«Хочу насолодитися мирною Україною»: історія Андрія «Мольфара»

Її розповіли на сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби України-Західний кордон.

Андрій долучився до війська в березні 2022 року. На початку повномасштабного вторгнення допомагав друзям виїхати з Києва, волонтерив на кордоні, а згодом двічі звертався до військкомату, поки не отримав можливість служити у лавах Державної прикордонної служби України.

Хлопець виріс у патріотичній сім’ї на Закарпатті. Рідним було важко відпускати його на війну, але вони зрозуміли його рішення й підтримали.

Сам він не вагався, хоча усвідомлював небезпеку:

«Страшно, звісно, війна, але хотілось якось боронити неньку Батьківщину».

За роки служби він виконував завдання на найскладніших ділянках Донеччини та Харківщини. Найважчим періодом називає бої у Серебрянському лісництві, де певний час був старшим проміжної логістичної позиції. Там він організовував роботу, допомагав пораненим і готував загиблих побратимів до евакуації.

Закарбувався в пам'яті "Мольфара" випадок, коли їхнє укриття понад добу було під обстрілом. Після одного з артилерійських ударів, Андрій кинувся допомагати побратимам і сам дістав контузію та уламкове поранення плеча. Згодом пережив ще кілька контузій та отруєння ворожим газом, наслідки яких відчуває досі.

Сьогодні Андрій - заступник начальника однієї із застав. Його робота передусім пов’язана з людьми: потрібно допомагати новоприбулим адаптуватися, передавати досвід, дбати про забезпечення та вирішувати побутові питання.

У Києві на нього чекає наречена, з якою познайомилися вже під час повномасштабної війни. Андрій зізнається, що часто переживає за неї навіть більше, ніж за себе на фронті. Попри відстань і складнощі служби, пара планує весілля.

А от життя після війни Андрій поки не уявляє. Він настільки звик до військової реальності, що йому складно зрозуміти, яким буде повернення до цивільного життя.

«Дуже хочеться додому, планувати майбутнє й будувати власне життя, але чим саме займатися після служби - поки не знаю», - розповідає прикордонник.

До повномасштабної війни Андрій тривалий час жив і працював за кордоном, проте зараз емігрувати не планує - максимум їздитиме у подорожі.

Своє рішення сержант жартома пояснює:

«Тут такий «шкурний» інтерес: я віддав усю свою молодість захисту держави, і тепер хочеться насолодитися мирною Україною».

Тим, хто лише готується до військової служби, Андрій радить навчатися й розвиватися вже зараз. А головною умовою нашої перемоги вважає повернення до відчуття лютого 2022 року: «Найперше, що нам потрібно - це згуртуватися. Бути не просто народом, а бути нацією».