По 60-100 підпалів сухої трави щодня – закарпатці цьогоріч б’ють рекорди власної необачності

«Алло, у нас тут трава горить вже дві години, чому пожежники не приїжджають?», – буває, кричать цими днями у трубку телефона рятувальників мешканці закарпатських сіл. А рятувальники у той час гасять одразу кілька пожеж в інших селах. Гасять важко, бо суха погода тримається вже тривалий час, трава і чагарники горять добре, а вітер швидко розносить полум’я далі. Тим часом ті, хто усе це накоїли, стоять спокійно вдалині і дивляться. Вони знають, що сусіди їх не викажуть – хто ж буде наживати собі ворогів через якусь там траву за селом? Сусіди й самі палять сухостій – така вже традиція на Закарпатті. Кажуть, якщо спалити суху траву, ґрунт стане родючішим і на тому місці краще все ростиме. Саме цю хибну думку з покоління в покоління передають мешканці наших сіл попри те, що фахівці давно довели: спалення сухої рослинності зменшує родючість ґрунту, уся його корисна мікрофлора гине, знищуються насіння рослин, личинки та лялечки комах, гинуть тварини, плазуни.

«Ми роками проводимо профілактичну роботу з населенням, обходимо села, роздаємо пам’ятки, розповідаємо про шкоду спалення трави, нагадуємо про штрафи, однак перебороти цю нерозумну усталену традицію не можемо, – розповідає «Про Заходу» речниця головного управління ДСНС України у Закарпатській області Наталія Батир. – А цьогоріч у нас просто катастрофа, такої кількості пожеж наші працівники не пам’ятають за всі роки своєї служби!». За словами пані Наталії, перші випадки спалення сухостою рятувальники почали фіксувати ще у кінці лютого, а в березні до обласного управління ДСНС надходило по 60-100 повідомлень та викликів на добу. Цьогорічний рекорд – 107 пожеж за добу. Усього ж від початку року в екосистемах області зареєстрували аж 1354 пожежі.

З чим пов’язана така активність – для рятувальників є загадкою. «Ми не знаємо, чим це пояснити: можливо, люди втратили роботу, мають більше вільного часу, нервують через війну або є якісь інші психологічні чинники, – веде далі Наталія Батир. – Однак вони не усвідомлюють, якої величезної шкоди завдають усім. Палити траву – нехороший вчинок навіть у мирний час, а тепер, у період війни, це можна прирівняти до диверсії. У країні і так не вистачає пального, а ми його змушені витрачати на те, аби по десятки разів їздити щодня на пожежі, до яких призводить те, що комусь нема чого робити. Витрачаються ресурси рятувальників, крім того, ці безкінечні пожежі просто дестабілізують ситуацію в краї. Люди зараз і так на нервах, в напрузі, в очікуванні. А тут ще пожежі, які загрожують їхньому майну та життю. У нас цьогоріч горіли вже і будинки, і дачні вагончики, і надвірні споруди, і ліси, горіли днями навіть дерев’яні шпали (рятувальники ледве встигли пригасити полум’я до появи потягу). Не кажучи вже про те, що внаслідок цих пожеж постраждали 11 людей, 7 із них загинули».

Наразі рекордсменом по спаленню є Ужгородський район, днями рятувальникам довелося працювати цілу добу, аби приборкати вогонь, що охопив велике поле. На жаль, у більшості випадків особу винуватця пожеж в екосистемах знайти не вдається. Лише тоді, коли від вогню страждає чиєсь майно, селяни вказують на винуватця. Поки ж їхнє майно не горить, усі вперто мовчать, наражаючи себе на потенційну небезпеку, адже наступного разу сусід-палій може спалити й їхній дім. Рятувальники дуже просять закарпатців бути більш відповідальними, повідомляти про дії своїх сусідів поліції, інспекторам ДСНС чи Державної екологічної інспекції. Нещодавно за спалення сухостою та листя були збільшені штрафи – тепер паліям загрожує покарання зі штрафом від трьох до шести тисяч гривень. Наразі штрафи виписали вже 37-ми особам. Один палій, 22-літній мешканець села Сімер, навіть сам зізнався у підпалі, добровільно погодившись понести покарання. Він розповів, що підпалив зібраний на обійсті сухостій, але не зміг втримати контроль над полум’ям. Коли побачив, що воно загрожує перекинутися на місцеве кладовище, викликав рятувальників. Чоловік визнав свою провину, але рятувальники кажуть, що такі випадки, звичайно, є великою рідкістю.

Ми попросили речницю головного управління ДСНС України у Закарпатській області Наталію Батир скласти портрет типового палія, однак виявилося, що сухостій у нас спалюють як жінки, так і чоловіки, люди похилого віку, молодь і навіть діти. Цьогоріч внаслідок пожеж на екосистемах, як ми вже згадували, загинуло семеро людей. Перша смерть була зафіксована 12 березня у селі Верхня Грабівниця, де 34-річний місцевий мешканець, спаюючи траву, отримав опіки тіла, несумісні з життям. 14 березня подібна трагедія сталася в селі Оноківці. Бабуся 1938 року народження обпекла 80% тіла, медики не змогли її врятувати. 22 березня у селі Лохово серед спаленої трави було виявлено тіло чоловіка 1955 року народження. 23 березня в урочищі біля села Угля так само на вигорілій ділянці знайшли мертвим місцевого дідуся 1931 року народження. 25 березня жертвою власної необережності став 28-річний чоловік з села Пушкіно Вилоцької ОТГ – його тіло знайшли на згарищі в селі Вербовець. 27 березня історія повторилася в селі Берегуйфолу – там на вигорілій землі було виявлено тіло жінки. І того ж дня у селі Ключарки палали 4 гектари сухостою. Коли пожежу загасили, на території згарища знайшли тіло чоловіка. Рятувальники на власному досвіді знають: там, де горить велика площа трави і чагарників, дуже важко дихається, адже виділяється багато чадного газу. Достатньо всього кілька вдихів, аби повалитися без свідомості на землю і згоріти фактично заживо. Саме тому так багато паліїв гинуть від власної ж необачності.

То як можна зупинити це неподобство? У ДСНС кажуть, що працюють на профілактику, інформують населення, в тому числі й про підвищені штрафи, активно виявляють паліїв. Але найбільше рятувальники чекають наразі одного –дощу. Саме він дозволить знизити темпи підпалів сухостою, дасть можливість трохи перевести дух і зайнятися кориснішими справами: відправкою закордонної допомоги зі спорядженням колегам, котрі наразі важко працюють у зонах бойових дій, а також допомогою родинам колег та іншим вимушеним переселенцям, яких приймає наразі Закарпаття.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

  Надіслати другу