На Рахівщині діє унікальний музей з історії лісів (ФОТО)

Через 40 років, у 1815 році, рухаючись по долині вниз, переселенці опинилися на розширеній частині долини. Ця місцевість привабила їх своєю мальовничістю. Побачивши навколишню красу, переселенці сказали: «Це поле для королів». Саме з цього часу воно отримало назву Кенігсфелд (Королівське Поле). Також Марія-Тереза запросила на Рахівщину та Тячівщину італійських спеціалістів для будівництва мостів, підпірних стінок та інших робіт під час прокладання через головний Карпатський хребет шосейної дороги, яка з’єднала міста Сигет у Марамороському комітаті й Станислав (тепер Івано-Франківськ) у Галичині через Яблуницький перевал. Наступним кроком в поширенні лісокористування у гори стало положення тунелю в Галичину через Бескидський перевал за Франца-Йосифа. Це дало вагомий поштовх економічного розвитку української частини території імперії, зокрема лісокористуванню в басейні р. Латориці. Таким чином розвивалося лісове господарство та зародження лісосплавів і потужних лісових комбінатів, на той час гігантів лісопереробки.

Як зазначає директор Великобичківського лісомислисгоспу Юрій Сойма, на той час місцеві люди не знали справжньої вартості лісу, який після зрубу спалювали, звільняючи землю від нього під сінокоси і орні ділянки й використовуючи, як матеріал для будівництва житла та обігріву. Ось італійці й навчили їх, що, рубаючи дерева для мостів шосейної дороги через річки, потоки й ущелини, можна заробляти гроші. Також вони показали місцевим, як треба вірно рубати ці дерева, зокрема, при їх падінні – товстим кінцем до низу, а тонким – вверх, як ставити ризи (човники для спуску зрубаних і оброблених дерев із гір до низини), як будувати загати (кляузи, водозбірні, гаті), як зв’язувати гужвами дерева тонким кінцем вперед у плоти і сплавляти їх по течії річок. Вони принесли в гори ціну лісам, ціну праці, чим частково змінили тут спосіб життя і часу. Однак документальних підтверджень про те, яким було лісове господарство не так багато. Хоча деякі цікавинки все ж таки зібрані у музеї історії лісового господарства, який розташований на території Коб. Полянського лісництва.

І створений музей був для того, щоб ми могли краще зрозуміти, як бачили навколишній світ наші пращури, які працювали в лісі або мали до нього відношення. Ліс відігравав в житті наших пращурів величезну роль. Він був головним захисником і помічником закарпатців, допомагав їм виживати в тодішніх суворих умовах існування. Люди полювали в лісі, займалися збиранням ягід і грибів, будували з дерев свої житла і переробляли деревину. А на варті «зелених легенів» стояли лісівники, авторитетні й поважні люди.

Трішки історії

Заснований музей історії лісового господарства для того, щоб кожен закарпатець міг краще зрозуміти, як бачили навколишній світ наші пращури, які працювали в лісі або мали до нього відношення. Експозиціяї музею лісу сформовані за принципами змішання кількох музейних жанрів. Тут об'єдналися природничий і етнографічний, історичний і галузевий початок.

Храм лісу

Маленькі діти і школярі, учні шкільних лісництв з особливою радістю відгукуються про виставкові зали - навколо маса різних історичних пам'яток про лісівничу працю, предмети побуту, рослинний (гербарії) та тваринний світ (опудала). Є в музеї й форма, в якій раніше ходили лісівники, розділена вона за лісівничими званнями. Зібрана форма лісівників всіх періодів – починаючи з часів Австро-Угорщини й до цього часу. Все в цьому музеї як живе і все, як у справжньому лісі.

Експонати музею, до збирання яких долучилися колективи всіх лісництв, розповідають про давню історію лісового господарства та життя Рахівського району. Збирали їх декілька років підряд і все для того, щоб люди дізнавалися про лісівників та свій куточок якомога більше.

Малюки просто в захваті від того, що тварини ховаються серед дерев. З дошкільнятами можна пограти в гру «Я знайшов сову, лисицю, бобра і т.д., а яких тварин бачиш ти?». Тут представлені майже всі лісові тварини. У музеї ведеться активна еколого-виховна робота дбайливого ставлення до лісу та його жителів. Діткам шкільного віку буде дуже цікаво послухати розповідь екскурсовода, розглянути розписні стіни з гербаріями рослин в рамочках. У колекції шишок величезна кількість самих різних примірників, включаючи небачені, величезного розміру.

У музеї представлено зрізи дерев, старовинні інструменти лісівників, вивіски лісництв, а також нагрудні знаки «вартових лісу», а також численні документи.

Музей цікавий і тим, що в ньому надзвичайна кількість архівних документів і фотографій людей, які присвятили своє життя лісовим масивам Карпат.

Закарпаття дерев'яне

На першому поверсі експозиція про історію закарпатського дерев'яного зодчества. Там можна подивитися не тільки макети фортець, церков, млинів і будинків, але і поширені в старовину вироби з дерева: іграшки, посуд, прядки, коромисло і навіть постоли. Екскурсовод познайомить з теперішнім і минулим лісової науки, про те, як влада з різних часів керувалися величезним лісовим господарством, що робили, щоб годувальник-ліс не припинив своє існування. Закарпатська область на половину вкрита лісом і постійно лісове господарство ведеться належним чином. Хоча раніше вирубки були значною мірою більшими. Для того, щоб краще використовувати природні багатства регіону, імператор Франц Йосиф І дав уряду доручення побудувати залізничну дорогу, яка б з’єднала два уже згадані міста Сигет та Станіслав. Залізниця мала пройти вздовж гірських річок Тиса та Прут. На Тячівщині 76 сімей ризикнули відправитися у тримісячну подорож за довгим заробітком, як виявилося, в один бік. Своїм підданим її величність пообіцяла дві корови на сім’ю, засоби для будівництва будинків і революційне на той час забезпечення старості. Однак наступники імператриці про обіцянки Марії-Терезії забули. На зворотний шлях у людей грошей не було, довелося обживатися – будувати будинки, дороги. Після Першої світової війни територія, на якій розташоване селище Усть-Чорна та прилеглі села, перейшла до Чехословаччини і була в її складі з 1918 року по 1938 рік. Тоді ж селище отримало сьогоднішню назву – «Усть-Чорна». Лісові комбінати розбудовувалися і деревина вирубувалася. Якщо порівняти, то зараз вирубується лише мізерна частина того, що заготовляли при Австро-Угорщині і після 1946 року.

Посадковий матеріал хвойних порід лісова управа вирощувала в невеличких тимчасових лісорозсадниках, яких 1890 року було 8, загальною площею 0.52 га. Продукувалося до 2 млн. штук садженців. Цікавою є згадка про школування ялиці з самосіву. Інтенсивний розвиток лісорозсадників та шкілок в Ужгородському маєтку пов’язується з прибуттям сюди на роботу одного лісівника з Ліптова, що був добре обізнаний з вирощуванням посадкового матеріалу. Було це 1772 року. На жаль, не вказано імені лісівника. А зараз для забезпечення необхідною кількістю садивного матеріалу в області функціонують 153 постійних та тимчасових розсадників загальною площею 62,2 га. Асортимент лісових розсадників нараховує близько 20 видів шпилькових та 34 види листяних деревних порід, крім цього вирощується 21 вид чагарникових порід. Однак, попри великий асортимент, основна увага приділяється вирощуванню основних лісоутворюючих порід – ялини європейської, бука лісового, клена-явора та клена гостролистого, дуба звичайного та скельного, ясена звичайного, ялиці білої, дуба червоного, які складають близько 96% від загальної кількості.

Музей лісу змушує підростаюче покоління і нас, дорослих, ще раз замислитися над тим, чим кожен з нас може допомогти закарпатському лісу - безцінному скарбу нашої планети. Крім усього іншого, Музей лісу просто дуже цікавий. Тут можна дізнатися про флору і фавну, чому на полонинах ліс не росте, що їсть їжачок, як потрібно гасити лісову пожежу, і навіть навіщо церкви будують без цвяхів. І ще багато чого цікавого є в чудовому Музеї лісу, який з радість приймає дорогих гостей.

Прес-служба Закарпатського ОУЛМГ

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі