"Нам не можна залишатися на місці. Треба йти вперед, і ми готові до цього", — військовий 128-ї бригади Сергій

"За цей час багато що бачив, тому можу порівнювати: ООС — це, образно кажучи, дитячі ігри. Єдине, що можна було зробити з ворогом, — непомітно підійти до окопів і закидати гранатами або спровокувати на вогонь. А зараз ми воюємо по-справжньому — із технікою, авіацією, артилерією та іншою важкою зброєю. Тут багато чого залежить від професіоналізму й ініціативності командирів", — сказав Сергій.

Військовий розповів про те, як отримав поранення: "Ми займали нові позиції, і я вирішив провести детальну розвідку місцевості. Хлопці вийшли після півночі, щоб удосвіта пробратися якомога ближче до ворога. Вони з’ясували, де і які скупчення росіян, маршрути і кількість їхніх патрулів. А потім дали координати нашій арті. Росіяни намагалися висовуватися, але ми їм не дозволили".

За словами Сергій, тоді він і отримав поранення в ході бою.

"По нас почали стріляти з БМП-2 осколково-фугасними й запалювальними снарядами і один зі снарядів вибухнув поряд. Мене наче по коліну дошкою з розмаху вдарили – кілька осколків вп’ялися в ногу. Я сам наклав пов’язку (артерію, на щастя, не зачепило) і вколов знеболювальне. Товариш допоміг дійти до нашої волонтерської машини, яка відвезла мене в медпункт", — сказав військовий.

У лікарні більшість осколків витягли, а кілька найглибших залишили. За словами Сергія, після того бою українські військові зайняли позиції, які утримував ворог, і більше не віддали їх.

"Чи готові наші бійці до контрнаступу? Вважаю, що так. У нашому підрозділі всі хлопці досвідчені й перевірені, жоден не намагався ухилитися від бою, не скаржився, що страшно. Хоча страшно буває, і це нормально. Ми й зараз, коли випадає вільний час, тренуємося, відпрацьовуємо штурмові дії. Нам не можна залишатися на місці, якщо засядемо, буде те ж саме, що у 2016 – 2021 рр. Треба йти вперед, і ми готові до цього!", — говорить військовий.

  Надіслати другу