ХТО В ПІСОК, А ХТО ПІД ПОПІЛ – ужгородські социки під брендове сукно

Хоча у всіх мета одна – прихід до влади. Відмінністю є лише внутрішня мотивація: одні бояться втратити владу, бо відчули смак і нажили багажу, за котрий доведеться відповідати перед законом, інші мріють до влади, бо бачать себе багатіями, треті вже були при владі, наживши статки до приходу туди, і тепер намагаються привести до керма державою, областю, містом, тих, хто справді з народом.

Побути серед народу минулої неділі надумали і регіональні соціалісти. Зібравши до обласного театру "дітей війни", тобто людей поважного віку, пообіцяли їм зустріч із кандидатом у мери Ужгорода. Виховане в дусі соціалізму минулих часів, старше покоління звикло вірити сказаному і обіцяному. Не дивлячись на покусування морозу, завивання вітру та підкошування снігу, підтягувалися закутані "діти" (хто на таксі, хто на милицях) до промерзлого центру культури.

Дійство, що панувало у залі, дихало справді соціалістичним духом. На сцені у ролі ведучого – вождь со-ціалістів обласного рівня товариш Олексій Пристая. Він сповістив присутнім, що у суботу міською пар-тійною конференцією кандидатом у мери Ужгорода висунуто Володимира Гісема. Чітко дотримуючись сценарію і регламенту, як личить представникам часів розвинутого соціалізму, ведучий викликав до трибуни підготовлених доповідачів, які "співали" дифірамби кандидату. Аби розбавити пануючий у залі дух, на сцену вивели – майбутнє. Під стать маленького учасника свята, що ставав на табуретку голосно розповідати віршик про любов до Ілліча, малий Михайлик прокричав віршик про любов до дяді Володі Гісема. Звичайно ж, хлопчина ще не усвідомлює, що за віршик вчила його мама. Як і не усвідомлює, що подібні римовані рядки пишуть лише дяді із надто гнучкими спинами.

За вікнами мело, холодні стіни Мельпомени не гріли, як не гріли слова, що не були щирими. Більшість ужгородців і закарпатців пана Гісема знають добре. Тож переконувати присутніх про досвід і порядність кандидата в мери було зайвим. Загорнутий у яскраву целофанову обгортку трюк оновлених со-ціалістів під назвою "діти війни" протягом зібрання втратив свою назву, бо про "дітей", що прийшли вчути важливу для себе інформацію – забули. Цей трюк виявився черговою приманкою для народу. Його використовує для спекуляції соцфракція в парламенті, його використали і в Ужгороді. І лише час покаже результат цього прийому: чи не наштовхнеться країна на велику діру у бюджеті, а обнадієні люди – на чергове розчарування.

Не відомо котрому з хлопців із партійної бригади прийшла в голову світла ідея прибрати Ужгород до рук через свіжий бренд, але це була, напевно, найгеніальніша думка винахідника за період його існування. Звичайно не секрет, які "постаті" сьогодні формують партійні соцряди в Ужгороді. Прикро, що за короткий час вони розбазарили те, що ужгородці наживали роками, чим пишалися, з чого жили. Жаль, але сьогодні це стало фактом, і хлопці змушені свої заплямовані голови прикрити прапором із прізвищем більш авторитетним. Сам кандидат, усвідомлюючи хто є хто, не наважився відповісти, кого бачить поряд себе при владі у разі приходу туди. А ще зізнався журналістам пан кандидат, ніби умовив його балотуватися у мери товариш Пристая. Такий вже він пристаючий, що Володимир Васильович не зміг відмовити. Цікаво лишень, чиї інтереси лобіює мукачівський пан під ужгородським сонцем. Невже вболіває за Ужгород більше, ніж за рідне Мукачево. Коли вже мова зайшла про пресу, не можу залишити поза увагою факт, як звиклі до дисципліни і цензури часів соціалізму товариші зі сцени закидали репліки у бік преси, котра наважується говорити людям правду про стан справ у їх оточенні. Реальні речі, про які пишуть "погані" ЗМІ, це речі, які може відслідкувати і проаналізувати кожен здравомислячий ужгородець, доповідачі називали наклепами.

Та найголовнішим фактом сумніву про можливість реалізації власного задуму социків стало голосування. Зафіксувавши візуально кількість рук, товариш ведучий підсумував: "Майже одноголосно".

А я, підводячи риску, додам: все ж таки найважливіша в людини голова – щоб вберегти чи приховати, хтось її занурює в пісок, хтось посипає попелом, а социки прикривають брендовим сукном.

Тарас ПЕТРІВ

Трибуна

 

28 січня 2006р.