Богдан Андріїв про прибирання міста, ремонт доріг, улюблені страви та особисті секрети

Богдан Андріїв про прибирання міста, ремонт доріг, улюблені страви та особисті секрети
Кожне місто має свої здобутки і проблеми. В Ужгорода теж болючих питань чимало… Містян хвилює і забудова, і робота комунальних служб, і стан доріг, і багато іншого.

 

У той же час, після тривалого застою обласний центр Закарпаття нарешті почав відновлюватися. І мова йде не тільки про підсвічування мостів та фасадів, але й про благоустрій, відкриття туристичних маршрутів і налагодження міжнародних зв’язків…

Тож чим живе Ужгород сьогодні, що планується реалізувати найближчим часом, як вирішуватимуться проблемні питання, що найбільше непокоять мешканців міста?

Про це та інше під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» розповів Ужгородський міський голова Богдан АНДРІЇВ.

— Богдане Євстафійовичу, в Ужгороді справді стільки всього, як за останні півтора роки, не робилося давно. Коротко охарактеризуйте основне, що вдалося втілити в життя.

— Торік ми провели капітальний ремонт близько п’яти десятків покрівель, здійснили капітальний ремонт 35 внутрішньоквартальних територій, відремонтували вулиці Баб’яка, Радищева, Жатковича, Болотинську, Закарпатську, Собранецьку, Підгірну, Перемоги (біля обласної лікарні), більше десяти фасадів будинків в історичній частині міста, ввели в експлуатацію кілька котелень на альтернативних видах палива.

Крім того, відремонтували терапевтичне відділення Ужгородської міської клінічної лікарні, третій поверх дитячої клінічної лікарні на вулиці Бращайків, амбулаторію на вулиці Челюскінців.

А ще – ми позитивно розглянули питання про будівництво школи-садочка в нашому місті на Франка-Гленца-Загорській. Це питання ніхто не піднімав більше 20 років.

Також чимало зроблено для освітлення міста – встановлено близько тисячі нових світильників зі світлодіодними економними лампами.

Про дрібніші роботи говорити навіть не буду.

— Ви взяли в роботі дійсно хороший темп. А які плани на цей рік?

— Продовжимо тенденцію, яку розпочали в минулому році.

Щоправда, матимемо трохи менше коштів на розвиток міста.

Справа в тому, що у зв’язку з прийняттям бюджету на 2017 рік близько 200 мільйонів з міської казни потрібно спрямувати на фінансування захищених статей. Це: комунальні платежі закладів освіти, медицини, культури, зарплати непедагогічних працівників у школах. А ще близько 30 мільйонів ми змушені витратити на профтехучилища. Ці гроші можна було б спрямувати на дороги, тротуари, ремонт елекрощитових, покрівлі та інші потреби міста…

— Ужгород – надзвичайно гарне європейське місто, але його естетику псує прибирання. Містяни постійно нарікають на роботу комунальників. Це було як узимку, коли дороги були слизькими і засніженими, так і тепер, коли оголилося на вулицях сміття. Чи можна б запровадити схему, яка є в інших містах України, наприклад, у сусідньому Львові, аби замітали вулиці пенсіонери? Такий досвід себе виправдовує…

— У цій сфері є проблема з робочою силою. Не хочуть люди йти працювати прибиральниками. Чомусь це вважається в нас непрестижною, брудною роботою.

З іншого боку, цієї зими, оскільки було багато опадів, ми використали для підсипання доріг близько 840 метрів кубічних спеціальних сумішей. Зараз усе потрібно прибрати й вивезти. Саме над цим щоденно працюємо. Звісно, місто повинно бути гарним, привабливим.

Коли ще трішки потепліє, залучимо прибиральну техніку: порохотяги, машини зі щітками. Однак спочатку потрібно все прибрати вручну, без застосування спеціальних автомобілів, які можуть пошкодитися від антиожеледних сумішей. Техніку залучатимемо вже для підтримання чистоти.

Що ж до пенсіонерів, то спробувати можна, принаймні через ЗМІ запропонувати їм працювати на платній основі.

— Якщо ми вже почали говорити про комунальників, то скажіть, будь ласка, чи планується оновлення комунального майна, адже багато лавиць у нас мають застарілий вигляд, а чимало смітників – поламані. Та й громада, як не прикро, не завжди береже те, що має…

— Ми зараз прибрали з центру міста лавки, щоб їх капітально відремонтувати. На жаль, рівень свідомості і культури частини наших краян бажає бути кращим. Вандалів вистачає. Приміром, торік щойно посадили нові дерева, як їх поламали… Або квіти… Кілька сотень кущів троянд вкрали. Це ж треба так не любити своє місто!.. Та, на мою думку, моральні якості потрібно виховувати з дитинства: у школах, родинах…

Ну не поставиш, наприклад,  біля кожного курця прибиральника, правда ж? Тобто, потрібно змінювати світ, починаючи з себе… кожному з нас. Адже, як кажуть, чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.

— Історична спадщина, забудова… Ці питання в усіх на вустах. Мешканці міста часто гарячково відстоюють будівлі, у яких є надія на отримання «другого дихання» шляхом приватизації… Але, врешті-решт, вони пустують, бо рішення щодо надання дозволів на їхнє придбання блокуються. Що можете сказати з цього приводу?

— Вважаю, що якщо є інвестор, який має кошти і бажання робити, йому потрібно давати таку можливість. Така практика діє в усьому світі. Маємо приклад Невицького замку, який, на жаль, зараз у плачевному стані. А до прикладу, в Угорщині, Австрії такі споруди можуть перебувати у приватній власності і господар приводить об’єкт до належного вигляду.

При цьому в домовленостях можна прописати такі умови, аби не було перешкод для відвідування споруди туристами (приватно-державне партнерство).

Якщо інвестор готовий взятися і привести об’єкт до ладу, це потрібно тільки вітати. Адже якщо будівля занепадатиме, то яка від цього громаді користь? Не кажу зараз, що все треба продавати, але може бути розумна співпраця з тими, хто може щось зробити задля блага міста.

Приміром, багато розмов точилося довкола приватизації комплексу «Червона ружа». Його за останні 15 років орендувала то одна, то інша компанія. Зараз там усе руйнується. Проте знайшлися охочі вкласти в об’єкт свої кошти. Що це може дати Ужгороду? Передусім – нові робочі місця, податки, привабливий вигляд міста, гордість перед туристами. Тому, гадаю, такі ініціативи треба підтримувати.

— Продовжимо цю ж тему… Відкриття «Совиного гнізда» стало святом для всієї області, не тільки для Ужгорода. Реконструкція яких будівель планується на найближчий час? Чи є якісь інвестиційні проекти?

— Є перелік програм, за якими можна виграти грантові проекти. Скажімо, програми транскордонного співробітництва ЄІСП «Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна», «Польща-Білорусь-Україна». Їхня суть полягає в тому, що створюються подібні проекти і в котрійсь із країн-партнерів, і в Ужгороді (кошторис повинен бути приблизно однаковим), а для реалізації залучаються грантові кошти. Саме за таким принципом відреставроване «Совине гніздо».

Зараз на стадії реалізації туристичний  проект зі словацькими Михайлівцями, на який виділено близько 80 тисяч євро. Маємо багато напрацювань із Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією. Скажімо, так плануємо реалізовувати програму «Безпечне місто», яка передбачає  встановлення камер відео спостереження, а також проекти з реконструкції парку Підзамковий, архіву (і нашого, і в Кошице), фасадів історичних будинків, вирішення проблем ромського населення (будівництва для них житла, створення більш комфортних умов проживання). Загалом, такі проекти є хорошою можливістю, залучаючи кошти ЄС, втілювати в життя цікаві, а головне – потрібні задуми.

— Останнім часом нічний Ужгород став загадковим, романтичним і гарним. Підсвічено міст Масарика, окремі фасади. Але, на жаль, у місті є так звані «темні місця», неосвітлені вулиці, або слабо освітлені сквери. Насамперед – площа Кирила і Мефодія. Чи щось у цьому плані буде робитися?

— Готуємо проект освітлення вулиці Минайської. У минулому році ми мали намір провести реконструкцію площі Кирила і Мефодія, але через пожежу в ТЦ «Україна» усе змінилося. Наскільки мені відомо з неофіційних джерел, знайшовся інвестор, який викупив цей торговий центр, зараз там ведуться роботи з демонтажу. Тому, гадаю,  поки що залучати кошти міста в реконструкцію площі Кирила і Мефодія недоцільно. Нехай спочатку інвестор скаже, що він там хоче зробити, замовить проект і вже тоді ми повернемося до цієї площі, вирішуватимемо, який вона повинна мати вигляд.

 — Дороги – проблема не тільки Ужгорода. Дорожні служби працюють неякісно. Але, наприклад, кілька років тому міська рада Хуста подала позов до суду на підрядну організацію за неякісний ремонт однієї з вулиць, виграла його і дорожники власним коштом ліквідували недоліки. Чи можна запровадити таку практику в нас?

— Так. На ділянках вулиць, де в минулому році проводився капітальний ремонт і де вже бачимо недоліки, складено дефектні акти. Це ж стосується і покрівель. У договорі між підрядником і департаментом міського комунального господарства прописано гарантійний термін експлуатації, тож якщо у добровільному порядку недопрацювання не буде ліквідовано, ми будемо звертатися до суду.

— Ще одним проблемним питанням є маршрутки. Про хамство водіїв говорити не будемо, бо це – на совісті кожної окремої людини, але чи буде якесь осучаснення зовнішнього вигляду і салонів громадського транспорту?

— Це – болюче питання, і не тільки для Ужгорода. В Ужгороді немає громадського транспорту, послуги надають приватні перевізники. Однак і з ними постійно ведемо роботу: наголошуємо, щоб водії поводилися ввічливо та коректно, щоб автобуси виходили на маршрут чистими. Щодо осучаснення, то, наприклад, плануємо, що до 1 вересня 40 автобусів малої місткості замінять на 25 «Богданів», автобуси будуть оновлені  заводом-виробником. Також перевізники пообіцяли, що найближчим часом забезпечать водіїв спеціальною формою, аби вони мали належний зовнішній вигляд.

— Про скандал із вашим заступником говорила вся Україна. Це в дечому підриває імідж міської ради, довіру містян до неї. Яка ваша думка?

— Зараз триває досудове розслідування, матеріали от-от передадуть до суду.  Хай сторона звинувачення доводить склад злочину, а сторона захисту – невинуватість. Я тут утримаюся від коментарів. Хай розбираються правоохоронні органи. Звичайно, в глибині душі неприємно від усього цього, адже на всю міську раду падає тінь недовіри. Та я переконаний, що суд розставить усі крапки над «і».

— Чому такі несуттєві питання, як вивіски на фасадах, останнім часом  набувають такого розголосу? Чому у нас такі війни за вивіски, при тому що самі будівлі часто вкрай занедбані?

— У нас немає своїх і чужих підприємців, щоб ми комусь щось дозволяли, а комусь – ні. Є лише незаконослухняні власники чи орендарі, які на свій розсуд, без погодження з архітектурним управлінням, встановили вивіски. Із цим боремося, складаємо протоколи, демонтуємо.

— Цвинтар – одне з питань, що також хвилює ужгородців. Уже немає де ховати. Як плануєте розв’язати цю проблему?

— Чекаємо висновків геологів, плануємо облаштувати нове кладовище, яке буде і міським, і районним. Це проблема справді дуже актуальна і потребує серйозної та злагодженої роботи всіх нас.

— Ужгороду не вистачає громадських вбиралень. Платний туалет біля пішохідного мосту збоку Петефі у поганому стані. Із радянського часу там не проводилася реконструкція. Він єдиний у центрі. Чи можна якось домовитися із власниками про його реорганізацію, або відкрити у місті нові туалети?

— Їх продали давно… і на Собранецькій, і на Перемоги…  Я дав доручення управлінню архітектури спланувати громадський туалет у районі філармонії, позаду лялькового театру.

— Приємно, що зараз в Ужгороді проводиться багато різних  заходів, фестивалів, свят, конкурсів. Щось нове буде і в цьому році?

—   Так. Звичайно, продовжуватимемо добрі традиції і залучатимемо до нашого міста все більше гостей… Завдяки видовищним дійствам також. Скажімо, найближчим часом проведемо добре відомий усій Україні фестиваль «Сакура Фест».

Культурні заходи надають нашому місту своєрідного шарму. Це і медові фестивалі, і кавові, і млинців, і багато інших гастрономічних та творчих свят.

— Поговоримо трохи про особисте. Ви займаєте керівну посаду і Ваша діяльність, як кажуть, у всіх на очах. Буває і критика. Часом конструктивна, а часом – і незаслужена. Як ставитеся до цього?

— Абсолютно нормально. Але критика повинна бути об’єктивною. Суб’єктивну, побудовану на якихось припущеннях, не сприймаю.

— Ви керуєте цілим містом, а як реагуєте на те, коли хтось хоче покерувати Вами?

— Корисні поради сприймаю завжди із вдячністю. Ми ж не можемо бездоганно знатися на усіх питаннях різних сфер життя. Ціную професіоналів і прислухаюся до них.

— Які маєте захоплення і чим любите займатися у вільний час?

— Взимку люблю кататися на лижах. Крім того, граю у великий теніс, футбол. Подобається збирати гриби, та немає для цього часу.

— Чи любите мандрувати і куди?

— Влітку традиційно відпочиваємо в Хорватії. Люблю їздити в гори, але вдається вирватися кудись із міста рідко.

— Чи часто читаєте і що?

— Нещодавно читав «Три товариші» Ремарка, «Каторгу» Пікуля. Зараз читаю «Битву залізних канцлерів» того ж автора.

— Яка ваша улюблена страва?

— Я не надто вибагливий. Вранці люблю їсти вівсяну кашу, омлет, на обід – борщ, різні супи. Полюбляю й рибні страви, але якось вирізнити щось одне з їжі не можу. Мені подобається традиційна українська кухня. Зараз дотримуюся посту і мене не тягне ні на м’ясо, ні на молочні продукти… При цьому почуваюся прекрасно.

— Чи маєте домашніх улюбленців?

— Так! У нас вдома живуть три собачки – золотистий ретривер, німецька вівчарка і мальтійська болонка.

— Чи багато у вас друзів і які риси характеру приваблюють та відштовхують у людях?

— Друзів небагато, але вони надійні, товаришуємо вже багато років. Вони були зі мною поруч, як кажуть, і в радості, і в горі.

У людях ціную щирість і правдивість, не люблю лицемірство і користолюбство.

— Вважаєте себе щасливою людиною?

— Так. Я щасливий, адже маю в житті головне – сім’ю і дітей.

— Поділіться таємницею, чи якоюсь кумедною історією, про яку раніше не розповідали іншим.

— У дитинстві у мене не було усіх тих благ, які мають сучасні діти. Суспільство за роки дуже змінилося. Я мріяв про велосипед, але в батьків не було багато грошей, тож вони купили не дитячий, приміром, «Орльонок», а зразу дорослу – «Україну», аби на ній могли їздити й мама чи батько, і я з братом. У студентські роки не стільки мріяв, як діяв: піднімався на Ельбрус, відвідував в Одесі, де вчився, туристичний клуб.

— Спасибі за розмову! Успіхів Вам, а нашому Ужгороду – процвітання!

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

 

13 березня 2017р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів