Чаламада: гурт, який розповідає про Закарпаття та закарпатців через музику

Чаламада: гурт, який розповідає про Закарпаття та закарпатців через музику
Чаламада – це традиційний закарпатський салат. Береме скляну банку тай мечеме у неї жменю доброго настрою, надрубіцковані свіжі новти, много позитиву тай піціцько лірики для пікантності… Так кажуть музиканти про свій гурт. Якою ж є справжня музична закарпатська «Чаламада», чим живе гурт та як планує розвиватися, розпитуємо у музикантів.

 

Знайомимо вас зі складом: Роберт Тіводор – вокал; Василь Полажинець – гітара, вокал, бек вокал; Юрій Тесличко – баян; Сергій Радченко – труба, бек вокал; Едуард Скунць – басгітара; Ерік Йоні – барабани, – пише Varosh.

– Хто вигадав та створив Чаламаду? І чому власне саме ця страва стала назвою гурту?

– Ми всі різні, у всіх різні музичні вподобання. Роберт Тіводор колись співав у гурті «Кордон», Василь Полажинець виступав здебільшого сольно і у метал банді, є учасники гурту, що грали треш, хеві метал, баяніст і трубач працювали викладачами у школі мистецтв, мають музичну освіту. Назву запропонував наш трубач Ярослав Боднарук. Спочатку всі поставилися скептично, але з часом вона сподобалася. Ми як справжня чаламада – салат, у котрий входить багато різноманітних інгредієнтів, та і запам’ятати таку назву не складно. А сталося все у 2015 році, коли Василь Полажинець і Роберт Тіводор разом поїхали на виступ у межах волонтерського руху до вояків і Роберт запросив Василя у новий гурт гітаристом. Так почалася Чаламада.

Chalamada1

– Чи вдалося вам за ці роки вийти на той рівень прибутку, аби кожен з вас займався лише гуртом?

– Як не дивно, але на музику Чаламада заробляє виступами. Звісно, всі ми працюємо по інших роботах, проте,  заробленого виступами вистачає на утримання гурту. Роберт Тіводор виготовляє ексклюзивні речі з дерева, Василь Полажинець – художник, дизайнер, робить вітражі, займається розписом церков. Немає необхідності, як кажуть – забирати у сім’ї гроші. Гурт заробив на якісні інструменти, необхідні музикантам “девайси”. Запис, випуск альбомів теж фінансується із загальної каси.

– Хто пише музику, тексти?

– У більшості випадків музику робимо всі разом на репетиціях. Якщо у когось з’являється власна цікава мелодія, то теж допрацьовуємо, розвиваємо  колективом. Тексти здебільшого пише Роберт, він має до цього хист, вміє приправити вірші закарпатським колоритом. Деякі тексти написали наші друзі. Наприклад, текст “Копала’м крумплі” написав Іван Філіп, “Утки качки”, пісня, що ми співали на Х-Факторі, написана на текст нашого цімбори Яріка Русанюка з Нижнього Селища. Насправді, придумав він це як пародію на нашу пісню “Кукурудза, тингириця, мелай” і ми взагалі навіть гадки не мали, що це буде повноцінна композиція. Аранжування, практично завжди, спільна робота. Бували випадки, коли бракувало ідей і ми зверталися до когось за допомогою, проте жодного разу запропоновані варіанти нам не підійшли. Може у нас самих це займає значно більше часу але кінцевий результат нам більше до душі.

Chalamada2

– Тексти по-нашому, не шкодять популярності, або якраз навпаки  додають колориту?

– Є багато українських гуртів, що співають англійською і їх слухають люди, здебільшого, не маючи поняття про що там співається. З іншого боку, можна привести у приклад Братів Гадюкіних, що вийшли на сцену з західно-львівською говіркою і здобули неабиякий успіх по всій Україні. І нас вже впізнають, сприймають добре не тільки у нас, але і за межами країни. Звісно, інколи виникають питання – про що пісня, що таке – кукурудза, тингириця, мелай, що таке – варош. Подеколи з пояснень виходить невеличке шоу, що теж працює на гурт.

– Позитив гурту – так задумано, або ви насправді такі є?

– Якось так сталося саме собою. Нам це подобається – віддати своє світло, запалити його у слухачах, надихнути і надихнутися самим від позитиву на концертах. Це надихає на роботу, дає нові ідеї, легше працюється.

– Хто головний у гурті, кого всі «бояться»?

– Насправді всі ми досить гонорові, але кулаком по столу ніхто не б’є. Буває різне, навіть коли і виникають якісь непорозуміння, вже через п’ять хвилин йдемо разом на “децу” і образи забуваються. Дружба понад усе!

– Чи має гурт якийсь талісман? Тільки не кажіть, що банку чаламади возите з собою.

– Наш логотип – банка чаламади вона і є нашим оберегом.

– Де і коли відбувся перший виступ?

– Це сталося 2015 році на День Святого Валентина у місті Хуст. Ми ще навіть не мали назви, було готових тільки п’ять композицій. Насправді запросили Роберта на сольний виступ, а вже він запропонував, що зіграє цілий гурт. Сталося все у невеличкому підвальному приміщенні.

– Розкажіть про ваш виступ на Х-Факторі. Чому, навіщо, чия ідея?

– Насправді те, що ми бачимо на екранах і те, що там відбувається в реалі – це зовсім різні речі. Як правило, більшість виконавців самі пишуть заяви, щоб їх запросили. У нас сталося інакше, бо ми були запрошені організаторами, хоча думки потрапити на якесь схоже шоу були. Нас попросили зіграти пісню “Утки качки”. Ми раді, що побували там. Це шоу, це весело. У процесі підготовки нам зателефонував хтось з організаторів і запропонував привезти живу качку, щоб подарувати комусь з членів журі. Ми звісно відмовилися, бо побоялися, що не довеземо її живою до Києва. Качку вирішили придбати на місці. У студії всім учасникам призначили свого режисера, що у подробицях розповідав де і що робити, як поводитися. Наш режисер одразу запропонував людині, що буде дарувати качку комусь зі членів журі, познайомитися з нею. Качка, з незрозумілих обставин, виявилася гускою. Василь Полажинець, що в пернатих не дуже розуміється, назвав її чоловічим іменем Лоці. Лоці лазила по всій студії, старанно лишаючи за собою сліди життєдіяльності, нехтуючи  загальним обуренням всіх присутніх і додаючи колориту події. Попередньо було узгоджено, що Лоці подарують Данилку, в останню хвилину перед виходом на сцену, головний режисер дав вказівку гуску дати у руки Насті Каменських, бо вона не в курсі і буде прикольно. Так і було.

– Я шукав інформацію про вас у мережі. Чому вона практично відсутня?

– З самого початку ми про це навіть не думали. Максимум зусиль кинули на написання музики, текстів. Зовсім нещодавно до нас приєдналася Вероніка Вітерець, котра якраз і буде займатися цією справою. Останній альбом, до речі, ми не робили фізичних носіїв, а заключили угоду з лейблом, котрий займається розповсюдженням наших пісень.

– Як ви обрали стиль?

– Та воно якось саме прийшло. Спочатку проєкт взагалі був акустичним. Одного разу Василь Полажинець взяв на репетицію електрогітару, більшості це не сподобалося – нашто йсе, оно буде рикати. Але поступово всі зрозуміли, що саме цього бракувало, все зазвучало динамічніше, яскравіше. Музика зазвучала у стилі ска, панк.

– Хто вигадує сценарії ваших відеокліпів і чи дорого вони обходяться?

– Перші два кліпи придумані нами. Про кукурудзу – то взагалі все відбувалося якось дивно, вигадувалося по ходу справи, спонтанно. Може тому і вийшло так щиро і весело. Кліп на пісню «Варош» спочатку думали зробити у вигляді суцільних селфі, але потім зупинилися на світлинах відзнятих нашими друзями і використали їх у кліпі. Сценарій до пісні «Діско» нам написав Славік Кошан з Нижнього Селища. Кліп звісно не дешеве задоволення, але жодного разу не було так, щоб у нас не лишилося грошей після зйомок. Є друзі, котрі допоможуть і взагалі намагаємося працювати з людьми, яким подобається те, що роблять, а не просто відпрацьовують гроші.

– Чого в музиці більше – роботи або романтики?

– Вистачає всього, але здебільшого це наполеглива робота.

– Які виступи були для вас найцікавішими?

– Нам завжди подобався фестиваль Пинтя фест. Тут офігенний настрій, кач, весело. Ще подобаються виступи за кордоном – у Польщі, Німеччині. Кожен польський тур, чи виступ, це подія, де є все – недосипання, багато переїздів, алкоголю, кураж, драйв. Цей рік, на жаль, пропав. У нас було багато домовленостей, планувалися закордонні виступи, вперше мали їхати у Словаччину.

– У середньому скільки виступів на рік ви маєте?

– Бувало і по сто виступів на рік.

– Хто вам подобається із закарпатських гуртів?

– Напевне, у першу чергу 308, наразі вони не активні, ще ранній Рокаш подобався.

Chalamada3

– Чаламада – це проєкт заради бізнесу або собі у задоволення?

– Точно собі у задоволення, бо це не такі великі гроші, за якими варто гнатися. Гурт не заробляє стільки, щоб з цього можна було прожити. Ми просто любимо цю роботу, нам це подобається.

– Скільки років треба грати Чаламаді, щоб одному з музикантів збудувати особняк?

– Тут сама постановка питання не правильна. Правильніше би було – скільки треба грати Чаламаді, щоб одному з онуків члена гурту збудувати хату.

– Як іноземці сприймають вашу музику?

– До речі, наш перший виступ перед іноземцями був у німецькій мовній школі, звідки і з’явилися контакти. Якраз з іноземцями проблем немає. Ми їх беремо драйвом, настроєм, мовний бар’єр просто відсутній.

– Де записуєте музику?

– Перший альбом писали у Олега Орєшнікова, другий – у Віталіка Лєвшакова. Зведення і мастеринг робив відомий звукорежисер Рустам Талабіра.

Chalamada4

– Хлопці, щось ви всі дуже стрункі. У чому секрет?

– Ну, чаламада це овочевий салат, не поправишся. А якщо чесно, як кажуть на Закарпатті – у файного мужа, жона як ружа, а у файної жони, з чоловіка падуть штани.

– Які задачі та цілі ставите перед собою на найближчий час?

– Як у всіх гуртів – більше виступів, подорожей. До речі, дехто з гурту планує запустити паралельно власні проєкти. Роберт Тіводор, Василь Полажинець мають певні напрацювання, що не вписуються у концепцію Чаламади і працюють над втіленням нових ідей.

Карл Смутко, Varosh

 

17 липня 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів