взаємодії правопорядку в Україні з правопорядком національних правових систем зарубіжних країн. Я бачу в цьому велику перспективу - і наукову і освітню, оскільки Україна стрімко інтегрується. Важливим є вектор зовнішньополітичний та інтеграція у глобальне право. Слід більш прискіпливо дивитися й у бік розвинутої Азії, яка має великі економічні перспективи.

- Що саме, на ваш погляд, мотивує сьогодні молодих людей іти в юриспруденцію: статки та вага у суспільстві суддів, прокурорів, адвокатів, їхній вплив у суспільній ієрархії?

Молодь дивиться на юридичну професію саме з позиції престижності. Але не престижності у формі грошей, служби чи влади, а з точку зору престижності, як елемента поваги людей, суспільства до цієї професії. Звісно, однієї ідеї замало, адже в кожного є сім’я та бажання отримати матеріальну свободу. Тож хотілось би, щоб юридична професія була більш матеріально оплачувана саме в легальній складовій, аби держава піклувалася про правників у всіх проявах цієї діяльності. Адже у нас часто зосереджують увагу на статках лише суддів та прокурорів про доходи котрих ходять легенди. А я вважаю, що всюди повинен бути збережений елемент соціальної справедливості. Пересічний юрист на державній посаді у адміністрації робить не менш важливу роботу для суспільства, ніж суддя, чи правоохоронець, адже він забезпечує ефективне правове консультування і діяльність того чи іншого органу влади на місцевому рівні. Тому заробітна плата юристів, як і людей інших професій, які служать суспільству, не повинна мати настільки великі перепади і бути високою тільки для обраної категорії юристів. Але у нас, на жаль, поки є так. 

- Яким сьогодні є контингент студентів юрфаку? Чиї діти йдуть до вас вчитися? Хто передає їм свої знання?

В останні роки ми дещо змінили підходи, хоча вимоги на конкурсній основі на юрфаці вищі, ніж на інших спеціальностях. Але доступ до навчання на факультеті є однаково можливим для будь-якої категорії студентів. Наші студенти різні: як за місцем народження, так за соціальним статусом. І це великий позитив. Передусім, навчатися має талановитий і здібний студент. Чим менше це обтяжується якимись соціальними факторами – тим краще. Звичайно, що як і в інших професіях, сімейний вплив є – трапляються династії юристів. Але я не бачу у цьому якоїсь закономірності, тенденції чи проблеми. Навпаки - це добре, що в такий спосіб передаються вміння та навички від батьків до дитини.

Говорити, що юридичний факультет – це якась особлива псевдоелітна каста студентів чи викладачів – точно не можна. Юридичний факультет – це такі ж викладачі і студенти, як і решта в нашому університеті, які зіштовхуються з такими ж проблемами. Звичайно, що є підвищена соціальна відповідальність у цієї професії, яка зумовила певні обтяження для підготовки юристів. Ми бачимо наскільки динамічно проходить реформа юридичної освіти, вводяться ЗНО на різних етапах навчального процесу: вступу, випуску та під час навчання. Як і в будь-якому процесі реформування, трапляються помилки. Щось вдається, щось ні, але в цілому ця тенденція позитивна. Сама наявність диплома юриста ще не означає, що ти юрист. Для цього людина повинна оволодіти певними знаннями, вміннями, навиками. Для цього потрібна співпраця і розуміння між викладачами і студентством. Наш колектив, передусім, дуже багатогранний. У нас є і досвідченні викладачі, які діляться з молодшими колегами знаннями, котрі в підручниках не відшукаєш. І, я радий, що є у нас багато амбіційної молоді, яка поєднує і практику, і викладання, і наукову роботу, тягнеться до зарубіжного досвіду, креативних, новітніх освітніх методів. Це дає нам віру в майбутнє.

Є проблеми з матеріальним забезпеченням викладача, не тільки у плані заробітної плати, а й у плані можливостей для професійної діяльності. Не завжди знаходиться можливість, щоб людина могла сконцентруватися на освітній і науковій роботі та поєднувати це з практикою. Тому ми теж зіштовхуємося з такими труднощами, що викладач повинен ще десь підробляти, шукати альтернативні джерела заробітку. Та я радий, що наших викладачів цінують і в практичній юриспруденції. У цьому є і позитивний ефект, адже юристу, як і лікарю, якщо немає практики, дуже складно донести до студентів необхідні навички. Важливо, що зараз юриспруденція не тільки вчить студента, щоб він отримав практичні навики, але й передає йому універсальні теоретичні тенденції юриспруденції, якими б він міг послуговуватися незалежно від законодавства та змісту правовідносин, та мати відповідну правничу логіку, яку б міг використовувати в конкретній ситуації. Тому дуже важливими є такі предмети як філософія, теорія держави і права та інші. 

-  Ви є учасником низки суспільних і правничих фундацій. Наскільки, на вашу думку,  держава гарантує громадянам дотримання їхніх прав і свобод, як загалом оцінює правову ситуацію в державі?

Посада і особистий інтерес зобов’язують мене брати участь у багатьох інституціях на рівні дорадчих та експертних органів Міністерства юстиції. Це й Експертна рада Міністерства по правових реформах  юридичної освіти й науки, і так само і в нашому регіональному рівні. Звичайно, навіть у найрозвинутішій країні, бути спокійним, що в державі усе добре із забезпечення прав і свобод людини – неможливо. Тим більше, у нашій молодій державі, яка має всього 30 років і пройшла дуже складний шлях. Дуже хочеться, щоб людиноцентристська побудова держави стала тільки не декларативною нормою Конституції, а й була б втілена у кожній складовій функціонування держави. Ми далекі від ідеалу в цьому. На відміну від політиків, які часто маніпулюють такими правовими  категоріями, як захист людини на рівні повсякденної роботи, розуміння важливості цього питання є. Слід дати необхідні інструменти для цього на середню ланку державного рівня публічного адміністрування. Не залежно від того, як називається влада на даному рівні розвитку суспільства, я бачу процес еволюції. На кожному рівні відповідальність за свою роботу, з боку державного службовця, з часом росте. І задоволення прав людини є зараз пріоритетом.

- Як ви оцінюєте сьогоднішнє реноме УжНУ? У якому напрямку йому слід найперше розвиватись?

В УжНУ закладений такий величезний потенціал, що попри усі суспільні проблеми і негаразди, зашкодити йому дуже складно. Університет, як інституція, є поза межами будь-якого політичного етапу розвитку як на рівні регіону, так і держави, оскільки УжНУ – це освіта, інновації, культура, світогляд. Це - величезний позитивний фактор для нашого регіону.

Як би не складалися історичні, суспільні і політичні події – я впевнений, що УжНУ є і буде. Сьогоднішня доба відкриває перед університетом нові потужні перспективи розвитку і я з приємністю можу констатувати, шо нинішня команда під керівництвом ректора В. Смоланки успішно реалізовує їх у практичній площині. Університет – це вагома соціальна інституція з особливими законами розвитку. Як і суспільство в цілому, так і університет, проходить свій еволюційний процес і я оптимістично дивлюся в майбутнє.

-  Ваші діти – ще школярі. Ким ви їх бачите у дорослому житті?

Моїй старшій доньці 11 років. Вона займається верховою їздою, активна в багатьох сферах і хоче стати ветеринаром. Можливо, у неї ще буде багато різних варіантів щодо професійного становлення, але до її сьогоднішнього вибору я ставлюся з повагою. Мені подобається, що у неї є бажання піклуватися про наших менших друзів.

Молодша донька займається танцями у студії «Blitz» і бачить себе професійною танцівницею. Теж буду радий, якщо вона у майбутньому опанує цю творчу професію. Ми з дружиною належимо до числа тих батьків, які поважають свободу вибору дітей. Буду сподіватись, що й коли наспіє час обирати справу життя, ми будемо підтримувати будь-який їхній вибір.

Василь Ільницький,

Інформаційно-видавничий центр УжНУ

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу