Як на Закарпатті у давнину Святвечір і Різдво Христове святкували

Традиційно на святий вечір готують 9 або 12 пісних страв (останній день посту). Але обов’язковими на столі мають бути дві з них – кутя із меленими горіхами чи маком, яку готують, однак, на Закарпатті не всюди. У низинних районах замість неї господині роблять бобальки (так називають ще малі картоплини). Для них розкачують тісто, роблять кульки, які запікають у духовці, а далі варять на парі й посипають тими ж горіхами чи маком. Ще печуть корочун (кілька хлібин), який ставлять на святковий стіл і на щедрий та бабин вечори.

У хаті має бути дідух, а десь просто ставлять яличку, розповідає закарпатський етнограф і дослідник Юрій Чорі. Дідух роблять із «спасівської бороди» — це невеличка ділянка на полі нескошеного жита чи пшениці. От коли завершували жнива, лише тоді зрізали залишену «спасівську бороду». По хаті також розкидували сіно і солому (це практикують і нині). Перед тим, як зайти в дім, господар казав: «Кланяюся сіном і снопом», а рідні відповідали: «Будь добрим хлопом». Перед тим, як розпочати вечеряти, йшли у хлів. Газдиня несла худобі з кожної страви, щоб задобрити на наступний рік. До речі, у Тересві на Тячівщині є традиція — із тіста для бобальок спеціально для худоби печуть хліб, в яке попередньо засовують зубчики часнику. На Іршавщині святвечірню трапезу після молитви розпочинають поїданням зубчика часнику із медом. Це має зробити кожен із членів родини, аби бути здоровим.

А от у деяких родинах на Ужгородщині існує традиція ставити на вікно погар із вином, який прикривають скибкою хліба, та порожню тарілку. У такий спосіб господарі запрошують померлих родичів на вечерю. Не прибирають до ранку і зі святвечірнього стола.

Саме на святий вечір починають колядувати, як тільки зійде перша зоря. Колядники дотримувалися певних «правил». Юрій Чорі розповідає, що першими ішли діточки із тайстринами, але в хату не заходили, бо не могли відкрити двері (давно ж на хатах ставили важкі дубові). Колядували, як правило, переважно одну колядку під вікнами. Далі приходили школярі (здебільшого по двоє) із звіздою, яка крутиться. Виконували вже по дві колядки. Зазвичай, «Рождество твоє…» чи «У Вифлеємі новина». Пізніше йшли із церковцею та вертепом старші хлопці, так звані не ряжені (не перевдягнені). І останніми – бетлегеми — вдягнені в пастирів, ангелів хлопці, які розігрували певний сюжет. Чорт зазвичай збирав гроші.

Дівчата колядувати на святвечір не ходили. Вони мали допомагати по господарству, чекати в гості колядників. У селі Загаття на Іршавщині дотепер збереглася традиція, коли в хати, де є незаміжні дівчата, приходять колядувати групи хлопців. Мають і свою колядку-бажання «Ой в домі, в домі, червена ружа, вашій (називають ім’я доньки господаря) файного мужа». Якщо кілька доньок, то співають кожній. Коли дві компанії біля одного будинку зійшлися випадково, то домовляються, хто колядує першим, інша ж група терпляче чекає під дверима своєї черги. На святвечір колядувати можна до півночі, а далі — всеношна у церкві.

Наступного дня колядувати починали з тієї хати, де закінчили напередодні. Саме на другий-третій день вже дозволялося ходити і дівчатам (нерідко із хлопцями) по хатах. А от бетлегеми на 3-й день Різдва влаштовували висвятки — старший хлопець передавав повноваження ходити в бетлегемі молодшому, вбрання також. Це, каже Ю.Чорі, вважалося великою честю.

Оксана Штефаньо, "Новини Закарпаття", 5 січня 2013 року