Закарпаття: Журналістське розслідування. Поразка „п’ятої колони”

Прикладів тому в історії безліч – починаючи від знаменитого Троянського коня і кінчаючи розвалом КПРС, здійсненим внутріпартійною п’ятою колоною на чолі з Михайлом Горбачовим.
По суті такою ж силою на боці західних стратегів стали Єльцин, Кравчук і Шушкевич, котрі у Біловецькій пущі підписали смертельний вердикт Радянському Союзу. Але все це були доленосні для країн і народів історичні події. Проте було б глибокою помилкою не розпізнавати вчасно „п’ятих колон” і на значно нижчому, регіональному, навіть провінційно-містечковому рівні. Адже саме на низах починає створюватися та критична маса, що згодом приводить до ланцюгової реакції з негативними для суспільства наслідками. Нещодавно, наприклад, така загрозлива ситуація склалася в Хустській районній організації партії „Народний Союз „Наша Україна”, яку потрясла справжня лихоманка розбрату, амбіцій та інтриг, підтекстом якої була боротьба за владу в осередку.

А все почалося з того, що одного чудового дня на початку осені перший заступник голови райдержадміністрації Юрій Бобер зайшов до кабі-нету свого шефа Володимира Качура разом із незнайомим паном, який представився Миколою Яремою. У ході подальшої розмови з’ясувалося, що гість родом із села Нанково, але круто бізнесує в Києві у будівельній сфері. Однак досягнувши помітних успіхів на столичній арені підприємництва, хотів би повернутися в рідні пенати, аби прислужитися своїй малій Батьківщині, себто Хустщині. Та коли голова райдержадміністрації запитав, у якій якості хотів би прислужуватися землякам гість, замість нього відповідь дав Юрій Бобер:

– Пан Ярема міг би принести багато користі, ставши вашим, Володимире Юрійовичу, радником.

Я, зрозуміло, не був присутнім на цій розмові в трикутнику Ярема-Бобер-Качур. Але на „круглому столі” лідерів району, де голова РДА вручив нанківсько-київському бізнесмену посвідчення свого радника, мене запросили. Отож мав честь вислухати свого роду тронну промову пана Яреми, з якої неможливо було через нелогічність скласти уявлення про особу оратора. Єдине, що запам’яталося, – це повідомлення про дві вищі освіти юридичного плану. Пізніше я познайомився з офіційною біографічною довідкою свіжоспеченого радника і знайшов у ній кілька дуже цікавих моментів. Виявилося, що свої освіти він здобув у Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП) і в Інституті права князя Володимира Великого. Крім двох освіт, пан Ярема має дві високі нагороди: орден Рівноапостольного князя Володимира, одержаний в листопаді 2002 року, і орден преподобного Іллі Муромця, якого був удостоєний у серпні 2004 року. Уявляєте, яке цінне надбання одержала Хустська райдержадміністрація в особі пана Яреми? Двічі орденоносець з двома вищими освітами! Яка ще державна установа могла похвалитися на той час таким радником? Принаймні, в області – ніяка, та й у державі ще треба було вдень зі свічкою пошукати. А тут – на тобі, маєш: сам прийшов і свої послуги пропонує. Щоправда, питанням про те, аби РДА вдалася до послуг Яреми, більше переймався перший заступник голови пан Бобер. І його протеже, як уже відзначалося вище, посаду радника одержав без проблем. Але невдовзі з’ясувалося, що плани у київсько-нанківського бізнесмена воістину наполеонівські – піти у велику політику. І стартовим майданчиком туди мала стати посада голови районної організації партії „Народний Союз „Наша Україна”. Але на той час її вже кілька місяців обіймав Олексій Цьока, який, власне кажучи, і створював осередок. На допомогу знову прийшов Юрій Бобер. Переговори, які він провів з обома сторонами, принесли бажаний результат. Олексій Іванович на запропонованих йому умовах погодився добровільно подати у відставку, аби до влади прийшов пан Ярема. Якими були ці умови, достеменно відомо лише трьом названим вище учасникам „таємних вечерь”. Але громадськість Хустщини, окремі її керівники переконані, що районну організацію нашоукраїнців просто купили для подальшої політичної кар’єри двічі орденоносця з Нанкова. Можливо, з часом вдасться дізнатися, в який спосіб розраховувалися партнери за оборудку. Але подальший хід подій засвідчив, що вона не задовольнила одну із сторін. Ні, спочатку все відбувалося згідно з попередніми домовленостями. На конференції районного осередку 28 вересня Олексій Цьока вдарив себе в груди і покаявся перед однопартіцями в тому, що погодившись очолити організацію взяв на свої плечі непосильний вантаж. І зрозумівши, що не зможе забезпечити зростання авторитету і кількості партії в районі, складає з себе повноваження голови. Подальше вже було справою техніки „п’ятої колони”, яку пан Ярема вже заздалегідь організував. Під акомпанемент обіцянок „озброїти” осередок транспортом і оргтехнікою за нього дружно проголосувала переважна більшість делегатів конференції. Навколо цього зібрання одразу почали ламатися списи. Спочатку начальник районного управління юстиції Зейкан офіційно визнав його нелегітимним по всіх позиціях статуту партії. Але вже через кілька днів міськрайонна газета „Вісник Хустщини” назвала Миколу Васильовича „чинним головою районної організації”. Що ж стало підставою автору замітки зробити такий висновок? Виявляється... заява самого пана Яреми, до якої він „долучив низку рішень і розпоряджень районних та вищестоящих організацій партії... стосовно кадрових призначень”. Що до низки рішень і розпоряджень, то їх існування є суцільним міфом. Зате наступний абзац у матеріалі міськра-йонки відповідав дійсності: „За представленими матеріалами, а також відповідно до висновку Хустського районного управління юстиції (лист від 04.11.2005 р. ?154/03-07) головою Хустської районної організації політичної партії „Народний Союз „Наша Україна” є М.В.Ярема”. Що ж примусило пана Зейкана протягом тижня дати дві прямо протилежні оцінки посадовій легітимності нанківського двічі орденоносця? Як зізнався сам начальник юруправління у вузькому колі – два виклики до облдержадміністрації, де високопосадовці ультимативно „переконали” його у необхідності змінити свою позицію, що він і зробив. Не дрімав у цей час і Юрій Бобер, який у кожному своєму публічному виступі намагався довести законність обіймання посади голови нашоукраїнського осередку паном Яремою. Останнього це надихало на нові „подвиги” по розколу організації і захопленню влади над нею. У жовтні він скликав окремішню районну конференцію „п’ятої колони”, про яку з оперативністю, гідною кращого застосування, одразу ж розповів „Вісник Хустщини”. Його редактор І.Липчей так поспішав подати на шпальта газети матеріал про цю „історичну” подію, що навіть не спромігся бодай по діагоналі його проглянути. В результаті читачі одержали абракадабру на зразок: „На порядок денний було винесено питання про Статутні завдання та програмні цілі Хустської районної організації політичної партії „Народний Союз „Наша Україна”, про внесення змін до складу Ради Хустської районної організації політичної партії „Народний Союз „Наша Україна”, про вибори делегатів на конференцію Закарпатської обласної організації політичної партії „Народний Союз „Наша Україна” та на з’їзд політичної партії „Народний Союз „Наша Україна”, а також про обрання заступника голови Хустської районної організації політичної партії „Народний Союз „Наша Україна”. Наприкінці цієї конференційної комедії пан Микола взагалі увійшов у роль партійного вождика, про що „Вісник Хустщини” живописав так: „У „різному” було заслухано членів партії та гостей відкритої конференції, на закінчення якої Микола Ярема подякував всім за порозуміння та співпрацю і наголосив: „Мені надзвичайно приємно, коли жителі Хустського району можуть проінформувати мене з всебічних проблем суспільно-політичного життя”.

Думаю, що від цього пасажу в уяві читачів М.Ярема постав в образі бонапартика районного штибу. Але справа, зрештою, не в тому, що місцева новинка ліпила двічі орденоносцю позитивний імідж, а в тому, що її редактор І.Липчей у протистоянні конструктивного, послідовно майданного крила осередку з „п’ятою колоною” став на бік розкольників. Навіть після того, як за ініціативою більшості низових парторганізацій 22 жовтня було проведено позачергову конференцію, на якій головою був обраний М.Скунзя, газета продовжувала співати дифірамби київсько-нанківському бізнесмену і його прибічникам. Його ж опонентам І.Липчей категорично відмовляв у публікаціях з роз’ясненнями позиції. Так сталося, зокрема, і перед загальним зібранням членів осередку, яке було призначено обласними босами партії на 26 листопада. Тоді представники більшості принесли редактору „Вісника...” Заяву проти спроб внутріпар-тійного перевороту шляхом проникнення „п’ятої колони” в ряди НСНУ. Однак І.Липчей категорично відмовився публікувати документ, підписаний 13-ма лідерами партійних організацій. Підписанти змушені були звернутися в „Трибуну”, де їх матеріал і вийшов у світ 26-го листопада, тобто у день ще одного зібрання нашоукраїнців району. Воно, по суті, було ініційоване Віктором Балогою, який на обласній партконференції пообіцяв „приїхати в Хуст на розборку з бунтівниками”. Однак свого слова екс-губернатор не дотримав. Замість нього прибув до столиці Карпатської України його бойовий заступник по партії, депутат Верховної Ради пан Іванчо. До честі Івана Васильовича він не став перетворювати задекларовані обласними босами збори на розборку з недогідними. Цю невдячну місію перебрав на себе голова політради обласної організації партії пан Шкріба. Не буду розповідати про всі його спроби взяти під контроль переведені в розряд конференції збори. Адже, по-перше, це зайняло б додаткову газетну площу, якої і так завжди не вистачає. А по-друге, голова політради як дисциплінований партієць, безперечно, виконував настанови своїх шефів щодо перебігу зібрання і його рішень. Тому відзначу лише, що в підсумку всі його намагання диригувати публікою не увінчалися успіхом (в тому числі і спроба позбавитися присутності в залі автора цих рядків і голову блоку демократичних організацій району Р.Дойчака). Єдине, що вдалося пану Шкрібі, це, користуючись статусом головуючого, дозволити першому заступнику голови РДА Ю.Боберу користуватися трибуною 17 хвилин замість трьох регламентних. Однак і це не допомогло „п’ятій колоні” на чолі з М.Яремою, яка на цьому зібранні не мала ніяких шансів. За абсолютною більшістю делегатських голосів головою районного осередку „Нашої України” було обрано Мирона Скунзю. Спроба внутріпартійного перевороту, таким чином, зазнала поразки. Однак вона завдала відчутної шкоди позиціям НСНУ, яка рейтингує тепер в аутсайдерах. Вперед же вийшли районні організації Народної Партії Литвина (голова В.Губаль) і ПРП (голова В.Качур). І це має стати уроком вірним ідеалам Майдану нашоукраїнцям, які прогавили появу у своїх рядах „п’ятої колони”.

Олександр Підгорний

Трибуна

 

04 грудня 2005р.