Незвичайна виставка Олександра Громового в Ужгороді

Привертав увагу його «Натюрморт із жовтою квіткою» (2012). Просто дивовижні роботи «Зимова ніч» (2017), «Натюрморт із білим посудом» (2016), «Берег Червоного моря» (2017), «Тиха заводь» (2015). Новаторськими та авангардними є картини «Просто живопис» (2017), «Декоративний натюрморт» (2017), «Краєвид із зеленим осликом», «!Букет» (2017). Досить статична, але в чомусь незвична робота «Живі квіти на блакитному тлі» (2017). Взагалі дивна картина «Вечір у горах…Озерце» (2017). Незвичайність  натюрморту прослідковується в праці «Червоні та жовті квіти». Хоча «Клаптиковий пейзаж» у чомусь схожий на клаптикове бомбометання. Але це в руслі глобалізму. Тому не будемо метати зайвої ікри. «Сонячні міражі» (2017) в чомусь надто темні, але міражі є міражі. Що з них візьмеш? При тому «Натюрморт святковий» (2016) — це ціла симфонія національного духу, якого ще не зрозумів ніхто. Але «Туреччина. Кемер» схоплена конкретно. А «Мій кращий друг» — то вже сонцесяйний Ужгород: нірвана та безнадія. На цьому якраз тепер і базується наша нація. Її опора — «Янгол» — колосальна дівка без штанів, котра, за концепцією митця та більше моєю думкою (маю право), чекає від світу заробітку. Що простежується і в роботі «Дівчина і птах» (2017).

Подібні думки виникають у скромних рабів Божих, бо сам академік Володимир Микита принагідно сказав на відкритті виставки: «Кожна робота Громового має свою окрему концепцію….» А, отже, і ми, грішні, маємо право на їх трактування. Інакше б не було художника…. А то в основному показують себе, як у стриптизі, малярі, яких сприймати взагалі годі. До того ж сам Борис Кузьма, голова обласного осередку Національної спілки художників нашої країни, констатував, що пану Громовому виповнилося шістдесят, а в цей час мужчина відповідає за свої вчинки. Олександр Громовий подякував за ці приємні побажання. Хоча йому вдалося, попри претензії буття, стати вищим за приземлену ситуацію нинішнього митецького, аж надто регіонального, середовища.

…До речі, роботи славного Олександра Громового знаходяться в художніх музеях та картинних галереях України, Міністерстві культури нашої держави, Сумському художньому музеї, Очаківськеому художньому музеї імені В.Верещагіна, Миколаївському музеї сучасного мистецтва, Музеї сучасного мистецтва України (Київ), а також за кордонами нашої неосяжної Батьківщини в приватних колекціях.

За що я люблю художника Громового? За все! Це — вмілий інтегратор Закарпатської школи живопису в Україні. Він зумів створити художню модель повнокровного єднання нашої нації, а не примітивного технологічного розбрату задля наживи окремих груп організмів. Це вповні показала його прекрасна виставка, на яку треба дивитися, а не кліпати.

Василь ЗУБАЧ.

  Надіслати другу