Авторська весільна поліграфія: ужгородська мисткиня Анна Гайтанжи створює неймовірну красу (ФОТО)

– На наших очах з’являються нові професії, затребувані нинішнім світом і сучасними споживачами. Таких майстрів не випускають традиційні класичні виші – вони самотужки навчаються, збирають інформацію, аналізують і експериментують, набивають власні ґулі і в результаті стають вузькими спеціалістами у своїй сфері. Мені здається, ти саме з таких профі. Як ти дійшла до авторської весільної поліграфії?

– Любов до паперу у мене з дитинства. Спочатку це були просто якісь аплікації, простенькі листівки. Далі я пробувала все: вишивку, ліпку, малювання, декупаж, але щоразу поверталася до паперу. Я навчалась на факультеті Міжнародних відносин, потім ще довго працювала за спеціальністю, але з часом приходило розуміння, що треба займатись тим, до чого лежить душа і тягнуться руки. То ж науковцем я так і не стала. Зате серйозно зайнялася листівками і блокнотами. Робила на замовлення, здавала в магазин і так поступово хобі перетворювалося на роботу.

– Чому саме весільні запрошення?

– Цьому немає чіткого пояснення. Я перепробувала багато чого, але руки самі тягнуться до паперу. Коли виходила заміж, то сама собі зробила весільні запрошення, потім знайома замовила, далі її подруга і так «завертілось». Також не можу не згадати керівницю агенції «Майстерня свят» Наталію Янцо. Я познайомилась з нею в 2012 році і вона є тим «двигуном», першопроходцем, хто розвиває індустрію на Закарпатті. Їй, як нікому іншому, я вдячна за постійне натхнення бути кращою.

– Робота з папером досить кропітка. Цей матеріал легко зіпсувати, до того ж, монотонні дії протягом тривалого часу не всім під силу.

– Робота з папером мені не набридає і ніякій іншій я б не віддавалась з такою любов’ю. Я роблю це роками, часто без вихідних і відпусток. Втомлююся, звісно. Але якщо трохи відпочину, то залюбки повертаюся до цього заняття.

– Маєш якісь пристосування, щоб полегшити ручну роботу?

– Так, моя квартира – це така собі маленька типографія з принтерами, приладами для нанесення фольги, тиснення, різки і т.д. Але все одно це здебільшого ручна робота: збірка, оформлення – все робиться самотужки. 

– Яке відкриття ти для себе зробила, займаючись цією роботою?

– Найголовніше моє відкриття і безкінечне здивування – це різноманіття, строкатість і абсолютна неймовірність смаків в людей. Наречені мене інколи дивують, шокують, бентежать, веселять, розчулюють, заводять в глухий кут. Словом, викликають у мене цілий спектр найрізноманітніших емоцій. Сама по собі я інтроверт, мені подобається працювати наодинці вдома. Але я змушена щодня спілкуватися з клієнтами он-лайн. Адже кожне весілля – окремий проект і окрема історія. Поліграфія індивідуально розробляється під потрібну подію, концепцію, смаки нареченої. І от, буває, дуже складно зрозуміти, чого саме хоче замовник, особливо, якщо наречена ще сама не зрозуміла, що конкретно їй подобається. В таких випадках наше спілкування часто відходить від суто поліграфічної теми. Я прошу розказати мені якісь особливі моменти, вподобання і переживання. Так «відкриваються» люди і одночасно мені та нареченій стає зрозуміло, в якому напрямку рухатись. Іноді в таких випадках зав’язуються дружні стосунки з клієнтами, які продовжуються і по завершенню моєї роботи. Напевне саме тому у мене майже немає повторень. Тому що кожне замовлення – це історія окремої пари і «приміряти» його на іншу не вдається.

– Які проекти запам’яталися найбільше?

– Наприклад, дівчина з Німеччини. Вона українка, довго живе закордоном, виходила заміж за хлопця з Німеччини і головний посил її весілля полягав у тому, щоб познайомити свою нову сім’ю з культурою України. Запрошення тоді були з петриківським розписом. Кожна деталь була особливою і несла якусь інформацію. Ще запам’яталось французько-українське весілля. Наречена також хотіла в запрошеннях передати красу української культури і моїм завданням було поєднати гуцульську вишивку, зображення Львова та золоте колосся. І зробити так, щоб все це виглядало елегантно. Довелося вникати в історію, вивчати орнаменти і їхнє тлумачення.

Також отримую задоволення від ліричних проектів, у яких використовується поезія. Розробляючи макет для замовниці, я і сама навчаюсь. Думаю, що так наполегливо українську лірику я не вивчала навіть в школі.

Щодо до нестандартних весільних кольорів, то час від часу бувають замовлення чорних запрошень. До, речі, для мене це найелегантніший колір. У нас його переважно вважають несумісним зі світлою подією весілля, але, на мою думку, його можна надзвичайно вдало використовувати.

Тривалий час також популярною була тема «Великого Гетсбі», пір’я, китиці, впізнаваний узор «ар-деко». У запрошеннях наречені навіть звертались до гостей з проханням переглянути кіно і надихнутись ідеями для вибору вбрання.

Цікава весільна листівка – це не просто папірець з інформацією про те, що, де і коли відбуватиметься. У ній повинна бути ідея, посил і душа. Таке запрошення після події нікому не захочеться викинути. Його зберігаюсь як щось особливе на роки.

– Яка інформація про клієнта тобі потрібна, щоб виготовити його індивідуальне запрошення?

– Зазвичай з кількох перших фраз спілкування я вже розумію, чи це мій клієнт, чи ні. Маю певний набір питань, завдяки яким розумію концепт свята. Відмовляю, якщо мене просять повністю скопіювати чужу роботу. Розробляється декілька варіантів дизайну, які доповнюються, шліфуються, і в результаті з’являється кінцевий варіант.

– Чи достатньо різноманітний в Україні асортимент паперу для втілення твоїх задумів?

– В Україні є місця, де можна замовити якісні матеріали. Це, на жаль, не вітчизняне виробництво – фірми продають німецький та італійський папір. Також це недешеве задоволення, але якщо одного разу спробуєш, то вже не повернешся до простого паперу з магазину для творчості.

– Звідки береться мода на поліграфію? Хто її диктує?

– Що стосується кольорів, то авторитетом є однозначно Інститут Кольору Pantone. Їхні оголошення про вибір кольору на конкретний сезон задають тон усій дизайнерській індустрії і весільній у тому числі. Навіть самі цього не підозрюючи, люди наслідують віяння трендів. Звичайно, є класичні весільні кольори, які проходять крізь роки – молочний, золотий, пудровий. Також однозначно впливає сезонність. Особливо для тих, хто заздалегідь замовляє запрошення. Буває, наречена звернулася навесні і схиляється до ніжних квіткових кольорів, а ближче до осені смаки змінюються і макет коректується до глибоких спокійних відтінків. А от що стосується форм, то тут простежується загальна світова тенденція в архітектурі, інтер’єрі, одязі. Звідти в поліграфію приходять геометрія, акварелі, флористика, абстракції тощо.

– Трапляються завдання, які неможливо виконати?

– Бувають. Наприклад, якщо наречена, придумала відтінок кольору, а його в природі не існує. Я сама така, тому і клієнток своїх розумію. Коли виходила заміж, то придумала собі сукню ніжно-пудрового-рожевого-перлинного кольору. Мені кравчиня сказала: «Окей, прекрасно, пошити її ми зможемо, але тепер давай знайдемо таку тканину». Я її, до речі, таки знайшла. І навіть через 8 років по тому все ще замовила б таку саму сукню.

Була ще одна цікава історія. Ми довго переписувалися з нареченою. Я пропонувала їй відтінок блакитного, але фото не могло передати клаптик зразка з таким кольором. Тоді я приклала шматочок паперу до своїх кухонних меблів і все – дівчина відразу його замовила.

– Назви найбільш екзотичні відтінки паперу, з якими доводилося працювати.

– Думаю, над назвами відтінків працюють дуже лірично налаштовані люди, адже є колір «Небо Дамаска», «Блакитний янгол», «Чарівна свічка», «Black Russian» та «Cuba Libre».

– Тематика весіль?

– В більшості випадків трапляються класичні весілля, але бувають і цікаві замовлення: «Райський сад», «Великий Гетсбі», «Попелюшка», «Зимова казка», тревел-тематика, фольклор і національні мотиви… Робота над такими замовленнями часто відбувається не з нареченою, а з весільними організаторами. Це комплексний проект, де кожна деталь свята ретельно проробляється.

– Форми запрошень?

– Найбільш популярний – класичний конверт з листівкою. Але бувають коробочки, віяла, слайдери з кишеньками.

– Найбільше замовлення?

– Для одного весілля я виготовила 350 запрошень. Мені важко уявити кількість людей на такому весіллі, але такі замовлення періодично трапляються.

– З чим може комбінуватися папір у запрошенні?

– З найрізноманітнішими матеріали: оксамитом, пір’ям, шовком або шифоном, шишками, живими гілочками чи квітами, листям – абсолютно безкінечні можливості для творчості. Все залежить від тематики весілля та готовності нареченої експериментувати.

– Географія замовлень?

– Найбільше замовлень я відправляю по Україні. З віддалених цікавих частин світу мене здивував Мурманськ, тож мої запрошення тоді поїхали аж за Полярне коло. Ще Австралія, Америка, багато країн Європи.

– Як ставишся до копіювань твоїх робіт?

– Мене це дивує. Я не розумію бажання зробити копію і видати ідею за власну. Дивуюсь, з якою ретельність такі «майстри» відшукують потрібний шрифт, візерунок, відтінок паперу. Краще б з таким самим натхненням підійти до вподобань клієнта і розробити щось особливе та неповторне. Нема абсолютно нічого поганого в тому, щоб кимось надихатись, є безліч майстрів, які є для мене еталоном та справжніми митцями поліграфії. Але це зовсім не означає, що треба робити підробки. Не розумію, яке задоволення може принести така робота, адже на вкрадених ідеях далеко не втечеш.

– Чи знайшла б ти застосування у своїй роботі винаходу нашого земляка Валентина Фречки, який пропонує виготовляти папір з опалого листя?

– Дуже хороша і потрібна ідея, яку варто розвивати. Це буде дуже екологічний товар і це гарно можна обіграти і подати. Я колись мала справу з папером, у якому використані елементи натуральних волокон, вкраплення листочків – дуже гарні варіанти.

– Папір відкрився для тебе якось по-новому за ці роки?

– Так, тепер я його ще більше поважаю і люблю. Це дуже пластичний, крихкий, тендітний матеріал, він потребує до себе уваги і бережливого ставлення. А у вмілих руках він дозволяє витворяти із собою що завгодно.

У мене особливе ставлення до паперу. Поважаю його, прислухаюся. Отримую тактильне задоволення, проводячи рукою поверхнею аркуша. Намагаюся підкреслити фактуру, характер, колір, виготовляючи запрошення. Роблю все, щоб папір заграв, розкрився, ввібрав емоції і передав їх тому, кому вони направлені. І приємно, коли потім я отримую відгуки, що запрошення вийшли душевними і люди зберігатимуть їх все життя. Це для мене найбільша нагорода.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко

 

18 грудня 2018р.