Голос міст-героїв: ужгородці побачили історію Ірпеня і Гостомеля

Обидві стрічки не просто зображають події війни — вони занурюють глядача в реальність, яку пережили українці, показуючи їхню мужність, біль та незламність.

Перед початком заходу Віктор Насипаний висловив подяку інціатору показів - Миколі Крамаренку, Благодійному фонду «Армерія», Благодійній організації «Благодійний фонд Сергія Гайдая» та готельно-ресторанному комплексу «Кілікія», які виступили партнерами події.

Також, взнак подяки за гостинність міста, до слова запросили виконуючого обов’язки міського голови Вадима Борця. Від імені громади Ужгорода він прийняв подарунок — прапор міста Гостомель, який подарували на добру згадку та вияв вдячності.

Одним із гостей заходу був Павло Іщенко — військовий, доброволець, який у перші години війни взяв до рук зброю й став на захист держави. У своїй промові він сказав: «

Так сталося, що в перші дні війни я у складі 72-ї механізованої бригади був у Гостомелі й зупиняв російські колони. Я навіть не знав усіх людей, які перебували в окупації, але ми з побратимами відчували, що їм потрібна наша допомога. Ми розуміли: позаду нас — столиця, мільйонне місто, яке потребує захисту. Коли я був там, за мене молилося дуже багато людей — це давало наснагу. Так ми вистояли і здобули першу перемогу. Наш народ показав світу, як згуртуватися в такі години й довести, що свого дому ми не віддамо.  Ми зробимо все, щоб наша держава стала квітучим центром Європи».

Під час  заходу онлайн долучився колишній прессекретар президента Чехії Їржі Овчачек. Він поділився, що, готуючись до свого звернення, згадав минулий рік, коли в Празі разом із глядачами переглядав фільм «Гостомель: історія одного будинку». За його словами, це дуже сильна стрічка, яка передає всю біль українського народу.

 Перед показом першого фільму Віктор Насипаний звернувся до присутніх. Його промова була надзвичайно емоційною й проникливою:

”Дивлячись цю картину, я не хочу, щоб ви навіть уявляли, що таке війна. Не хочу, щоб ви бачили або відчували її. Але ця історія існує. Це реальність. Це історія про 21 людину, які, об’єднавшись, змогли вирватися з пекла під назвою Гостомель. Ми були очевидцями всього, що відбувалося. І коли вам кажуть, що цього не було — не вірте. Це сталося насправді. Я бачив це власними очима”.

Фільм розповідає про долю 21 мешканця одного будинку в Гостомелі, які пережили окупацію, ховалися в підвалі висотою 1,5 метра та зрештою змогли виїхати з окупованої території.

Як каже Віктор Насипаний: «Я щасливий, бо зі мною було 20 людей, які підтримували й допомагали мені — мої 20 сусідів».

Показ фільму  вже відбувся у Вроцлаві, Празі, Єревані, Львові, Коростені та Чорноморську.

Команда також планує показ у Великій Британії.

Як зазначає режисер, «крок за кроком ми дійдемо й туди, щоб показати ці події англомовному глядачеві».

Другий документальний фільм — «Ірпінь. Позивний “Письменник”  Юрія Беденка.

Перед початком показу режисер зазначив:

«Ірпінь боронили самі добровольці. Нас було близько 200 осіб, і ми утримали місто. Ми добре розуміли: якщо впаде Ірпінь — впаде й Київ. Тому стояли на смерть…»

У фільмі показано, як місцеві жителі об’єдналися задля захисту рідного міста. Створили штаб у будинку письменника та почали поноцінно працювати. Їх метою було - вистояти.

У перший день оборони їх було всього до 30 осіб. Але з кожним днем кількість зростала — до штабу приходило все більше й більше людей. У стрічці звучать слова, що передають незламну силу, віру й бойовий дух тих, хто став на захист із першого дня:

«Улаштуємо москалям пекло на рідній землі», «Ще станцюємо гопака на руїнах Кремля».

Ці вислови, сповнені рішучості, стали символами спротиву.

У фільмі розповідається, як через Романівський міст вдалося евакуювати близько 40 тисяч людей — бо саме 200 добровольців кілька днів стримували штурм, даючи змогу організувати евакуацію та запеклу оборону.

“Війна змінює все — і кожного з нас. Але ці 200 людей зробили історію: вони встояли й стримували противника протягом тижня.Я пишаюся добровольцями, які в перші дні війни тримали оборону без повноцінного озброєння», — каже один із героїв фільму.

Після показу присутні мали можливість поспілкуватися з режисерами обох стрічок, задати питання, або висловити свої враженння.

Ці фільми неможливо було дивитися без сліз.

У них — стільки болю, відбитого в очах людей, які пережили все це на власному досвіді.

Ці люди — справжні герої. Люди— титани.

Авторка: Діана Вакуленко

 

 

06 жовтня 2025р.