Закарпатський письменник Андрій Любка: У 17 я вирішив писати вірші, в яких багато сексу, наркотиків і матюків
Ми поговорили з Андрієм про бунтарську юність, консервативне Закарпаття і поразки, які надихають.
Добре пам’ятаю момент, коли дізнався, що мені «пощастило» мати ваду серця. Я мріяв про кар’єру військового, навчався у військовому училищі і збирався вступати до військового інституту. Але лікарі виявили, що в мене хворе серце, тому довелося терміново вирішувати, в якому напрямку рухатися далі.
Я пишу з чотирьох років. В останній день прийому документів в Ужгородський університет я вступив на філологію і почав думати про кар’єру письменника, якого читають. Все відбувалося дуже природно, без жодної стратегії. Спочатку я писав вірші. Але поезією на життя не заробиш. Я міркував про діяльність викладача, а потім трохи займався журналістикою. Однак розумів, що це не моє, тому що не завжди виходило написати те, що від мене вимагали.
За півроку до виходу своєї першої прозової книги «Кілер» я написав роман «Рідність», який нікому не показував і ніде не друкував. Тоді я захотів перевірити, чи вийде в мене сконструювати текст на 400 сторінок. Коли виявилося, що це мені під силу, то вже нічим іншим, крім письменництва, я вирішив не займатися. Іноді треба багато чого спробувати, щоб зрозуміти, що тобі дійсно підходить.
У другому класі я почав прогулювати уроки. Не вчився взагалі, але читати любив. Пам’ятаю, як на уроці мене публічно присоромила вчителька, і це справді було неприємно. А потім було читання на швидкість, і виявилося, що я, такий «дурний і безперспективний», читаю швидше за всіх. Це була мить тріумфу. Тому я точно знаю, що поразки, так само, як і перемоги, можуть мобілізувати і надихати.
В університеті нас звинувачували у збоченні, деградації моралі й ставили у приклад Тичину.
Я був поганим студентом, навіть бунтарем. Єдиний раз закінчив семестр на відмінно на першому курсі. А потім почалась Помаранчева революція, мітинги, страйкові комітети. Я почав займатися громадською діяльністю і з кожним роком усе менше ходив на пари.
Навчання для мене було нецікавим, до того ж від нього віяло «совком». Тому ми з друзями організували НЛО «Ротонда» (НЛО – неформальне літературне об’єднання) й почали видавати газету «Апокриф». Через неї ми вступили у конфронтацію з керівництвом факультету: нас звинувачували у збоченні, деградації моралі, ставили у приклад Тичину. А ми у відповідь влаштували провокаційний флешмоб: на великій перерві повісили на кафедру української літератури табличку «Кафедра радянської літератури».
У 17 років мені хотілося бути брутальним, когось вражати, все заперечувати, носити сережку у вусі й фарбувати волосся. Я жив у провінційному закарпатському місті Ужгород, де поширені патріархальні традиції, а Симоненка вважають найкращим поетом. Тому я вирішив писати неримовані вірші, в яких багато сексу, наркотиків і матюків. Тоді я був переконаний, що треба провокувати, наповнювати біографію, шукати пригоди й поспішати жити, бо поети зазвичай помирають молодими.
Часом я можу тиждень не виходити з дому.
У 19 я поїхав на вибори президента Білорусі, щоб підтримати демократію. Мене затримали на мітингу, і я провів два тижні за ґратами. Думаю, я поїхав туди спеціально, щоб сісти у в’язницю, тому що хотілося екшену. Це була така форма самовираження. Зараз я заспокоївся і знайшов свій шлях, тому в подібних заходах участі не беру. Часом взагалі можу тиждень не виходити з дому, бо майже весь свій час присвячую текстам.
Моїм найкращим рішенням було все кинути. До 2012 року я жив у Києві, працював у Верховній Раді помічником народного депутата й заробляв у шість разів більше, ніж в Ужгороді. Але тоді я майже нічого не писав, тому що дуже втомлювався від сотень подій і можливостей, які начебто дає велике місто. Але в якусь мить я зупинився, все кинув і поїхав навчатися до Варшави. То був прекрасний час: два роки я читав книжки і вивчав сербську мову. Там я зрозумів, що хочу повернутися до Ужгорода, щоб писати.
Успіх – це коли після тебе щось залишається. Бути популярним за життя, а потім стати забутим — означає, що ти нічого не досяг. Якщо доведеться обирати – стати доларовим мільйонером чи щоб після смерті тебе читали, я оберу останнє.
До теми
- В Академії культури і мистецтв відбувся фольклорно-мистецький форум «Барви народного танцю»
- В Ужгороді відбувся обласний фольклорний фестиваль-конкурс «Веселковий передзвін»
- В Ужгороді відбудеться обласний фестиваль-конкурс «Веселковий передзвін»
- 5 музеїв Ужгорода, про які ви могли не знати (ФОТО)
- В Ужгороді стартував Всеукраїнський дитячий театральний фестиваль-премія «Золота китиця».
- Ужгородський скансен оприлюднив програму до Дня музеїв
- В Ужгородському скансені відкрили виставку живопису Аврелії Федор
- У краєзнавчому музеї ім.Т.Легоцького триває персональна виставка живопису Василя Вовчка «Весняні мелодії»
- «В моїм серці Лемковина» – виставку з такою назвою відкрили в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту
- Закарпатська обласна філармонія запрошує на концерт «Музика єднає покоління»
- Майже 50 ікон представили на виставці в Ужгородському кафедральному соборі
- Сьогодні в Ужгородському скансені представлять виставку витинанок Марії Бурдяк та Галини Дудар «В моїм серці Лемковина»
- У травні Ужгород перетвориться на музичну столицю України
- Пленер «Рожевий цвіт» надихав і активізував художників до творчості просто неба
- В Ужгороді відбудеться благодійний музичний фестиваль „Con-Temp Trio & Друзі”
- Закарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва приймає твори дитячих письменників на здобуття Всеукраїнської літературної премії імені Юлії Драгун
- Закарпатські митці представили традиційну «Великодню виставку»
- В Ужгороді презентують книжку Романа Офіцинського про Августина Волошина
- Ужгородський скансен запрошує шанувальників мистецтва на виставку живопису та декоративної кераміки «Магія весни»
- «Ритми Великодня» - у музеї ім.Т.Легоцького в Ужгороді відкрили виставку
До цієї новини немає коментарів