«Шпор», «Фрас», «Хек» та їхні творці на Закарпатті (ФОТО)

А почнемо з коротенької передісторії про творчу майстерню «Три Івана», яку відкрили ще у 2007 році у Перечині три товариша: Ян Потрогош, Олег Путрашик та Анатолій Криванич. Як бачите, жоден із них – не Іван, одна саме під цією назвою їхня кузня стала місцем проведення різноманітних мистецьких заходів і щорічного симпозіуму, на який з’їжджалися ковалі з усієї України. У 2019 році «Три Івана» перетворилися на мистецьку студію «Склад», де до війни виготовлялися мистецькі речі. Тому ніхто з хлопців і подумати не міг, що їм доведеться колись робити приладдя для розмінування. 

Вже у перший день війни Ян, Олег та Анатолій почали думати над тим, як вони можуть бути корисними для армії. Сидіти, склавши руки, у тій ситуації просто не могли, у військкоматі їх попросили трохи почекати, тож хлопці пішли до своєї майстерні і почали шукати, що зараз потрібно для армії. Першою ідеєю, на яку натрапили, були «їжаки» – протиавтомобільні загородження для проколювання шин. На початку війни такі металеві гострі конструкції були дуже потрібні, їх широко використовували на блокпостах та шляхах можливого наступу російської техніки. У майстерні «Склад» вирішили вдосконалити «їжаків», почали робити їх із гнутих трубок, назвавши ласкаво «пташками». Ідея полягала у тому, аби обійти сучасну систему автопідкачування коліс. Тобто коли у колесі військового авто застрягає щось, воно може їхати далі, весь час підкачуючи пробите колесо. Та якщо застрягне трубчаста «пташка», автопідкачка не спрацює, оскільки повітря виходитиме через отвір у трубці. Таким чином зупинити техніку противника можна швидше. Всього на різні ділянки фронту за два місяці зі студії «Склад» було відправлено майже 4000 «пташок». Зараз, кажуть хлопці, почався новий етап війни, на якому цей тип загородження вже мало використовують – тож і замовлень на «пташок» є значно менше.

А що було і є вкрай потрібно? Печі. Лютий, березень і квітень були доволі холодними, солдати в окопах мерзли, у зруйнованих будинках цивільних теж часто не було ані газу, ані електрики. Тож із лінії фронту до майстрів полинули запити на легкі переносні печі. І хоч печі хлопці зі «Складу» раніше ніколи не робили, це їх не зупинило – почали експериментувати. Ян Потрогош розповідає, що у майстерні в Перечині вже кілька років працює невелика піч норвезької фірми «Jotul», принцип роботи якої хлопці добре знають. Саме його взяли за основу, зменшивши розміри печі і вдосконаливши у процесі роботи її дизайн. Вийшла піч, яку назвали просто «Шпор». А від неї пішла і назва всього проєкту, який відокремився від «Складу», оскільки до роботи долучилися й інші художники і друзі – Андрій Стегура, Володимир Колесников, Костянтин Хивренко, Олексій Покотило. 

«Шпор» – це компактна піч, що важить 10,5 кг. Комплектується двома трубами, має дві ручки для легкого переносу (якщо їх опустити, вони стають ніжками). Зручна у користуванні, швидко нагріваєповерхню (до 500 градусів), на ній можна легкоприготувати будь-що, вона добре обігріває простір. Хлопцям розповідали, що така піч потрапила доодного прифронтового містечка, де працювала безперервно, бо сусіди її ділили між собою, носили з хати до хати, аби зігрітися і щось приготувати. «Нам було дуже приємно дізнатися, що наша роботи стала в нагоді не лише військовослужбовцям, а й цивільним. Аби зробити якнайбільше таких печей, ми оголосили збір коштів на матеріали. Долучився коштами і фонд «Фронт-UA», який оплатив виготовлення великої кількості «Шпорів». Ми придумали таку цікаву деталь: якщо хтось із благодійників переказував нам 2000 грн і більше, ми набивали на піч його ім’я, а в інструкції вказували, що цей «Шпор» оплатила така-то конкретно людина. Загалом нам вдалося виготовити і відправити на фронт 67 печей», – розповів Ян Потрогош. До слова, зараз він із товаришами думає, як під’єднати до «Шпорів» теплообмінник, аби військовослужбовці могли підігріти собі воду для душу. 

Виготовляють нині у перечинській студії й печі іншого типу – так званого ракетного. Хлопці називають їх просто «Фрас» – як чорта на Закарпатті. На цей тип вони перейшли, бо солдати просили більш мобільні і легкі печі – аби взяв у руки і побіг (або в авто закинув під час передислокації). Ідею наші майстри побачили в Інтернеті, трохи вдосконалили, розробили свій дизайн. Вийшла компактна і дуже легка піч, що важить всього 3 кілограми. Розкладається швидко, розпалити її можна з будь-якого галуззя, нагрівається чудово, дозволяє легко приготувати їжу. Зараз у майстерні експериментують зі ще меншою моделлю – 850-грамовою. Однак поки відправляють на фронт лише перевірені, таких до бійців поїхало вже 71. 

А тепер до «кішок» (звісно, не справжніх, а залізних). Це військове приладдя має дуже різні назви: «кішки», «краби» тощо. Нині воно дуже потрібне на вже звільнених територіях і на лінії фронту, адже росіяни часто залишають після себе вибухові пастки. Наприклад, ставлять під велику протитанкову міну меншу, протипіхотну, а коли сапер забирає верхню міну, нижня спрацьовує ізавдає поранень. Так само мінуються тіла загиблих, техніка, різноманітні предмети. Вже не раз жертвами вибухівок ставали медики, волонтери, звичайні мирні жителі. Тому зараз сапери активно використовують спеціальних «крабів» – гачки, якими на відстані з допомогою довго шнура перевертають чи рухають міну, тіло або якийсь предмет, щоб убезпечитися, що під ними нема вибухового пристрою. Художники з проєкту «Шпор» у своїй студії виготовляють «крабів» різного розміру і виду. Близько 500 таких металевих конструкцій вже поїхали до саперів і нині (хлопці дуже на це сподіваються) щодня рятують життя військовослужбовців і цивільних.

Але «краби» – не єдині корисні військові штучки, зроблені руками наших «шпорівців». Один військовий інструктор попросив виготовити партію «ялинок» – таких металевих гачків для виявлення розтяжок. Наші хлопці зробили розбірний гачок, аби його легше було скласти і носити, до прикладу, в кишені. Назвали по-своєму – «Хек», бо малюнок нагадував хребет риби. «Ефективність нашого «Хека» є дуже високою, – каже учасник проєкту«Шпор» Ян Потрогош. – Наприклад, групі армійців треба пройти через ліс, де можуть бути розтяжки. Вони складають «Хека», прив’язують до шнура, закидують на 30 метрів перед собою і, сховавшись, обережно тягнуть. Якщо десь у кущах є розтяжка, «Хек» своїми зубцями обов’язково її зачепить. Отак, кидаючи гачок перед собою, наші військовослужбовці можуть безпечно просуватися незнайомою місциною вперед». Таких гачків у перечинській майстерні теж уже зробили і відправили чимало: «Хеків» – 402, гачків трохи іншої модифікації (їх назвали «Хамсою») – 269.  

Учасники проєкту «Шпор» готові працювати на потреби фронту стільки, скільки буде потрібно. Хоча вже зараз на їхній сторінці є чимало приватних замовлень на печі, хлопці кажуть, що наразі працюють виключно для армії, а всі приватні замовлення обов’язково виконають після нашої перемоги. Нині вони сфокусувалися на тому, аби за літо зробити якнайбільше печей. Бо хтозна чи закінчиться війна до настання холодів, а гріти наших хлопців на передовій буде треба. Якщо ви бажаєте долучитися до проєкту в якості благодійника, заходьте на сторінку волонтерського проєкту«Шпор» у соцмережі «Facebook» (https://www.facebook.com/profile.php?id=100010451017367). Там же можете залишити заявки на вироби майстерні, якщо ви, ваші рідні, друзі або підопічні на фронті потребують щось із цих речей.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»