«Страшно буває. Але ми знали, куди йдемо»: історія аеророзвідника зі стрілецького батальйону поліції Закарпаття Дмитра Грушака

До стрілецького батальйону Дмитро долучився з перших днів його створення. Тут опанував нову спеціальність - пілота безпілотних літальних апаратів. А досвід роботи у слідстві став у пригоді вже на фронті. Уважність до деталей, аналітичне мислення та вміння вибудовувати логічні зв’язки допомагають йому виявляти замасковані позиції, техніку й переміщення противника.

«Я дуже непосидючий, ніколи не міг сидіти на одному місці. Але на позиції багато не побігаєш», — усміхається Дмитро, згадуючи один із найскладніших для себе моментів фронтового життя.

Бліндаж розміром два на три метри. Обмежений простір, у якому доводиться проводити більшість часу. Вихід назовні лише за необхідності: запустити безпілотник, замінити батарею чи заправити генератор. Зайвий рух може коштувати життя.

Для енергійного й рішучого Ватсона така вимушена нерухомість стала окремим випробуванням. Але коли йдеться про бойове завдання, власний комфорт відходить на другий план.

Спочатку Ватсон працював із квадрокоптерами Mavic безпосередньо поблизу лінії бойового зіткнення. Виявляв ворожу піхоту, бліндажі, склади пального та інші об’єкти. Згодом опанував безпілотники літакового типу, які здатні довше перебувати в повітрі та вести розвідку на більшій відстані.

«БпЛА літакового типу – це зовсім інший рівень аеророзвідки. Це цікавіше, потужніше, адже дозволяє знаходити справді “жирні” цілі. Коли бачиш, як їх знищують, відчуваєш особливі емоції. Розумієш, що цю ціль знайшов саме ти і спрацював на результат», - розповідає Дмитро.

Сьогодні серед його пріоритетних завдань виявлення скупчень особового складу противника, артилерії, важкої техніки, складів боєприпасів та командних пунктів.

«З висоти польоту ти бачиш усю картину на полі бою, переміщення ворога, який намагається підійти й знищити наші позиції. Бачиш увесь бій наживо. І твоє головне завдання – зробити все, щоб цей бій якнайшвидше закінчився».

За словами Ватсона, головна риса характеру, яка допомогає на фронті - це наполегливість та відсутність страху перед ухваленням важливих рішень. Дмитро переконаний, що у критичний момент хтось має взяти на себе рішення, навіть якщо часу на роздуми майже немає.

«Коли ви йдете групою, обов’язково має бути людина, яка ухвалює рішення та бере відповідальність на себе. Ти повинен відповідати і за своїх хлопців, і за себе».

Один із таких моментів Ватсон пережив під час бойової роботи поблизу Шахового на Донеччині. Тоді російські війська намагалися прорватися до важливої траси, що веде в напрямку Краматорська. Населений пункт опинився під загрозою оточення.

Ситуація змінювалася стрімко. Зв’язок між підрозділами ускладнювався, а повної картини розташування своїх і ворожих сил не було.

«Ми перебували в Шаховому, коли росіяни почали наступ на так звану “дорогу життя” до Краматорська. Ворог намагався прорватися до траси з боку Добропілля. Шахове опинилося фактично в напівоточенні. Загальної картини ми не мали, адже під час наступу не всі підрозділи можуть одразу повідомити, які позиції залишили, які утримують, а які вже знищені», — згадує Ватсон.

Попри загрозу, бійці не розгубилися. Разом із суміжними підрозділами організували повітряну розвідку та скоординували роботу FPV-екіпажів. У результаті спільних дій противника вдалося відкинути від населеного пункту.

Дмитро не приховує — на війні страшно кожному. Але страх не повинен заважати тверезо оцінювати ситуацію та діяти.

«Звичайно, страшно буває. Проте ми знали, куди йдемо, і обирали цей шлях самі. Сьогодні страшно, а завтра ти вже сидиш у Краматорську, п’єш каву і думаєш: як добре».

За словами Дмитра, одна з найбільших переваг українських підрозділів — злагодженість екіпажів. Аеророзвідники знаходять цілі, передають дані, а ударні дрони завдають ураження.

«Коли знаходиш об’єкт противника, наш FPV-дрон може вилетіти практично миттєво і знищити ціль. Хлопці літають дуже добре. Нам потрібно дати їм якісну картинку, а все інше вони зроблять самі».

Попри технологічність сучасної війни, Дмитро переконаний, що вирішальну роль відіграють люди, їхня майстерність та злагодженість у команді.

«Усі ці ураження по ворожих цілях — не робота однієї людини. Це робота всього колективу, команди, екіпажу, який із тобою на позиції. Літає один пілот, а знаходять цілі всі разом. Жодна техніка без професійного пілота не підніметься в небо й не виконає бойове завдання. Тому люди нам потрібні насамперед».

Для Дмитра результат вимірюється не лише кількістю виявлених чи знищених цілей. Значно важливіше усвідомлення, що ворожа артилерія або техніка вже не становитиме загрози для побратимів, які тримають позиції попереду.

Саме це, зізнається, приносить найбільше задоволення і відчуття спокою після успішної роботи.

Попри напружену бойову роботу, у Ватсона та його команди є власні традиції.

«Коли сідаємо в броньовані машини чи пікапи, вмикаємо музику. На кожен заїзд чи виїзд у нас грає “Ой, Марічко” в новому звучанні. Це моменти, коли можна хоч трохи переключитися, послухати музику. Звісно, лише до червоних зон, де вже потрібно слухати небо», — розповідає Дмитро.

Дмитро молодий, амбітний і не приховує захоплення своєю справою. Водночас війна навчила його, що рішучість — це не відсутність страху, а здатність діяти попри нього.

Сьогодні Ватсон продовжує виконувати бойові завдання у складі стрілецького батальйону поліції Закарпаття та запрошує до команди тих, хто готовий долучитися до захисту України.

А ще переконаний — його покоління має зробити все можливе, щоб завершити цю війну і не залишити її наступному.

Департамент комунікації Національної поліції України

 

16 жовтня 2026р.