„МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ, СИНУ..

Мовляв, молодець, що розігнав парламент, ніякого з цього зібрання, на її думку, толку вже не буде. Ні, про Голову, свого колишнього побратима і товариша Олександра Мороза, вона скромно промовчала. Але відчувалося в її поведінці, що для бажаного тріумфу у неї і її організації часи вже настають.

І, між іншим, воно десь так може і статися, зневірені соціалісти і комуністи союзом з капіталістами-регіоналами можуть влитись у ряди прогресивної товаришки. Нам же важливо, мабуть, знати, що отримає від цього суспільство, адже є зрозумілим, що при всіх розкладах, крило яке нині хоче отримати Вітренко, далеко, якщо м’яко сказати, не з європейським обличчям. Зрештою, це мало би бути дуже потужним сигналом для решти учасників виборчих перегонів, що сповідують інші цінності, сигналом для роздумів, в який, власне, спосіб переконати виборців у неможливості повернення до „світлого минулого”. Ясна річ, навряд чи вдасться і на цей раз позбутися крайніх лівих „відсотків”, але „якість” їхня може мати вже трішечки інше обличчя – агресивніше, бо там і про автономію Закарпаття (привіт балогам і кічковським, і всім решта „нашим” обласним обранцям) і, напевно, на чолі з „отцем”, бо „вони” ніби члени команди. Про автономію Галичини, ну, і вже як звикле, про російську мову – як рідну, і вороже НАТО. Ото такий набір.

І як би хто не афішував тих же регіоналів, невідомо, хто стане лідером виборчих перегонів, а тому нині прогнозувати про можливий союз майбутньої коаліції за сьогоднішнім її складом, чи по-дібним і прогресивнішим, мабуть, не вартує. Не потрібно, бо є очевидним, що стало фактичним приводом до вимушених дій щодо проголошення позачергових виборів. Уроки, думається, зроблять всі, бо якщо йти тими самими стежками, що й у 2006-му, то це є марною справою або дорогою в минуле чи в нікуди.

Нормально мислячі політики і ті, що називають себе лідерами, мусять себе заставити видіти кінцеву мету. Зрозуміло, що вирахувати чи спрогнозувати стовідсотковий розклад результатів майбутніх виборів неможливо, але на 90% реально. Це коли підключити фахових соціологів і хотіти видіти справжній стан справ, а не бажаний.

Тут я собі дозволю маленький екскурс, а саме повернуся до прісновідомих мукачівських виборів. Після оприлюднення результатів опитування на виборчих дільницях київськими соціологами (exitpol), а це було через годину після закриття виборчих дільниць, я мав нагоду поспілкуватися з представником Центру ім. Разумкова. За кавою він мені досить фактурно пояснював деякі тонкощі не тільки зазначеного опитування (а тодішній їхній результат був, між іншим, чи не попаданням „в десятку”), але і ще деякі речі, пов’язані з виборчим процесом. І вона, я вам скажу, соціологія, яка на Заході трактується як наука, і вже давно, може послугувати в дуже добрий спосіб, а не тільки так, як у нас її використовують чи не виключно як рекламу виборчих перегонів.

Особисто я хотів би вірити, що здоровий глузд таки візьме верх. Хоча є сумніви, коли нині (матеріал готувався в неділю) вчитатися в списки чи можливі списки блоків і партій. Хоча б один штрих – в „НУ” пропонують такий: Кириленко, Луценко, Гриценко, Балога, а п’яте місце віддадуть жінці..., на яку вкаже Ющенко. Правда, трішечки щось не те? Коли оці роздуми будуть оприлюднені, ми вже, мабуть, знатимемо остаточний варіант, бо з’їзд НСНУ відбудеться в понеділок 16 квітня. Готуючи матеріал, мені чомусь в цьому прогнозованому списку тривогу викликає, ні, не 5-й номер, а те, що Віктор Андрійович може погодитися на включення в п’ятірку і взагалі в списки міністра оборони пана Гриценка. І я тут не до того, що є сумнів в авторитеті пана міністра, навпаки, я до того, що в такі часи залишати таке міністерство на когось іншого, мабуть, скажемо так неголосно, не вартувало б.

Розумію, що лавиця лідерів надто коротенька, але відповідальність мала б брати гору. За Державу, мається на увазі. Ми всі вже в суботу знали, що Луценко ніби дав згоду іти з „Вперед, Україно”, там же ніби вже були і пан Стретович із ХДС, і Микола Катеринчук з „Європейським вибором”.

Це було в суботу, навіть ми в номері розмістили цей матеріал. А вже в неділю стало достеменно відомо, що союз таки відбувся, і блок „Луценко, Мусіяка, Стретович” – стався. І в цьому блоці і Микола Катеринчук, і відомий журналіст „5-го каналу” Ар’єв, і брат Луценка – Сергій, і багато інших цікавих особистостей.

Зрозуміло, що на день виходу цього номера ми будемо мати ще свіжіші новини, але сам процес творення, як на мене, важливий і вартує цієї бесіди. Вартує, бо по формуванню лідерів партійних списків можна буде і прогнозувати результати. Скоріше, можливий результат. Бо є зрозумілим, що перша п’ятірка це, так би мовити, не що інше, як реклама, обличчя структури. А обличчя, як і ця ж реклама, не завжди несе повну нагрузку чи уподобання до решти, що поза широкою видимістю. Вибори це боротьба і з різними відтінками. Ні, нині всі кажуть, що боротьба буде чесною і не на знищення. Завжди так говорять, а як воно буває, ми знаємо, виділи і чули, і перемивати, даруйте, кісточки будуть всім, а тим, що перші, на поверхні, так би мовити, і поготів. Отже, як бачимо, справа була і є непростою, це вже є очевидним. Лідерів, яких би воістину зродила нація, є явно замало, якщо взагалі нині такі є. Сумно? Але ми не маємо другого шансу, нам не привезуть інших і з неба вони не впадуть, вибираємо з тих, що є. То не розпач, хоча надзвичайно жаль втраченого часу, який розтринькано не на користь державотворення, а на збереження фактично тих, чи правильніше – самозбереження, хто прорвався, чи кого викинуло на верхні щаблі нашого політикуму.

Але справа, між іншим, не така вже й трагічна. Є в нас і мудрих багато. Та прикро і сумно, що чимало залишилося поза активною політикою, маю на увазі – парламентом. Є в нас і молоді напористі патріоти, і це тішить. Не виключено, що вибори, якщо таки відбудуться, то в значно пізніший термін, можливо аж восени, і ще буде час всім подумати добре і не один раз.

Дав би Господь розум нам усім, щоб справедливість таки взяла гору і, воістину, щоб відсотки як патріотів, так і поважних і високо-ерудованих увійшли в число тих, кому вирішувати долю Держави. Надзвичайно сумно, коли нині з авторитетних джерел надходить інформація, що тільки біля 40 відсотків наших парламентарів визнають себе українцями, а за переписом населення таких біля 80-ти. Щось не так, чи неправда?

Нині ми всі ждемо рішення Конституційного Суду, бо зрештою, саме питання виборів ще висить у повітрі і до ясності кінцевої ще чекати треба. Але напруга в суспільстві набирає ваги, яка може набрати критичної маси, і це, схоже, там у суді розуміють. Адже там також громадяни нашої згорьованої неньки-України і їм, мабуть, не байдужа її доля.

Те, що з усіх боків ідуть нарікання про тиск і ще щось – це таки багато від лукавого, бо міняти чи вибирати, чи призначати можна, фактично, все і всіх. Воно так і є, і так має бути, але народ, нас з вами, замінити неможливо. Як і неможливо інше, про що промовисто заявив у свій час великий українець Василь Симоненко.

Пам’ятаєте: „Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину...”.

Мудро і відповідально.

Ігор Гаврилів

Трибуна

 

18 квітня 2007р.