Павло Чучка: Наші люди часом більше вірять корові, ніж державі

Про наболіле


– Павле Павловичу, чому Ви пішли на сільського голову, а не на мера, як на позаминулих виборах?


– На сільській території 20-30 тисячами доларів інвестицій, грантової підтримки можна досягти більшого результату, ніж 2 мільйонами доларів у Києві. Чому б не спробувати досягти успіху на сільській території? Тим більше, що багато міжнародних інституцій готові підтримати проекти зі збереження екології, відродження ремесел, реабілітації людей з особливими потребами. Наприклад, чому б не отримати грант на обладнання для кухні сільського дитсадка тощо? Треба втерти носа неповоротким управлінням ОДА. Це можна робити, отримавши від односільчан реальну владу у самоврядній одиниці. Брюссель бачить застосування коштів для спільних проектів між селами України, Угорщини, Словаччини. У нас є добра воля, кредит довіри, відтак можливість взяти кошти у чисті руки. Починати треба з малого — мале дуже добре тиражується. У Баранинцях мене добре знають, є певний досвід господарювання. Тому й пішов працювати сільським головою. Моє стратегічне завдання на цій посаді – не дати обікрасти земляків повторно. Один раз це вже сталося. У 1948 році прийшли совєти й забрали землю у людей, які по Бельгіях та Америках тяжкою працею заробляли гроші. У мого діда, наприклад, забрали 8 га. У сім’ї Шімко забрали 12 га. А тепер таке можуть зробити шахраї повторно. А чи це мілко? В обласну раду мене "відфільтрували". Петьовка (двоюрідний брат Балоги) сказав відкритим текстом, що мене там не буде. До міської ради моя команда йшла від "Партії екології та соціального захисту". Під 19 номером нас зареєстрували, але народ не встиг ідентифікувати, хто є хто. Треба було мені на чоло, на груди ліпити номер 19. Тоді б результати, може, були б кращими. Я розраховував на 10 депутатських місць у міській раді. Мені досі дивно, що на студентських дільницях, де мінімум мало бути 300-400 голосів, вийшло 6-8. Така ж ситуація навіть на тих дільницях, де на минулих виборах мене не могли перемогти Рата (Ратушняк — авт.) і Погорєлов.


– Чи важко Вам далася перемога?


– Мета була поставлена, відтак механізм знайшовся. Виборча кампанія забрала неймовірно смішні кошти. Крім обов’язкових плакатів з виборчого фонду та подарованої форми футбольній команді, ми особливих проектів і не робили. Сільські хлопці дістали на Різдво у церкві копачки (бутси). У кожній топанці (по-закарпатськи назва взуття) був помаранч. Де я йшов індивідуально, там завжди перемагав, а у командній грі моя участь не виправдала себе. Те, що здобулося, радує не в сенсі перемоги, а в тому, що відкриваються нові можливості. Голоси виборців розділилися так: 664 — за мене, 608 і 603 — за моїх суперників. Сильно впливав грошовий фактор, бо "Регіони" підтримували свого кандидата. Я стільки грошей не мав.


– Які авгієві стайні Вам дісталися?


— Бачу, що попередня влада або спала, або шкодила. Наша площа дорівнює площі Ужгорода. Маємо всі можливості рости матеріально, привносити у життя більш цивілізації. Але є і певні успадковані біди. Склад ради дуже сирий. Деякі кандидати у депутати сільради йшли на вибори з вождем. А вождь дріб’язковий — украв два іржаві валови (корита для худоби) і т.п.. Пожежні резервуари, прокладені ще за радянських часів, хотіли кранами витягти із землі, щоб продати, і порвали. Приміщення клубу у стані руїн передали на баланс райдержадміністрації, а вона продала їх підприємцю. Чоловік, який купив клуб, переводить будову у житловий фонд. Туди тепер ночами привозять гори краму і розфасовують його по малих фуріках. Така собі оптова база. Це — типовий прикордонний спосіб виживання. Попереднє керівництво сільради попалило документи, мусимо все відновлювати. Все діловодство нам передали в одній "авосьці", а мала бути ціла шафа. Решту за допомогою колег з села Невицьке усе відновлювали з нуля. Навіть журнал реєстрацій пропав. Ми дали документи на перевірку в усі контролюючі та фіскальні органи. Прошу друзів допомогти мені налагодити знайомства у районі, набираюсь досвіду. Будемо працювати. Це тільки матрос Залізняк міг організувати колгосп у селі, в якому жодного разу не був
"З Ратушняком маємо неписану угоду про ненапад"


– Чому Ви ідейно розійшлися з Віктором Балогою і стали близьким до Ратушняка, який колись був Вашим опонентом?


– В один момент переді мною і Ратушняком постало завдання взяти владу мажоритарно. Йому — у місті, а мені — в селі. Я вже більше року не належу до команди Балоги, бо я ідейний помаранчевий. А нинішня адміністрація це – бізнес-помаранчевий проект. А Ратушняк був також неугодний як політик, який "не контролювався" бізнес-проектом "Барва". У нас однакові мотивації. Окрім того, на виборах я працював з газетою Ратушняка "РІО". Отож маємо неписану угоду про ненапад, оскільки я використав його мас-медійний ресурс. Я прийняв для себе рішення не йти на мера тому, що туди пішов Ратушняк. Сьогодні мати лише голоси Майдану замало. Він має свої плани щодо міста, я маю свої плани з селом. Смітник на території села Барвінок – наша спільна велика проблема. Міські маршрутки їздять моєю територією, мої люди працюють у місті. Нам є, у чому співпрацювати. Ратушняк обтесався у Києві, став менш агресивним, більш виваженим, має репутацію якщо й не зовсім прогнозованого, то, принаймні, зрозумілого керівника. Його політичні ігри закінчилися. Він вже попробував різні прапори. Він переконався, що прапор Литвина йому не допоміг. Навпаки, він, Ратушняк, допоміг Литвинові в Ужгороді. Ратушняк – самодостатній лідер, який зрозумів, що треба спиратися на свій народ. Я так само сперся на народ Баранинців.


– Чому Ви знялися з реєстрації кандидатом у депутати Верховної Ради від блоку "Наша Україна"?


– Є така приповідка: обійдеться без курки весілля. Тоді знялися Геннадій Москаль, Міклош Ковач, Павло Чучка із аутсайдерських позицій у списку. Мені недоторканність не потрібна. Окрім того, мені казали: "Ви всюди кандидуєте. Визначіться, — куди ви йдете?"


– З огляду на радикальність Ваших поглядів, чи не запрошували Вас у списки "БЮТ"?


– За п’ять днів до закриття списку були пропозиції йти до обласної ради у команді Юлі. Влітку навіть пропонували очолити список. Але я відмовився, бо був у РУСі. Але, всюди, де РУХ не увійшов до помаранчевої коаліції, він був знищений. Ми потрапили "під роздачу". Тут працює технологія, нема чого шукати ідеології. Робесп’єр казав, що революція поїдає своїх дітей. Політична боротьба, як і військове зіткнення — це відображення боротьби капіталів, всіх, хто голосує за військовою дисципліною.


– Є багато політичних та економічних реалій у державі та області, які викликають у Вас невдоволення. Та все ж, Ви оптиміст чи песиміст?


– Все йде до ліпшого. Перше підтвердження — кучмізм впав. Медведчук готував кадри десятиліттями. Система досі не вірить, що вона програла. До 2004 року був лише камуфляж незалежної України. Від перемоги після Майдану, від інавгурації нового Президента почалося ламання кучмівської машини. Воно ще триває. В одному з наймафіозніших районів, Ужгородському, з 24 голів сільрад 13 — нові. Старій гвардії вирвали зуби. Наш екс-голова обласної ради Андрусь, як і Литвин, опинився поза грою, поза політичною ареною. Добре, що виборці не втратили надію. Хоч серед новообраних сільських голів у нашому районі проскочило багато випадкових людей, але було би гірше, якби лишилися 24 старі або усі зайшли б туди з трудовими книжками "Барви" чи Партії регіонів. Половина з новобраних через відсутність досвіду сповзе до спокійного життя. 13 із 24 голів сільрад в Ужгородському районі мають шанс творити і фінансувати прогресивні процеси.

Розвивається самоврядування. У Ющенка хороші радники з адміністративної реформи. Треба показати людям в регіонах, що вони головні. Варто також мінімізувати вплив районної влади на них. Наскільки мені відомо, до 2015 року вирішено ліквідувати усі обласні надбудови. Треба поставити між Кабінетом Міністрів та регіонами лише один комп’ютер в інтернетному режимі для електронного документообігу.


— Що є найскладніше в отриманих авгієвих стайнях?


– Домінанта попередніх рад – розподіл землі. Закон про те, що кожен громадянин має право безоплатно отримати земельну ділянку, дав підстави писати заяви і брати ділянки на мертвих, живих і ненароджених. За останні 15 років село пам’ятає лише одну позитивну річ – провели газ.

Маємо акт перевірки державної земельної інспекції. Ми подали документи на перевірку в усі контролюючі та фіскальні органи. Прийшли, сіли, провели аналіз за останні два-два з половиною роки. У суботу вийшов газетний розворот з прізвищами тих, хто отримував землі. Ми також напишемо про це у нашій парафіяльній газеті "Сільська правда". Я вважаю, що кожне друге рішення попередньої влади тягне за собою кримінальну відповідальність.

Місяць верчу бюджет. Це – немов бобслейна труба: як не кинь санчата, все летять у визначеному напрямку. Але й за таких умов треба працювати. Вирішили створити сільське комунальне підприємство "Санітар", упорядковуємо цвинтар, стадіон, створюємо аварійну службу. На нараді у РДА нещодавно обговорювали Закон України про благоустрій, де, зокрема, є стаття 9 про "Створення комунальних служб". Навіть у відсталому селі можна взяти кредит під якийсь прогресивний проект. Так що, розвидняється. Все буде добре.

— Хто є командою нового сільського голови?


– П’ятеро осіб з тих, хто не пройшов до міської ради. Це, зокрема, відомий архітектор Іван Клісса, молодий політик Віктор Шадей, господарник Володимир Ганзел та багато інших. Ця команда має допомогти мені. Ми кинули всі сили на зміни. Провели суботники, відремонтували міст, зрізали огорожу перед сільською радою, підстригли дерева. Провели три дискотеки. Учора була сільська нарада-віче, а потім провели перед сільською радою найбільшу за історію села дискотеку на 400 осіб. Я би не встиг стільки всього робити, якби не моя команда, бо ніч має у мене 5 годин. Я також просив хлопців допомогти мені налагодити знайомства, оскільки ще не дуже добре знаю район.


"Фахівці підрахували, що за 4 роки ми можемо розраховувати на 10 мільйонів доларів"


— Чи були спроби оскаржити Ваше перебування на посаді?


– Ні. Але, знаю, що кажуть: нехай два-три місяці попрацює, а далі ми його "хлопнемо". Йдеться про те, що нашукають якихось порушень і будуть вимагати покарання. А не помиляється лише той, хто не робить нічого. Порпатися у старому мотлосі не цікаво. Ми наберемо якомога більше заяв на отримання земель. Тоді поділимо залишки, які інвентаризуємо, скажемо, що можемо дати демократично 4 метри квадратні під забудову кожному. Через три місяці ми наведемо лад. Є варіанти: урівнялівка або аукціон. Платіть те, що ви раніше платили на хабарі. За чесно продані ділянки ми отримаємо добрі гроші. Фахівці підрахували, що за 4 роки ми можемо розраховувати на 10 мільйонів доларів. Зараз я збираю різні пропозиції. Один великий "Теско" (супермаркет) дасть більше ефекту селу, ніж 10 дрібних. Можна надати площу для збирального цеху якоїсь "Тошіби" чи "Мазди", а не зв’язуватися з якимось, умовно, Петею, який продав три камйони маргарину "Рама" і хоче відкрити автомийку. Треба працювати з серйозними партнерами, які забезпечать населенню наших сіл сучасну інфраструктуру.


"Одні кажуть, що то такий, як Ющенко, інші — балакун"


– Чув про Ваші амбітні плани на новій посаді. Що задумали?


— Є швидкі голи і чотирирічна перспектива. Найдорожчим проектом є очищення 11, 5 км малої річки. Майже вся вона пролягає територією села. Від Горян до Латориці захаращена. Там з’явилися сині жаби-мутанти. Біологи мають на чому написати дисертацію. Вартість 1 км робіт — 100 000 гривень. Будуть шлюзи, набережні з вечірньою ілюмінацією, вода буде приймати очищені біосептичні каналізовані води. Ми потягнемо 1, 5 мільйона гривень, за 3 роки це зробимо. Баранинці входять у трійку найбагатших бездотаційних сільрад області. Плануємо скористатись і з географічного розташування села, повз нього проходить дорога на Будапешт, Братиславу, Ужгород, Київ. Головне, щоб траса Лісабон-Москва нас не обминула.

Другий пункт плану — два-три організуючі центри. Маю на увазі супермаркет, систему басейнів, аквапарк, спортивний комплекс, центр дозвілля. Конференц — палац на 8-9 залів, паркінг, готельні можливості. До обласного центру від нас їхати 12 хвилин. Тут будуть проводитися наради тощо. Якщо підтвердиться пропозиція, то розташуємо й збиральний комплекс. Не джгути в’язати, через які потім люди хворіють, а робити щось солідне. Наприклад, привезуть обладнання для праження (смаження) кави. То буде невелике підприємство на 10 працюючих. Але екологічне і таке, що справно платить податки. До речі, найбільший платник податку на нашій території — "Нафтогазбуд", "Сільбуд".

У нашому розпорядженні 900 га у межах села, загалом до 3200 га. Решта — під юрисдикією РДА. Ми лише погоджуємо їхні рішення. Є об’єкти щодо яких виникають суперечки.

Наша стратегія лише у розвитку. Економічно найменш вигідним є будівництво житлових котеджів. Це територія, яка нічого не дає, крім проблем. Інша річ – будівництво 3-4-квартирного житла. Це помешкання, які зразу знайдуть покупця.

Треба думати і про те, що робити, коли закінчиться вільна земля. Міські межі посунуться далі. Треба йти туди, де річки тектимуть ще хоча би 50 років.

Подбаємо і про розваги для народу. Ремонт сільради передбачає створення мансардного поверху, де буде комп’ютерний центр, у підвалі – атлетичний зал. У Довгому Полі також зробимо ремонт у приміщенні фельдшерсько-акушерського пункту, відкриємо комп’ютерний центр. Створимо цвинтар для тварин, у всьому світі це є хороший бізнес. Будемо продавати саджанці яблунь, сортових груш тощо. Для душі і для серця. Побудуємо жартівливий пам’ятник вальці (саману) — як першому закарпатському будівельному матеріалові. Відкриємо великий сільськогосподарський базар-виставку "Сільекспо", де продаватимемо плуги, коси, косарки, трактори, саджанці, зерно, корм тощо. Вже нині випускаємо свою сільську газету. У перспективі це має бути перша сільрада на території України, яка діє з урахуванням сучасних екологічних концепцій розвитку і здобуде премію ЮНЕСКО.

З 1 червня я позатикаю усі нелегальні зливи з дворів. Хто не має грошей, тому допоможемо. У Чехії, Словаччині це фінансує держава. У нас підтримується екореформа. Очищаючи русло, я примушую людей навести порядок і на своїх обійстях. Окрема проблема — підтоплювана частина села Довге Поле. Ми хочемо її врятувати, залучивши частину коштів держаної протипаводкової програми "Тиса" .

Мене цікавлять неблизькі прагматичні цілі. Це вже засікли в області, вже питали, чи стане моя нинішня посада трампліном до поста мера. Я прийшов звідти, де я вже незаперечний лідер. Життя настільки коротке, що дебілові і так нічого не доведеш, а розумний і так все зрозуміє. Найдорожче у людини — це час (якщо вона здорова). За 50 років набрався досвіду: як кубика-рубика у голові повернеш, так і комбінація складеться.

– Чи розвиватимете фермерство?


— На фермерство ставок не роблю, це нерентабельно. У зоні, де камйони з усієї Європи їдуть, а корови дають свинцеве молоко, то це — не молочна територія. У нас ще багато людей корові більше вірять, ніж державі. Але якщо наша Мілка нажерлася канцерогенів і дала тобі канцерогенного молока, то хіба це мудро? Можна забрати у людей тих 200 корів, які є на території сільради, і дати господарям компенсації по 5 тисяч доларів, а територію пашні ліпше відвести під щось краще.

Коли доведеться платити реальну вартість землі, то її реально використовуватимуть.


— Як люди Вас сприймають?


— Одні кажуть, що то такий, як Ющенко. Інші, яких менше, говорять що то лише балакун.


— Чи буде Чучка претендувати на ділянку у Баранинцях?


— Мені навіть того багато, що я маю. У Баранинцях у мене батьківська хата, 120 дерев, а за ними земля, яку треба орати. Колись мій дідо після заробітків володів 8 га землі у Баранинцях. Якби була реституція, землю би назад взяв і моментально уклав угоду з якоюсь солідною фірмою. 4 квадратні метри би залишив як свою дольову участь, став би акціонером. Показав би приклад людям.


– Яка криміногенна ситуація у селах, де ви керуєте?


– Маємо проблеми з місцевими хуліганами. Один чотири рази судимий. Два дні тому спалили чоловіку камйон у селі. Нещодавно згоріло кафе. Зловмисники, аби помститися місцевій депутатці, відрізали голову її собаці і кинули їй під поріг. Ще в одного чоловіка пробили вилами животи коням. Труять псів. То все нерозкриті справи. При тому, що маємо лише 5 вулиць. Кілька днів тому відключили електрику, бо була не належно оформлено підключення водонапірної вежі. Попередні керівники села збирали гроші і ділили між собою, а людям казали, що беруть на водопостачання. За таких умов я вже навіть жартував, що тим правоохоронцям, які наведуть порядок, дам кожному безкоштовно по ділянці землі. Питаю у дільничного, коли останній раз складали адмінпротокол. Не може згадати…


"Я встигаю на всі напрямки вставити свої 5 копійок"


— Чи встигаєте займатись творчою роботою?


— Цього року знову буде "Словоблуд" (фестиваль гумору, започаткований Чучкою — авт.). Буде міжнародний футбольний турнір, до участі в якому запрошено чотири країни. Ми хочемо отримати підтримку на впорядкування нашого стадіону для розвитку дитячого спорту.


— А як з поезією?


— То вже буде не поезія, а проза. Будуть нові типажі. У великих кабінетах, де дивляться на сільських голів зверхньо, думаючи, що я прийшов дограбовувати ще не вкрадене, я кажу: мене, хлопці, долари і земля не цікавлять. Мені цікаво через 4 роки написати книжку, кращу, ніж Бальзак написав. Я шукаю типажі. Ви туди теж можете потрапити. Прізвища будуть такі самі. Бо мені вже буде байдуже, чи мене потягнуть у суд. Але ваші діти вам такого не простять, що ви попали у мою книжку. Друзі жартують, що у мене завдання бути не найбагатшим, а відомішим, ніж Шевченко. Я встигаю вставити на всі напрямки свої 5 копійок. Нещодавно вийшов диск під назвою "Нота у децаря". Це – мої тексти, покладені на сучасні мелодії Андрія Вайди — перекладача чопської митниці. Він не сидить у нафталінових фолк-атрибутах. Ми це зробили як авторський проект. Це — перший диск сучасної лемківської музики. На ньому багато оригінальних речей, зокрема ораторія "Бородіно". Він вже має прогнозований успіх. Ще під час його розробки заготовки ходили по руках, а люди телефонували навіть з Німеччини. Отож з творчістю не пориваю — без неї не цікаво жити.

ЗІК

 

19 травня 2006р.